Від Кравчука до Порошенка: першому проекту ЄПЦ вже 25 років
Кравчук добивався у Фанару автокефалії за 25 років до Порошенка
Леонід Кравчук був тією людиною, під впливом якої у 1992 році виник так званий «філаретівський» розкол. І ось, рік потому, він відправив на Фанар віце-прем'єр-міністра з гуманітарних питань Миколу Жулинського для переговорів з Патріархом Варфоломієм. А Жулинський, повернувшись, представив своєму начальнику доповідь вельми цікавого змісту.
Але перш ніж навести текст доповіді та прокоментувати його, кілька попередніх зауважень.
По-перше, все написане в доповіді – це не те, що говорив сам Патріарх Варфоломій, а те, що зрозумів Жулинський з його слів. У тексті є місця, які свідчать, що він не все зрозумів правильно.
По-друге, в 1993 році ні українське суспільство, ні влада не були налаштовані так антиросійськи, як сьогодні, і вплив Патріарха Московського на українські церковні справи не вважалося чимось поганим. Тому дії Патріарха Алексія II, згадувані в тексті, Кравчук та Жулинський сприймали як цілком законні і правомірні, хоча й небажані для них.
По-третє, на момент переговорів з Варфоломієм I та написання доповіді головну розкольницьку організацію, УПЦ КП, заради якої й починалися ці переговори, очолював зовсім не Михайло Денисенко (Філарет), а «патріарх» Володимир (Романюк), який з 14 червня 1993 р. був «місцеблюстителем», а 24 жовтня був проголошений «патріархом» УПЦ КП. Однак в тексті доповіді, а отже, і на перемовинах з Патріархом Варфоломієм, він не згадується зовсім, йдеться весь час про Філарета. Це свідчить про те, що і київська влада, і представники Константинопольського Патріархату чудово розуміли: УПЦ КП – це організація, яка створена заради Денисенка і якою саме він реально управляє.
По-четверте, Денисенко на той час ще не був підданий анафемі, а був лише позбавлений сану.
Тепер текст доповіді Миколи Жулинського з нашими коментарями.
«Кабінет міністрів України 29 жовтня 1993 № 5-116
Президенту України Л. Кравчуку
Вельмишановний Леоніде Макаровичу!
За Вашим дорученням 19 жовтня 1993 р. я мав зустріч з Вселенським Патріархом Варфоломеєм у його резиденції. Патріарха мною було проінформовано про релігійну ситуацію в Україні, існуючі в нашому православ’ї течії, головні конфліктуючі сторони, а також Собор Української Православної Церкви – Київського патріархату, який відбувся 21-24 жовтня. Я розповів про основні напрямки політики української держави по відношенню до Православної Церкви, про стурбованість Президента і уряду існуючою ситуацією».
За 25 років не змінилось нічого: таке ж втручання світської влади в церковні справи, така ж перевага, яку віддають розкольникам, а не канонічній Церкві, і така ж «стурбованість Президента і уряду існуючою ситуацією». Але виникає питання: сьогодні Президент Петро Порошенко «стурбований ситуацією» через те, що УПЦ нібито є пособником «держави-агресора», а через що була стурбованість у 1993-му? Цей момент переконливим чином доводить, що бездоказові звинувачення на адресу УПЦ є не чим іншим, як приводом змусити її діяти за вказівкою влади. А змістовно ці звинувачення – просто нікчемні.
«Мною була висловлена думка про те, що консолідуючу роль в українському Православ’ї міг би зіграти єпископ Всеволод з УПЦ Сполучених Штатів Америки, який народився в Україні і має бажання повернутися на Батьківщину».
Тобто влада пропонує свого ставленика на посаду глави Церкви. Це в країні, яка проголосила верховенство демократії і прав людини! До речі, цей Всеволод, про якого йдеться, народився не в Україні, а в Польщі, в місті Каліш у 1927 р., але за національністю він українець. Єпископство отримав у США від архієреїв Константинопольського Патріархату. Був переконаним екуменістом з дуже широкими поглядами на Церкву. Неодноразово брав участь у богослужіннях не лише з українськими розкольниками, але й з уніатами. Цілком зрозуміло, чому саме його українська влада хотіла бачити на чолі Церкви.
«Вселенський Патріарх виклав свій погляд на можливості врегулювання існуючого в нашій Православній Церкві конфлікту. На його думку, необхідно прискорити процес об’єднання Православних Церков до того, як вони остаточно утвердяться в cвоїй самостійності. Першим кроком на шляху до об’єднання могло б стати рішення митрополита Філарета вибачитися перед Московським Патріархатом за свої дії. В такому разі Московський Патріархат, можливо, переглянув би своє рішення, і Філарет міг би знову очолити Українську Православну Церкву».
Першим кроком на шляху до об'єднання могло б стати рішення митрополита Філарета вибачитися перед Московським Патріархатом за свої дії.
Тут необхідно відзначити, що з часу виникнення «філаретівського» розколу минув лише рік з лишком, і Патріарх Варфоломій абсолютно справедливо зауважив, що цей розкол ще можна відносно легко вилікувати, поки він не розрісся та не скостенів у своєму розриві з Православною Церквою. Але те, що Жулинський називає «вибаченнями», насправді – покаяння, яке має принести Денисенко. І в цьому випадку йому було б повернуто архієрейське достоїнство, а не верховенство в УПЦ. Тут Жулинський відверто наплутав.
«Вселенський Патріарх погодився з тим, що ситуація у релігійному житті України є дуже складною, і це розуміють в Константинопольській Церкві-Матері. Він повідомив про те, що в його Патріархаті утворено спеціальну комісію, яка ставить собі за мету знайти шлях допомоги Українській Православній Церкві у досягненні злагоди. Вселенський Патріарх зазначив, що контакти між його Патріархатом і Українською Православною Церквою ускладнені різко негативним ставленням до них з боку Московського Патріархату, який після відлучення Філарета уважно стежить за контактами Київського патріархату з іншими Православними Церквами у світі».
Тут Жулинський плутає УПЦ та УПЦ КП. Також плутає статус Денисенка на той момент. Його відлучення від Церкви сталося в 1997 р., а в 1993-му він був позбавленим священицького сану.
«Так, Патріарх Олексій виступає проти будь-яких візитів православних ієрархів до Києва, оскільки, на його думку, такі візити дають підставу "позакаконічним угрупуванням у Православ’ї" використовувати їх у своїх інтересах. Позиція Олексія також є перешкодою для будь-яких контактів Філарета з Константинополем».
Це дійсно так. У той час представники Помісних Православних Церков ще не дуже розбирались, хто в Україні розкольник, а хто ні. Цим розкольники і користувались. Підходили до них у священицьких одежах, обіймалися-лобизалися, а потім в ЗМІ відповідні фото пред'являли як доказ нібито визнання цих розкольників у Православному світі. Звісно, канонічне духовенство виступало проти цього. Однак з часом, коли всі в усьому розібрались, візити представників Помісних Церков та їхні спільні богослужіння з духовенством УПЦ служили доказом того, що в Україні Православний світ визнає тільки УПЦ. Тому такі візити, навпаки, вітались та були досить частими.
Ще одна причина настороженості РПЦ з приводу контактів Константинополя з релігійними організаціями в Україні – те, що Фанар за останні років сто частенько визнавав різні розкольницькі угруповання в різних країнах. Наприклад, під час безпрецедентних в історії гонінь на РПЦ після Революції 1917 року, коли святий Патріарх Тихон найбільше потребував братської підтримки Константинополя, Вселенський Патріарх визнав обновленський розкол, ініційований більшовиками.
«"Що ж до Всеволода, – зазначив Вселенський Патріарх, – то якби його обрали главою Київського патріархату, ми могли б його вам віддати, тим більше, що він українець за походженням і висловлює бажання поїхати в Україну". Але для приїзду Всеволода до Києва необхідна згода Москви».
Знову Жулинський плутає УПЦ та УПЦ КП. Патріарх Варфоломій говорив про гіпотетичну можливість Всеволода очолити канонічну Церкву в Україні, а не розкольників.
«Вселенський Патріарх підкреслив, що зараз у православному житті України існують дві основні проблеми, які необхідно вирішувати:
- забезпечення єдності Української Православної Церкви;
- набуття нею незалежності».
Це не що інше, як формула лікування українських розколів, яку визнають всі Помісні Церкви, в тому числі й РПЦ: спочатку возз'єднання з канонічною Церквою усіх, хто відпав від неї, через покаяння, а потім – питання про автокефалію.
«За словами Патріарха, це дві різні проблеми. На його погляд, сьогодні не існує такої інституції, як Київський патріархат, оскільки він не визнаний жодною Церквою у світі».
Це офіційна позиція не лише Константинопольського Патріархату, але й усіх інших Помісних Церков, яка потім буде багато разів і фігурувати в офіційних документах, і звучати з вуст ієрархів: Київського патріархату в Православному світі не існує.
На погляд Патріарха, сьогодні не існує такої інституції, як Київський патріархат, оскільки він не визнаний жодною Церквою у світі.
«Вселенський Патріарх детально виклав свою точку зору на можливі напрямки дій для набуття Українською Православною Церквою незалежності. Він сказав, що надання автокефалії базується на певних принципах, щодо яких, на жаль, немає консенсусу у всесвітньому Православ’ї. У листопаді цього року в Женеві відбудеться зустріч представників усіх Православних Церков, на якій серед інших питань буде винесене на обговорення питання про принципи утворення автокефальної Церкви.
Загалом, на думку Патріарха, цей процес для Української Православної Церкви матиме кілька етапів. На першому етапі Церква-Матір (в даному разі – Російська Православна Церква) має дати свій дозвіл на відoкремлення. На другому етапі Вселенський Патріархат у Константинополі проведе роботу по забезпеченню визнання Української Православної Церкви іншими Церквами. Після цього Константинопольська Церква проголосить, що така незалежна Церква існує в світі».
Зустріч представників усіх Помісних Церков у Женеві дійсно відбулась, і на ній всі узгодили саме ту процедуру надання автокефалії, про яку говорив Патріарх Варфоломій Жулинському. І цей процес повинен починатися не з листа Президента України та не з голосування у Верховній Раді, а зі згоди Церкви-Матері. Якою для Української Православної Церкви, як сказав Патріарх Варфоломій, є РПЦ.
«Патріарх Варфоломій наголосив, що він зробить все від нього залежне, щоб серед Православних Церков світу був консенсус щодо Української Православної Церкви. Він також зазначив, що набуття Церквою незалежності і утворення нового патріархату можуть бути визнані світовою Православнoю спільнотою одночасно».
Так, можуть, якщо є згода всіх Помісних Церков, чого сьогодні не існує.
«Мною було повідомлено Патріарха про те, що зараз українське суспільство дуже політизоване, це негативно впливає на релігійне життя країни. Послаблення позицій Православних Церков призводить до надмірної активізації греко-католицької та римо-католицької Церков, що загрожує позиціям Православ’я у західних областях країни».
Все як сьогодні.
«Була згадана і активність протестантських організацій, особливо іноземного походження. Я також зазначив, що Україна традиційно пов’язана з Константинополем, і цю традицію ми хотіли б зберегти. В свою чергу, Вселенський Патріарх запевнив, що його Патріархат буде намагатися підтримувати щонайтісніші зв’язки з Українською Православною Церквою. Він зробив наголос на тому, що питання обрання Всеволода необхідно узгоджувати з Московським Патріархатом, інакше це може призвести до небажаних загострень у стосунках з Константинополем і Москвою».
Тобто Патріарх Варфоломій сказав Жулинському відкритим текстом: ті питання, які він приїхав вирішувати з ним, потрібно вирішувати в Московському Патріархаті.
«На моє запитання про те, чи могла б УПЦ Митрополита Володимира (Сабодана) одержати автокефалію, Патріарх відповів: «Московська Церква обов’язково визнає автокефалію Української Церкви. Але коли це відбудеться, через один, два чи сім років, сказати важко. Олексій двері не зачинив. Оскільки немає відмови з боку Москви, з нею треба вести переговори».
Дуже важливе свідчення Патріарха Варфоломія про те, що Московський Патріархат не є принциповим противником української автокефалії, як це зараз намагаються піднести українські політики. Він проти того, щоб цю автокефалію надавали з політичних мотивів, на догоду світській владі та при ігноруванні думки величезного числа духовенства та вірних УПЦ.
«Він також сказав, що про обрання Всеволода не може йти мови, поки є Володимир (Сабодан). Для того, щоб місце Володимира звільнилось, Москва повинна відкликати його з Києва. Після цього Московський Патріархат повинен схвалити нову кандидатуру. Вселенський Патріарх повідомив: якщо Всеволод буде претендувати на посаду в Києві, він має звернутися з цього приводу до Вселенського Патріархa, і "якщо ми надамо Всеволоду свій дозвіл, то після обрання його на посаду в Києві схвалення Москви буде гарантованим". Патріарх наголосив на тому, що обрання Всеволода без узгодження з вищими православними структурами тільки ускладнить ситуацію».
Знову плутанина та нерозуміння внутрішнього життя Церкви. Предстоятеля УПЦ не призначають з Москви, а обирає єпископат УПЦ. Отже, і відкликати його з Москви неможливо. Патріарх Варфоломій роз'яснює Жулинському повну неспроможність витівки влади із Всеволодом, а Жулинський подає це як умови Константинополя, за яких обрання Всеволода стане можливим.
«Він зазначив також: "Якщо вибори будуть проводитись у присутності Філарета, то вони не будуть визнаними, оскільки Філарета ніхто не визнає як архієрея"».
Про це вже говорилося вище. Філарет не був главою УПЦ КП, цю посаду тоді обіймав Володимир (Романюк), якого також ніхто не визнавав архієреєм. Але про Романюка немає й мови, як ніби його не існує зовсім. Говорять тільки про Філарета. Ніхто в Україні не зрозумів, а швидше не захотів зрозуміти, що саме Філарет є тією фігурою, при якій усі спроби подолання розколу приречені на провал. Про це говорить Патріарх Варфоломій. Про це говорять і сьогодні. Але Михайло Денисенко, будучи головною перешкодою для подолання розколу та канонічної української автокефалії, незважаючи на все це, збирається очолити цю саму автокефалію.
Філарета ніхто не визнає як архієрея.
«Мною було повідомлено Патріарха про діяльність Української автокефальної православної церкви, її історію та сучасний стан. Наприкінці Патріарх виявив бажання щоб подібні контакти та обмін думками продовжувалися, доки не буде досягнуто позитивного результату, і сказав, що чекає прояснення ситуації навколо Української Православної Церкви після зустрічі в Женеві у листопаді. Він також побажав Президентові України і усім парафіянам в Україні миру, добра і злагоди.
Віце-прем'єр-міністр України М. Жулинський»
Хочеться вірити, що Патріарх Варфоломій досі бажає «усім парафіянам в Україні миру, добра і злагоди».
Читайте також
Розум у пеклі, а серце в Раю
Практичне богослов'я. Роздуми над формулою спасіння, даною Христом старцю Силуану.
Новомученики XX століття: священномученик Дамаскин Глухівський
Єпископ Глухівський Дамаскин (Цедрик) був розстріляний у 1937 р. За життя перебував в опозиції до митрополита Сергія (Страгородського), проте канонізований Церквою.
Про що говорить Апостол у свято Успіння Богородиці
Апостольське читання цього дня дивовижно і на перший погляд не логічно. Воно ніби зовсім не відноситься до сенсу свята. Втім, розкриваючи нам таємниці богослов'я.
Проєкт ПЦУ та Брестська унія: що було, те й буде
Проєкт ПЦУ: участь у ньому держави, мотиви та методи, все це дуже нагадує Брестську унію 1596 р. Можливо, і наслідки будуть подібними. Якими саме?
«Пікасо́»: спокуса, здатна похитнути віру
Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 19.