Божі жорна: як громади УПЦ захищають свої права у судах

Громада УПЦ с. Рясники після перемоги в суді

Любителі чужого майна діють завжди дуже оперативно. Захоплення нерухомості, зокрема церковної, – ризикована справа. Потрібно, по-перше, переконати публіку у правомірності своїх дій (для вигляду пристойності), по-друге, провернути всю аферу потрібно дуже-дуже швидко. Поки не розформували місцеву підконтрольну раду. Поки не реформували реєстраційну службу. Поки є можливість натиснути на справжнього власника ласого шматочка за допомогою чиновників і, на жаль дуже часто, правоохоронців. Церковні рейдери у всьому поспішають, щоб під прикриттям фількіних грамот переможно розсістися за чужим столом і нахабно посміхатися в очі обкраденим людям.

А от відстояти себе постраждалим – набагато складніше. Від початку досі не згаслої останньої хвилі рейдерських захоплень у західно-українських єпархіях пішов уже четвертий рік, і лише зараз застиглі в заржавілій, неповороткій судовій системі закинуті провадження почергово зрушуються з мертвої точки. І, оскільки ентузіазм церковних рейдерів злегка згас, фінансові можливості зносилися, адміністративний ресурс дещо вичерпався, позови пограбованих громад УПЦ несподівано для самих позивачів отримують позитивні рішення.

Коли Конвенція про права людини працює

Однією з останніх постраждала від церковних гопників громада святих Петра і Павла села Кинахівці Тернопільської єпархії УПЦ. Тут храм захопили навесні 2017 року, намагаючись таким чином витиснути з округи останню парафію канонічного Православ'я, яку до того часу не чіпали. Загарбники прикривались допомогою Тернопільської ОДА, яка перереєструвала громаду на користь УПЦ КП. При цьому, однак, вони не врахували того, що зібрана з числа православних жителів з усіх навколишніх сіл місцева парафія УПЦ настільки численна, що приховати факт її існування та активної діяльності просто неможливо.  

І якщо інші парафії, що потрапили «під роздачу» раніше, де-факто вже практично відновились та пройшли по кілька кіл судових позовів, то віруючим села Кинахівці тривалий час відмовляли навіть у праві захищати себе в суді!

І хоча в одному з позовів віряни оскаржували саме незаконну перереєстрацію своєї громади на іншу юридичну особу, в Збаразькому районному суді намагалися зам'яти справу під приводом того, що, оскільки парафія УПЦ відсутня в реєстрі, відстоювати себе в судовому порядку люди нібито вже не можуть.

Та де там:

в апеляційній інстанції згадали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод – її шоста стаття передбачає право на справедливий суд. Залишену без розгляду справу повернули до суду першої інстанції з постановою: позов – розглянути.

«Громада УПЦ КП в Кутах – Злодії», – рішення суду

Атака на село Кути Шумського району тієї ж Тернопільської області також супроводжувалась хвилею брехні та маніпуляцій в ЗМІ. Влаштувавшись у храмі святої праведної Анни парафії УПЦ, прихильники Київського патріархату поводили себе досить вільно. Сюди не впустили помолитися демобілізованого військовослужбовця, тут перекрили вхід в храм парі молодих, які приїхали повінчатись. Громаду УПЦ витіснили на приватну територію, де для молитов люди встановили собі просторий намет – за допомогою своїх парафіян, все тих самих військових ЗСУ, яких так активно намагаються «монополізувати» конфесії з підвищеним градусом патріотичності. Далі Київський патріархат подав до суду, намагаючись оскаржити правовстановлюючі документи своїх опонентів на храм, який належить УПЦ.

Ймовірно, така невимушена поведінка рейдерів частково пояснюється тим, що в судовому процесі суд кілька разів брав сторону позивачів, які стурбувались чужою документацією на майно, що належить іншій юридичній особі.

Однак у лютому 2018 року суд в останній інстанції остаточно поставив крапку у справі, визнавши, що комплект документів на побудований жителями Кутів у 1998 році храм відповідає вимогам закону.

Виходить, представники громади УПЦ КП, яка з'явилась у селі лише пару років тому в ході рейдерського захоплення, – звичайні злодюжки, які відкрито користуються чужою нерухомістю та не підпускають до неї господарів?

Дійти до Верховного суду та перемогти

«Ти програв усі суди!» – при свідках кинув угринівському священику УПЦ місцевий авторитет-підприємець, депутат Волинської облради, який очолив у 2014–2017 роках процес вибивання з волинського села громади канонічної Церкви. Те, що відбувалося тут у цей період, складно втиснути у формат оглядової статті чи навіть судової хроніки, тому доведеться коротко підсумувати цю подію як провальну спробу сконцентрувати вплив в окремо взятому селі та в аграрному господарстві в одних руках. Одне підприємство, одна церква, один лідер, один феодальний наділ – і всьому цьому заважала лише православна парафія, що випадала зі стрункої системи єдиновладдя: незручна, непідконтрольна, яка підкоряється канонам та поставленому над паствою архієрею.

Після того, як Київський патріархат прибрав тут до рук обидва храми, обидва церковних дома, доступ до освітнього закладу, в Угринові силами церковних спонсорів було придбано будинок для родини місцевого священика, яка пережила все це. Дійсно, практично всі позови Свято-Хрестовоздвиженської громади УПЦ проти борзих рейдерів були програні, Київському патріархату суд відмовив тільки у проханні виселити з приватизованого ним будинку дітей священика.

У судовому провадженні залишалась, однак, забута усіма в касації скарга на дії Угринівської сільської ради, яка в листопаді 2014 року, через лічені дні після реєстрації в селі юридичної особи – громади Київського патріархату, – віддала розкольникам у розробку ділянку землі під будинком священика. У ньому від початку 90-х проживали настоятелі громади УПЦ, відповідно, оформлялась реєстрація людей, оплата за землю та комунальні послуги. Документи на користування ділянкою були у громади УПЦ, яку рейдерським наскоком спробували відтіснити убік.

Все це завершилось поспішною приватизацією будинку Київським патріархатом, визнаною в суді законною, і частковим виселенням прописаної сім'ї чинного настоятеля парафії канонічної Церкви.

Тож дуже несподіваним стало те, що після паузи в два з лишком роки у Верховному Суді України скасували всі рішення судів за початковою скаргою громади УПЦ на неправомірність дій сільради, в яких претензії позивача були відхилені, а справу про дику «передачу» ділянки від однієї юридичної особи іншій повернули на повторний розгляд.

Електрики і архітектори – неправі

Поки епопея з виселенням родини священика набирала обертів, до справи залучили волинських енергетиків. Районна філія «Волиньобленерго» прислала сюди попередження про те, що збирається розірвати договір з виселеним настоятелем і просто вимкнути електрику. Енергетики подали позов до суду, який закінчився пшиком – через неявку... позивача справу закрили.

Свої дії вони аргументували тим, що сторони договору змінюються з відчуженням майна, однак такої процедури насправді не відбувалось: приватизація означає появу власника, а не його зміну.

У спорах за право громад УПЦ будуватися для себе, за свій кошт і на своїй землі, звичайно ж, активно фігурували представники ДАБІ (Державна архітектурно-будівельна інспекція – авт.). Через втручання інспекторів управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області одна з громад поблизу обласного центру більше року не могла розпочати законне будівництво на своїй ділянці. Парафіяни через суд відновлювали проектну документацію, видачу якої неправомірно скасували в ДАБІ.

Аналогічно, в скандалі в селі Грибовиця Іваничівського району Волинської області теж відзначились інспектори ДАБІ. Настоятеля місцевої Свято-Покровської громади УПЦ намагалися оштрафувати на досить відчутну суму за те, що він розпочав на своїй ділянці законно оформлені будівельні роботи. Приводом послужило те, що необхідне для цього повідомлення про початок будівництва, відправлене в належні терміни, чомусь не зареєстрували, а інспектор ДАБІ заявився на місце будівництва вже на третій день – за «сигналом» від свідомих громадян з сільської ради та РДА.

Священик оскаржив штраф та стягнення у суді та виграв його: ухвала апеляційного суду підтвердила рішення першої інстанції на його користь.

«Черепаха йшла…»

Можна довго розповідати про те, як повільно, але вірно мелють божі жорна, про те, як несправедливість прилітає назад стрімким домкратом бумерангом.

Важливо інше. Навіть якщо судові рішення, в яких підтверджується правота громад УПЦ, ніколи не будуть виконані, навіть якщо парафіяни канонічної Церкви йдуть від конфлікту і будують нові храми замість вкрадених у них, в подібних суперечках необхідно ставити останню крапку, що завершає справу. Злодій має бути хоча б названий злодієм, грабіжник – грабіжником, крадіжка – крадіжкою, пересмикування і маніпуляції – пересмикуванням і маніпуляціями. Найкраще це робить посилання на неупереджений, викладений в прямому доступі вердикт українського суду про порушення закону.

Повільно, але вірно, завдяки наполегливій праці юристів, стійкості православних настоятелів, завзятості парафіян, потоки брехні вичерпуються, залишаючи на очах незаперечну правду – всю правду і нічого, крім правди.

Читайте також