«Козацькі Могили»: за що боролися православні

18 червня 2017 року, у Неділю всіх руських святих (в інтерпретації Київського патріархату – всіх святих землі Української), «патріарх» Філарет відвідав Свято-Георгіївський монастир на Козацьких могилах, де очолив богослужіння на честь 366-річчя битви під Берестечком.

«Ми сьогодні згадуємо українське козацтво, яке на цьому місці поклало свої душі за нашу віру і нашу землю, за нашу Батьківщину, – сказав він у своїй проповіді. – І якщо Господь за молитвами Церкви простив їм гріхи, то вони святі, і пам'ять їх ми шануємо як святих».

Цікаво стало дізнатися: що це за Свято-Георгіївський монастир, що за Козацькі могили, з ким була битва під Берестечком і за що поховані там козаки віддавали свої життя. І ще одне цікаве запитання: за що ці козаки, яких Філарет назвав святими, вигнали б його самого з нашої землі втришия – і це ще в кращому випадку.

Для початку невеличка ремарка. Козацтво, яке у нас зараз називають українським, насправді було руським, бо саме так тоді називалося й саме населення сучасних українських земель. У русько-литовському князівстві їх називали «русины», «рѹсіны» або «русини», у південно-західних князівствах (сучасна Україна) – «русини», в західно-руських (сучасна Білорусь) – «русіны», в Литві – «rusėnai», в Латвії – «rutheni», «rhuteni», в Польщі – «rusini», у німецьких князівствах (сучасна Німеччина) – «ruthenen».

Навіть представники українофільства (М.І. Костомаров, П.О. Куліш, О. Навроцький, В. Білозерський, М.І. Гулак і навіть Т.Г. Шевченко) суспільно-літературного руху середини XIX століття, завдяки якому ми зараз називаємо нашу країну Україною, а народ – українцями, спочатку називали цей народ «руським». Саме так, з однією «с» і з м'яким знаком, бо термін «русский» українофіли вважали промосковським, а «руський» – дуже навіть патріотичним.

У документах того часу (XVII століття) самого ватага козацтва або Війська Запорізького, Богдана Хмельницького, іменували як «Мойсея, спасителя, збавителя і свободителя народу руського з неволі ляцької… пресвітлого володаря й княжої Руси» (промова на тріумфальному прийомі в Києві у 1648 році). А на переговорах 1649 року з поляками в Переяславі він сам себе іменує «єдиновладним самодержцем руським». Грецькі митрополити, які в 1650 році здійснили подорож по нашим землям, під час богослужіння поминали Богдана Хмельницького як «Государя і Гетьмана Великої Росії».

Отже, козацтво у XVII столітті було руським. Саме так ми і будемо іменувати його далі.

Битва під Берестечком відбулася 18-30 червня 1651 року і стала наймасштабнішою битвою за весь час повстання Богдана Хмельницького. Саме це повстання, яке в джерелах іменується Хмельниччиною, стало відповіддю народу сучасної України на утиски з боку Речі Посполитої. Політика останньої полягала у тотальному зневаженні прав руського населення цієї країни. Не було жодної соціальної групи, права якої не обмежувалися б більшою чи меншою мірою. Свого апогею ці утиски якраз і досягли в середині XVII століття.

Будь-який підручник з історії України, будь-яка монографія і будь-яке наукове дослідження цього періоду визнає, що однією з основних причин Хмельниччини було насильницьке насадження Брестської унії 1596 року урядом Речі Посполитої. Тобто козаки повстали насамперед за віру православну. І битва під Берестечком – це один з найбільш яскравих прикладів стояння за віру в нашій історії. А ще це битва за свою національну, руську ідентичність, за право народу бути самим собою, за право не ополячитись і не олатинитись. Ми б зараз сказали – не оєвропеїтись.

Війська Богдана Хмельницького зазнали поразки від «крулевського» війська Речі Посполитої під командуванням Яна ІІ Казимира. Багато в чому цьому сприяла зрада кримського хана Іслама Гірея ІІІ, який спочатку виступив союзником козаків. Але найлегендарнішим епізодом битви був подвиг 300 козаків на острові Гайок, які прикривали відхід військ Богдана Хмельницького. На пропозицію польської сторони здатися вони відповіли тим, що викинули на очах у ворогів всі свої гроші у воду і билися до останнього. Всі до одного загинули. Загальні втрати руського козацтва в битві оцінюються від 30 тис. (польські історики) до 10 тис. (радянська історіографія) осіб.

Меморіальний комплекс заповідника «Поле Берестецької битви», більш відомий під назвою «Козацькі Могили», бере свій початок в 1912 році, коли на острів Журавлиха перенесли з села Острова дерев'яну церкву св. Михаїла (XVII століття). У ній, за переданням, молилися Богдан Хмельницький, Іван Богун та інші козацькі полководці. Потім у 1914 році був побудований трьохпрестольний Свято-Георгіївський собор, в нижньому ярусі якого розташувалася козацька усипальниця. До неї перенесли останки загиблих козаків, які були виявлені до того часу.

Собор побудований за проектом Володимира Максимова з Санкт-Петербурзької академії архітектури. Він має досить незвичайний фасад, який є одночасно і іконостасом. Це зроблено для того, щоб зручніше було проводити служби під відкритим небом перед собором, коли у дні пам'яті битви під Берестечком збиралося багато народу.

Також було споруджено двоповерховий корпус для проживання братії з трапезною та архієрейськими покоями, готель і будинок для дитячого притулку. Гроші на все це збирали всім світом. Основними жертводавцями були імператор Миколай ІІ, князь В.В. Волконський, купець І.О. Колесніков, Єрусалимський патріарх Даміан, купці та мануфактурники Москви, кубанські та донські козаки. З Москви був привезений головний дзвін вагою 14 тонн. А цар Миколай ІІ до урочистостей з приводу відкриття меморіалу представив 300 загиблих козаків до звання георгіївських (!) кавалерів.

Як бачимо, увічнення подвигу наших співвітчизників у битві під Берестечком відбувалося за підтримки і адміністративної, і фінансової – царського уряду. Працями російських архітекторів і ливарників (дзвони), грошима російського купецтва і донського козацтва. А 300 безстрашних козаків є георгіївськими кавалерами і, отже, підпадають під дію сьогоднішнього українського законодавства про заборону георгіївських стрічок.

А тепер давайте подумаємо, як поставилися б ці руські козаки, які віддали свої життя за православну віру в боротьбі з греко-католицької унією, до того, що Філарет, який називає себе «патріархом Київським», служить спільну панахиду з главою Української Греко-Католицької Церкви Святославом (Шевчуком) та католицьким кардиналом, а в інтерв'ю виданню «Фокус» заявляє про своє бажання об'єднатися з греко-католиками?

Як би вони поставилися до таких висловлювань Філарета про руських: «Те, що роблять росіяни на нашій землі, – ми не потерпимо. Ми знищимо це зло, цю агресію, і нам допоможуть і Європа, і Америка»? Як би вони поставилися до закликів Філарета толерантно ставитися до содомитів і не чіпати їх під час гей-парадів?

А ще козаки ніколи не йшли в розкол і не поривали спілкування зі Вселенським Православ'ям. І те, що панахиду за ними нині «служить» відлучений від Церкви лжепатріарх, є блюзнірством і наругою над їхнім подвигом.

Читайте також