Коли всюди «зрада», або з Бандерою розкольники до Церкви не увійдуть

Патріарх Варфоломій назвав конфлікт в Україні «братовбивчою війною» і закликав українців до єдності, нагадавши про сумний результаті братської міжусобиці між синами Ярослава Мудрого. Таким чином, християнський світ вперто не бажає дивитися на українську ситуацію очима уніатів та спікерів Київського патріархату. Якщо ж згадати усі приклади подібних «зрад», переконаємося в тотальній обструкції розкольницької пропаганди.

Громадянська чи українсько-російська війна?

Коли УПЦ заявляє про елементи громадянської війни в Україні, це викликає шалене обурення уніатів і розкольників. Але що вони можуть сказати у відповідь на аналогічні слова з боку світових християнських лідерів? Папу Римського, Патріарха Варфоломія, предстоятелів Православних Помісних Церков і католицьких єпископів підкупила Росія? Або вони всі «агенти ФСБ»?

Греко-католики і Київський патріархат зайняли кругову оборону і нічого не хочуть чути про думку предстоятелів Православних Церков або католицьких ієрархів. Ще трохи, і риторика УГКЦ та УПЦ КП дійде до твердження, що істинне християнство залишилося лише у них, а весь християнський світ впав у «прелесть». Проте здоровий глузд підказує, що не християнський світ перебуває в омані, а уніати й розкольники опинились у повній самоізоляції, на узбіччі християнської цивілізації.

Про братовбивчу війну прямо говорили і Папа Римський, і ряд православних ієрархів. Можуть заперечити, що вони мали на увазі україно-російський конфлікт. Однак, до єдності з ким тоді закликає Патріарх Варфоломій? До єдності з РФ? Ні, він має на увазі саме внутрішню єдність в Україні, а тобто прямо вказує на громадянську природу конфлікту. Його історичний приклад з братською міжусобицею також співзвучний позиції УПЦ щодо «міжусобної брані» всередині самої України.

Диякон Андрій Кураєв, якого важко запідозрити в служінні чиїмось інтересам, прокоментував слова Патріарха у своєму блозі: «Конфлікт охарактеризований як братовбивча, тобто громадянська війна. Коли я говорив те ж саме, мене українські блогери таврували як путінського агента. Чи скажуть вони те ж саме вселенському патріарху? Ну не можна вирішити цього конфлікту, заперечуючи його внутрішньоукраїнські корені! А те, що різні зовнішні сили можуть брати участь у внутрішньому конфлікті –знає будь-яка людина, хоч трохи начитана в історії. Особливо – в історії України, яка суцільно складається із звернень внутрішніх інсургентів до армій сусідніх країн, включаючи кримчаків».

Про громадянську природу конфлікту висловлювався і представник Ватикану в Україні, архієпископ Клаудіо Ґуджеротті. Він також зазначив, що «велике завдання України полягає в національному примиренні, у сприйнятті внутрішніх відмінностей як багатства, а не як протилежностей, що долучилися до світових та зовнішньополітичних конфліктів». Папський нунцій наголосив, що ситуація в Україні «ризикує перетворитися на систематичне придушення однієї частини народу та культури».

Єпископ Запорізької дієцезії Ян Собіло після своїх зустрічей з сепаратистами зазначив, що між українцями з обох сторін не існує якоїсь великої різниці, а розділила їх пропаганда. У Гаванській декларації, підписаній Папою Римським, лунає заклик до всіх сторін конфлікту до розсудливості та діяльної миротворчості. А «українські Церкви» закликаються до праці над досягненням громадської злагоди, утримання від участі у протиборстві та відмови від підтримки подальшого розвитку конфлікту.

Взагалі, склалася абсурдна ситуація, коли доводиться доводити очевидне. Адже Мінські угоди були укладені не з Росією, а з сепаратистами. У позові України проти Росії до Гааги ані слова не сказано про українсько-російську війну на Донбасі. Це означає, що цієї війни як юридичного факту – не існує. На що ж тоді повинна спиратися Церква у своїх офіційних заявах?

Більш того, перші особи держави та військові чини завжди визнавали той факт, що більшість бойовиків, які воюють проти української армії, це місцеві жителі східної України. Кількість російських військ озвучувалася в межах 5-9 тисяч з приблизно 40 тисяч всіх військових формувань невизнаних «ЛНР» і «ДНР». Що стосується Криму, ми знаємо, що 80% українських військових, які перебували там у 2014 році, підтримали приєднання Криму до Росії. Таким чином, заперечувати внутрішній конфлікт не можна. Можна оцінювати дії Росії як «агресію», однак потрібно визнати і громадянське протистояння, очевидне для всіх великих християнських конфесій.

Тут виникає дилема. Якщо загострити увагу виключно на «російській агресії», щезне з очей внутрішньоукраїнський конфлікт. Глави християнських Церков це дуже добре розуміють. Тому і вдаються до таких формулювань, які б могли охопити всі аспекти того, що відбувається. Це ознака досвіду і мудрості, яких немає і не може бути у розкольників.

Водночас, уніати і розкольники агресивно реагують на пастирські напучення християнських лідерів. Главі УГКЦ слова Папи «нагадали радянську пропаганду», речник УПЦ КП Євстратій Зоря назвав заяви Олександрійського патріарха на підтримку УПЦ – «олександрійською джинсою» (тобто продажними), журналістка РІСУ і прихильниця Київського патріархату Тетяна Деркач порівняла Гаванську декларацію з пактом Молотова-Ріббентропа. Роль нацистської Німеччини, судячи з усього, дісталася Ватикану. Одним словом – всюди «зрада», і лише розкольники – «у білому».

Антицерковні закони: розкольники – за, християнський світ – проти

Оцінка українського конфлікту – не єдиний «камінь спотикання» між світовим християнством і розкольниками. Недавня законодавча ініціатива (законопроекти №4128 і №4511) українських депутатів викликала бурхливу радість у розкольників і уніатів, однак породила різко негативну реакцію християнського світу.

Стурбованість законопроектами висловив Ватикан. Розкритикували їх католицькі ієрархи в Україні. Зокрема, єпископ Ян Собіло побачив в них загрозу релігійної війни. Відкликати законопроекти закликала Всесвітня рада Церков. Різко засудили наміри депутатів предстоятелі та єпископи Помісних Православних Церков – Олександрійської, Болгарської, Єрусалимської, Румунської, Сербської, Руської, Білоруської, Чеської і Словацької та інших.

Як бачимо, і тут уніати з розкольниками опинилися в абсолютній меншості. Це свідчить про систематичні розбіжності у поглядах між християнським світом з одного боку і греко-католиками з філаретівцями з іншого.

Націонал-радикалізм – шлях до самоізоляції

У чому полягає основна причина розбіжностей? Як неважко здогадатися, вся справа у горезвісному націоналізмі. На цьому грунті між уніатами і католицькими єпископами виник навіть відкритий конфлікт.

Коли митрополит Львівський РКЦ Мечислав Мокшицький у досить м'якій формі намагався поговорити про відповідальність українців за Волинську трагедію, це викликало гостру реакцію з боку «патріотичної» громадськості. Дмитро Корчинський назвав митрополита «ідіотом», уніатський священик Юрій Бойко – «шовіністом», а Галицька партія закликала депортувати його з країни. Це яскраво демонструє абсолютну неспроможність релігійних радикалів до діалогу і самокритики.

Гасло «Смерть ворогам», настільки улюблене уніатськими і філаретівськими священиками та капеланами, також не знаходить співчуття у католиків. Єпископ Ян Собіло наголосив, що: «Кажучи «смерть ворогам», ми даємо силу лукавому».

Захоплення храмів, побиття віруючих, підтримка антицерковних законів, риторика ворожнечі, націоналістична ідеологія, душок антисемітизму (ШухевичФест вже викликав бурхливе обурення) – все це відштовхує і буде відштовхувати нормальних християн від Київського патріархату і УГКЦ. Шизофренічно підтримуючи європейські цінності, радикали використовують тоталітарну риторику початку 20 століття, яку давно вже не сприймають у пристойному християнському суспільстві.

Як наслідок, все частіше виникають конфліктні ситуації. Як у політичній площині, так і в релігійній. Днями глава польського МЗС заявив, що Польща накладе вето на входження України до ЄС у разі героїзації Бандери і Шухевича. За аналогією зі словами польського міністра, можна сказати, що з Бандерою і до Церкви увійти не вийде. Чим більше розкольники і уніати експлуатуватимуть ідеологію радикального націоналізму, тим далі вони віддалятимуться від Церкви і всього християнського світу. Розв'язка поки не настала – Папа все ще може дозволити Святославу Шевчуку відслужити у Ватиканській базиліці, а Патріарх Варфоломій прийняти чергову делегацію з України. Однак рано чи пізно доведеться вибирати – або Бандера, або Христос.

Читайте також