Миколай Чудотворець та апельсини: 10 цікавих фактів про святителя

Свято на честь відомого чудотворця святителя Миколая архієпископа Мир Лікійських завжди улюблене та очікуване усіма християнами. 

Для переважної більшості віруючих ім'я святителя асоціюється в першу чергу саме з чудесами, які у великій кількості посилаються Господом людям по його молитвах. «Чудотворець» – саме на це передусім звернуть увагу люди, коли будуть цікавитись особистістю святителя і лише потім, і то, далеко не всі, – його життям, боротьбою зі своїми пристрастями та висотою подвигу, який він звершував. 

На другому місці стоїть традиція дарувати подарунки, особливо дітям, яка настільки прижилась у народній свідомості, що друге, з чим асоціюється ім'я великого святителя – це слово «подарунок». Але мало хто знає, що життя святителя Миколая, його загальноцерковне шанування і навіть деякі звичні всім світські традиції криють у собі багато невідомого, як для віруючих, так і невіруючих. Нижче ми спробуємо викласти десять найцікавіших на наш погляд фактів, пов'язаних з великим Чудотворцем.  

Факт №1. Національність і двоголовий орел. За національністю святитель Миколай був найближче до асимільованих лікійців – так називається народність, яка населяла південний захід Малої Азії до I ст. до Р. Х., розмовляла власною мовою і мала свою писемність. На користь такого національного походження святителя говорить реставрація його прижиттєвого вигляду в 2005 р. та розташування міста, в якому він народився – Патара. Генетично лікійці найближче стояли до стародавнього народу хетів, від яких візантійці, а в подальшому і росіяни візьмуть образ двоголового орла в якості національного символу.

Факт №2. Перший Вселенський собор. Не збереглося жодного документального свідчення присутності святителя Миколая Чудотворця на Першому Вселенському соборі. Його підпис відсутній у списку делегатів, а протоколи Собору до нас не дійшли. Передання про суперечку зі святителем та знаменитий ляпас Арію ґрунтується на тому факті, що число присутніх на Соборі відрізняється в залежності від джерела, тобто святитель міг просто "загубитись" у списках. 

Факт №3. Гробниця. Крім міста Барі в Італії, на звання гробниці святителя Миколая претендують як мінімум ще три місця: два з них в Туреччині, а одне – в Ірландії. З осені 2017 року турецькі археологи намагаються довести, що мощі святителя Миколая насправді ніколи не покидали Анатолію і досі зберігаються в церкві V ст. у місті Демре, освяченій на честь святителя.

Факт №4.  Миро. Цілюще миро, яке виділяють мощі святителя Миколая, відоме з 1087 року. У 1992 році в одній з церков Венеції був виявлений стародавній камінь з грецьким написом «Мироточиві мощі святого смиренного Миколая». Дане миро, яке в католицькій традиції заведено називати «манною», являє собою дистильовану кришталево прозору рідину з приємним солодким ароматом. В деяких джерелах повідомляється, що, будучи поміщеним у холодне місце, миро не замерзає.

Факт №5. Ікона. Образ святителя Миколая Чудотворця відомий своєю багатою іконографічною традицією. За кількістю відомих варіацій зображень святителя його ікони поступаються лише іконописним зображенням Пресвятої Богородиці. Серед відомих списків: образ Миколи Мокрого, Миколи Зарайського, Миколи Можайського та Чорнобильська чудотворна ікона святителя Миколая. Найдавніше з відомих зображень святителя – це його образ з Синайського монастиря святої Катерини, що датується X століттям.

Факт №6. Меч. Однією з найбільш відомих і цікавих особливостей іконографічного зображення святителя Миколая є меч у його лівій руці.  Незважаючи на те, що дане зображення характерне для так званого образу Миколи Можайського (варіація іконописного образу «Микола Зарайський»), історики та фахівці вважають, що вперше у такий спосіб святитель почав зображуватись на статуетках, а не іконах, і пов'язують це з чудовим позбавленням Можайська у XIV столітті від набігу ворогів. Хоч би як там не було, розквіт цього іконописного образу на Русі припадає на XIV-XVI ст. Загальноприйнятим є тлумачення цієї особливості зображення святителя з мечем у руці в контексті слів апостола Павла «Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности, і взувши ноги в готовість Євангелії миру. А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже» (Еф. 6, 14-17).

Факт №7. Хрест. В першій третині XVI століття на Русі отримують особливе поширення хрести-мощевики (енколпіони), на яких замість Розп'яття зображувався Микола Зарайський. В даний час такі хрести є досить рідкісною знахідкою серед археологів і шукачів старовини.

Факт №8. Стояння Зої. Увечері 31 грудня 1955 року в будинку № 84 по вулиці Чкалова в Самарі відбулася подія, яка донині вважається одним з найбільш відомих і водночас повчальних чудес святителя Миколая Чудотворця. Дівчина Зоя Карнаухова, яка, на відміну від своїх подруг, під час танців залишилась одна (її хлопець на ім'я Миколай не прийшов на вечорниці), з досади пішла у танок з іконою святителя та застигла на місці наче кам'яна. В такому стані Зоя простояла 128 днів і померла на третій день Пасхи 1956 року. На тлі громадського резонансу, який спричинив собою дивний випадок, у січні того ж 1956 року в міській газеті «Волзька комуна», «за рішенням 13-ї Куйбишевської обласної партконференції, скликаній у терміновому порядку у зв'язку з релігійними подіями в місті» було опубліковано «спростування», що не мало під собою жодної вагомої підстави, яку було б оформлено документально. В 2009 році режисером Олександром Прошкіним історія цієї події була екранізована у фільмі «Чудо».

Факт №9. Святитель Миколай і буддисти. Шанування святителя Миколая простягається далеко за межі не лише православного світу, але й світу взагалі християнського. Так, святителя Миколая шанують чимало буддистів, особливо жителі Бурятії, які ототожнюють святителя з «Білим Старцем» – зберігачем життя та довголіття, одним з буддійських символів родючості й добробуту.  

Факт №10. Апельсини. Західна традиція прикрашати на Різдво столи мандаринами й апельсинами та дарувати останні в якості подарунка наприкінці 60-х досягла й СРСР і була пов'язана з новорічними святами, коли в магазинах починали з'являтися дивовижні марокканські фрукти (пам'ятаєте у Пастернака: Ах, с какой тоской звериной, трепеща, как стеарин, озаряли мандарины красным воском лед витрин!). Мало хто знає, що ця традиція пов'язана безпосередньо з ім'ям святителя Миколая, і справа тут не в тому, що Різдво за григоріанським календарем та Новий рік близькі до дати святкування пам'яті святителя (6/19 грудня). Насправді, апельсин (а спочатку їх було заведено дарувати по три) – це образ одного з трьох мішечків із золотом, які святитель таємно підкидав бідному батькові сімейства, щоб той від безвиході не віддав своїх доньок на блудодіяння, щоб хоч якось їх прогодувати. Отже новорічні апельсини та різдвяний запах мандарин тепер легко можуть асоціюватися з великим Божим угодником і Чудотворцем Миколаєм, архієпископом Мир Лікійських – велике у малому та чудесне у звичному.    

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.

Читайте також