Загибель «богів», або чому УПЦ подала в суд на Міністерство культури?

Схоже, що наші чиновники з Мінкульту щонайменше уявили себе якимись напівбогами, оракулами, що несуть у світ слово істини та натхнення. Власне, їх можна зрозуміти: навіщо комусь щось доводити, пояснювати, навіщо вникати в таємниці православного богослов'я та тонкощі міжнаціональних відносин, коли все, що вивергають наші служителі культури, ними ж самими визнається за непорушну істину в останній інстанції? І горе тим, хто спробує не погодитись із «натхненною» проповіддю новоявлених оракулів, бо на незгодних апріорі чекає «сувора кара» ура-патріотичної «ганьби»!

І неважливо, що ура-патріоти поки не можуть позбутися подвійних стандартів: то в них війна з Росією, то не війна, а АТО. То вони готові засудити агресора, але з іншого боку не поспішають оголошувати в країні воєнний стан та розривати дипломатичні відносини з північним сусідом. Таких ляпсусів в їхній позиції можна навести досить багато. Але все це вони ж самі легко пояснять: мовляв, Росія – ворог, московських попів – «геть», але якщо вже дуже «геть», то Європа грошей не дасть (хто ж хоче вкладатися у воюючу державу), так і чекай, у жебри підемо? Ось і мусимо крутитись, наче вужі на сковорідці».

А тут ще ці «московські» попи. Ну не хочуть вони підспівувати «солодкозвучній» пісні наших чиновників-патріотів та продовжують собі молитися про припинення «міжусобної брані». Та ще й в суд на Мінкульт подали. І чого цим попам не хочеться жити спокійно? Власне, на це питання я й спробую відповісти у цій статті.

Лицемірство і хамство – погані помічники в діалозі

По-перше, не потрібно нам хамити! Кого, коли і в який час визнавати агресором, торкатися цієї теми взагалі чи ні – Церква вирішить сама, без сторонніх порад. Тож, перш ніж давати поради та вимагати чогось від нас, потрібно було спочатку вибачитись – мовляв, вибачте, чи можна вам дати пораду та попросити засудити агресора? І тільки у разі нашої схвальної згоди, Мінкульт міг би дозволити собі звернутися до УПЦ з подібними вимогами. Принаймні, так роблять порядні люди. Хам же завжди діє не спитавшись: він буквально вламується в чуже життя і починає вчити всіх вряд без розбору.

А тепер скажіть, яка має бути реакція на дії людини, яка намагається вдертися до чужої оселі та вчити її мешканців життю (кому що робити, кому кого визнавати тощо). Якби Церква йшла таким шляхом, тобто шляхом погодження з секулярним суспільством, то ми б давно вже перестали бути Тілом Христовим і стали б банальною політичною партією з націоналістичним ухилом, як це сталося, наприклад, з УПЦ КП чи УГКЦ.

Але Церква за своєю природою – надмирна! Це означає, що керівництвом до дії для нас, православних християн, є не закони і пристрасті світу цього, а, в першу чергу, Богоодкровенні Заповіді – закони Євангелія та Передання Церкви. Тому будь-яка людина, що входить (або бажає увійти) в церковну огорожу, повинна залишити свої амбіції і політичні уподобання та підкоритися цим самим Богоодкровенним Законам. І тоді, можливо, його смиренний голос буде почутий церковною повнотою. А ось з хамами, на жаль, ніхто, однозначно, не розмовлятиме.

До речі, подібні звернення не входять до компетенції Мінкульту, і це ще одна ознака хамства з боку наших чиновників.

По-друге, добре б лише хамство. Його ще можна було б списати на безграмотність та відсутність культури. Але ж насправді люди, які вигадали це більш ніж дивне послання, діяли цілком обдумано.

Інакше як ми пояснимо те, що вони зберігають скромне мовчання з приводу численних порушень закону «Про свободу совісті та релігійні організації», щодо захоплень наших храмів бойовиками з націонал-радикальних угруповань? Мовчать вони і з приводу абсолютно сепаратистських проектів законів про мову. Законів, які загрожують розколоти нашу країну назавжди. Або, наприклад, вони навіть і не думають протестувати проти героїзації воїнів УПА, процесу, який вже посварив нас з деякими європейськими сусідами і загрожує остаточно закрити Україні шлях до євроінтеграції. Втім, чиновники Мінкульту не тільки мовчать, але ще й активно перешкоджають діяльності УПЦ. Тобто саме така їхня позиція відносно канонічної православної Церкви і стала причиною того, що УПЦ подала в суд на Мінкульт (1).

Що ж вони – зовсім діти, щоб не розуміти того руйнівного впливу, якого завдають подібні дії, як, втім, і взагалі націоналістична ідеологія, на майбутнє нашої країни? Ні, звичайно. Просто в них свої цілі і плани.  І ділитися з нами цими цілями вони не збираються. Втім, це їхня справа. Але ж ми тут до чого? А до того, що християнсько-євангельська проповідь входить у пряме протиріччя з принципами націоналістичної ідеології (2). Ось і лізуть вони до нас, тримаючи фігу в кишені (3).

По-третє, звичайно, ненависть до Росії, яка давно вже пронизала серця наших чиновників. Але де докази? Адже ми, люди православні, в оракулів, напівбогів та інших міфічних персонажів не віримо. Скільки можна голослівно, тобто бездоказово твердити про війну з Росією? Чи вони думали, що ми теж піддалися революційній істерії і жадаємо крові тих, хто не згодний з націонал-радикалами? На Сході нашої країни йде справжня громадянська війна, у якій беруть участь і треті країни (Росія та країни Сходу); не бачити цього не може тільки сліпий. Саме тому УПЦ молиться про припинення «міжусобної брані» (4). А чиновники Мінкульту подібними заявами роблять все для її розпалювання. Тож не вони повинні закликати нас до засудження агресії Росії на Донбасі, а ми повинні закликати їх до покаяння за те, що вони своїми діями продовжують штовхати нашу багатостраждальну країну у прірву.

Олександр Невський – український святий

По-четверте, можна було б і утриматись від пасажів про Олександра Невського. Навіщо ж так відкрито демонструвати свою безграмотність? Боюся засмутити наших чиновників з Мінкульту, але в Церкві взагалі немає поділу святих за національною ознакою. Саме тому прп. Серафим Саровський і прп. Сергій Радонезький – такі ж українські святі, як, наприклад, прп. Лаврентій Чернігівський, прп. Амфілохій та Йов Почаївські або прп. Антоній Києво-Печерський – руські святі. Тобто вони всі наші – всі угодники Божі! Незалежно від того, якої національності вони були за життя: серби, греки, вірмени, грузини, росіяни, українці, євреї і т. д. Ну замисліться тільки над тим, що настільки шанований в нас свт. Миколай Мирлікійський не був українцем, а жив у 4-му столітті у Візантії, і про його національність взагалі нічого не відомо. А прп. Ісаак Сирин та прп. Іоанн Дамаскін були родом з Сирії. І що тепер з цим робити?

Особисто я радий за наших північних сусідів, зокрема, за те, що святий благовірний князь настільки шанований у Росії.

Але, перед тим як вивергати з себе піну обурення, потрібно було дізнатися про те, що в Церкві немає культу «святих покровителів». Тобто якщо хтось вважає Олександра Невського захисником російських кордонів, то це його особиста справа. Не думаю, що варто писати пасквілі на цю тему.

І головне: пора б уже знати, що у Бога взагалі немає національних пріоритетів. Саме тому в Новому Завіті і сказано, що у Христі «нема ані геллена, ані юдея, обрізання та необрізання, варвара, скита, раба, вільного, але все та в усьому Христос» (Кол. 3:11). Безумовно, Церква освячує, приймає в себе все найкраще, що є в національному переданні, що не суперечить її вченням, але все ж Христос прийшов на цю грішну землю не для того, щоб підняти і освятити ту чи іншу націю, чого від Нього, власне, і чекали іудеї, а зараз чекають націоналісти. Він прийшов для того, щоб спасти кожну людину, незалежно від її національної приналежності.  Ось чому Церква не може служити нічому тимчасовому, тлінному, минущому. Справа Церкви – це спасати всяку людину у Христі, а не відстоювати (освячувати) інтереси нації та держави. Просто тому, що Церква не може служити нічому тимчасовому, тлінному, минущому (5).

А зараз я скажу «крамольну» фразу: виходячи з усього вищезазначеного, можна зрозуміти, що Церква – вона взагалі поза політикою. Тобто навіть тоді, коли України не буде (ось вони – «крамольні» слова), бо в цьому світі в принципі немає нічого вічного, Церква Христова продовжить своє буття, у всій повноті та красі! За словом прп. Максима Сповідника: «Церква є осередок всесвіту, середовище, в якому вирішуються його долі. Вона зростає і формується в історії, вводячи в своє лоно обраних і з'єднуючи їх з Богом. Світ старіє і руйнується, а Церква невпинно оживляється і оновлюється Духом Святим, джерелом її життя. У певний момент, коли Церква досягне повноти свого зростання, встановленого волею Божою, зовнішній світ, виснаживши всі свої життєві сили, помре, і Церква з'явиться тоді у своїй вічній славі Царством Божим» (6).

І все ж, якщо б мені довелося робити публічну заяву на тему «чий же святий Олександр Невський?», то я б, не замислюючись, відповів: наш український! Ну, хоча б тому, що нічого поганого він Україні не зробив, бо за його життя такої країни в принципі не існувало. Існувала Київська Русь, історичною спадкоємицею якої (разом з Росією) і є Україна. Але для Київської Русі благовірний князь зробив дуже багато: впевнено лавіруючи, а нерідко і протистоячи зі зброєю в руках, між католицьким Заходом і монгольською ордою, він зробив все для того, щоб східнослов'янський етнос не зник з політичної карти світу. Як результат таких дій, ми й маємо сьогодні незалежну, переважно слов'янську, державу Україну. І до речі, він був сином київського князя Ярослава Всеволодовича. Я вже й не знаю, що ще потрібно нашим ура-патріотам для того, щоб визнати Олександра Невського своїм святим?

Коротко щодо інших звинувачень

Відверто кажучи, й інші звинувачення, висунуті на адресу УПЦ, такі ж безглузді, як і ті, що ми описали вище. Ну наприклад:

– Можна довго сумувати про анексію Криму, але по факту там діють російські закони, відповідно з якими живуть усі релігійні конфесії, тобто не тільки УПЦ. Тобто в Криму просто-напросто живуть люди з російськими паспортами. Чи може, УПЦ винна вже і в тому, що не пішла з Криму? Але тоді в цьому винні і мусульмани, і католики, і протестанти? Всі ці релігійні організації підносять свої молитви за російську армію, оскільки в ній є і мусульмани, і католики, і баптисти, і православні і т. д. Там просто немає української армії за фактом. Точно так само Українська Православна Церква в Канаді підносить свої молитви за канадську армію і освячує канадське озброєння. Чи наші чиновники вирішили, що УПЦ в Канаді молиться за ВСУ?

Точно так само парафії Сербської Православної Церкви в США, що опікають етнічних сербів, моляться за американську армію, і ніхто не думає засуджувати їх за це. Але ж американці (в рамках міжнародної коаліції) бомбували Белград.

Саме тому, замість того, щоб займатися популізмом, я б порадив нашим опонентам з Мінкульту спробувати переконати громадян Криму повернутися назад в Україну. А поки вони своїми безглуздими заявами роблять прямо протилежне. І лише УПЦ сьогодні присутня в усіх регіонах нашої країни, в тому числі і на Донбасі та в Криму, що залишає нехай маленьку, але надію на відновлення цілісності нашої багатостраждальної держави. І цю цілісність можна відновити, тільки якщо прагнути до миру і взаємної поваги до думки тих людей, які проживають на поки що непідконтрольних владі територіях.

Якщо ж говорити про «небезпеку» «русского мира», то особисто я донині так і не можу домогтися від наших ура-патріотів зрозумілої відповіді на конкретне запитання про те, чим же цей мир такий небезпечний для українців (7)?

Реально життя в нашій країні пішло під укіс саме після приходу до влади любителів УПА та Бандери. Тобто саме націоналістична ідеологія і завдала непоправної шкоди існуванню нашої держави, а не «русский мир».

До речі, висловлю свою особисту точку зору з приводу ОУН-УПА, Бандери і Шухевича: мені соромно за державу, у якій ці персонажі є національними героями. Звичайно, боротьба за незалежність України – справа гарна, але не всі засоби у цій боротьбі є хорошими. І потім, краще б національними героями у нас стали великі вчені, художники, музиканти і т. д. В Мінкульті мають турбуватися саме про це. Ну скажіть мені, яке відношення Шухевич і Бандера мають до культури? Чи це не маячня?

Повержений совок, або міністерство пропаганди від Дж.Оруелла в дії

Коротше кажучи, наш Мінкульт вже давно перетворився на оруеллівське «міністерство пропаганди». Тільки цим можна пояснити той факт, що замість розвитку української культури чиновники з міністерства стурбовані уявною війною з Росією. Хоча як вони будуть розвивати культуру, коли поняття не мають ні про православну віру, ні про православну культуру, які багато в чому сформували українську ментальність?

Відчуття таке, що наші ура-патріоти хочуть перетворити Україну на європейський зразок Північної Кореї, де всі повинні ходити строєм, в однаковому одязі, говорити на одній мові й навіть думати однаково: якщо потрібно, то засуджувати – кого «партія», тобто Мінкульт, накаже, або хвалити та підносити тих, кого призначать в чергові національні генії.

Втім, ми все це вже проходили, коли жили в тоталітарному СРСР. Там теж створювався активний образ ворога – світового імперіалізму. Образ ворога – це найважливіший фактор тоталітарної системи. Як правило, в тоталітарній державі економічна ситуація складається не найкращим чином (сучасна Україна тут не є винятком). У цьому сенсі найбільш «надійним» способом позбавити себе від ризику бути скинутим незадоволеними громадянами – це створити в масовій свідомості образ ворога. Ворога, на якого завжди можна звалити свої невдачі, прорахунки і злочини (в нашому випадку це Росія та УПЦ). Образ ворога дозволяє створити в державі жорстку систему контролю за неблагонадійними громадянами. І, водночас, легко керувати натовпом, розпалюючи в ньому ненависть відносно цього самого ворога.

У безсмертному романі Оруелла «1984» ці цілі досягаються за рахунок практично нескінченної війни між Євразією та Океанією (чим не тривалий конфлікт на Донбасі та антиросійська істерія, у якій крайньою чомусь виявилася УПЦ?).

Чому УПЦ подала в суд на Мінкульт?

Відверто кажучи, тепер я почав розуміти, чому, наприклад, в США немає міністерства культури. Його там немає, тому що вони там бережуть свою культуру! На мій погляд, і українському суспільству необхідно серйозно замислитись над тим, щоб позбутися міністерства, яке займається виключно популізмом, в той час як наша культура, та й країна в цілому, знаходиться в такому складному становищі. І в цьому сенсі заява до суду, яку подала УПЦ на Мінкульт, може стати першою ластівкою в процесі скорочення бюрократичного апарату в нашій країні (що піде тільки на користь бюджету). Або, принаймні, вона стане тим копієм, за допомогою якого зі свого Олімпу будуть скинуті уявні «боги» Мінкульту.

Висновок

Проте, як це не здасться дивним, у висновку цієї статті я б хотів подякувати чиновникам Мінкульту за проявлену ініціативу. Втім, ми ніколи і не забували, що ще з часів Христа Його Свята Церква буде в світі гонима. Сам Спаситель попередив нас про це: «... Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть» (Ін.15:20) «Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би» (Ін.15:19) і т.д. І, як цілком справедливо сказав свт. Іоанн Златоуст: «Найгірше з гонінь, відсутність гонінь!». У цьому сенсі в Мінкульті, мабуть, і не підозрюють, яку добру справу вони роблять для Церкви: вони не дають нам розслабитися й забути, що ми в першу чергу християни, і що нашим істинним громадянством має стати Царство Небесне! І що на цій грішній землі ми всі лише тимчасові гості. Хоча я б порадив чиновникам з Мінкульту теж хоча б іноді розмірковувати на цю тему. Бо життя коротке і, як ми вже говорили, нічого немає вічного під місяцем. Тому краще думати про вічне і не робити дурниць!

Посилання:

1.     УПЦ подала до суду на Мінкульт через порушення прав віруючих

2.    Чому християнство і націоналізм несумісні?

3.    У своїй заяві Мінкульт не навів жодного прикладу відкритої кримінальної справи щодо представників УПЦ. Не існує жодного доведеного факту порушення Церквою законодавства України. Якщо у Мінкульті вважають, що зазначені ними приклади з «відкритих джерел» свідчать про порушення закону, тоді вони мали діяти по-іншому. А саме – звернутися до правоохоронних органів з проханням дати відповідну оцінку.

4.   Чому Церква молиться про припинення «міжусобної брані». 

5.    Чи може Церква бути національною

  7.   В чем «опасность» русского мира для Украины, и какой мир нам нужен?

Читайте також