Мінкульт та пошук сепаратистів у темній кімнаті

Тиск на Українську Православну Церкву набирає обертів. Наприкінці січня Міністерство Культури опублікувало дивну заяву «щодо висловлювань та дій сепаратистського й антиукраїнського характеру окремих священнослужителів УПЦ». Представники Мінкульту і раніше висловлювались проти найбільшої православної конфесії, проте цього разу це було зроблено у формі відкритого ультиматуму від імені Міністерства. 

Потрібно відзначити, що цей випад був зроблений в певний момент – тоді, коли на фронті відбулося чергове загострення. 29 січня під Авдіївкою пройшли запеклі бої, 30 січня Порошенко перервав свій одноденний візит до Берліна, а 31 січня Мінкульт опублікував згадану заяву. Можна припустити, що текст підготували заздалегідь, чекаючи зручного моменту для його вкидання у суспільну свідомість з метою розпалювання ненависті до УПЦ. Все вказує на замовний і маніпуляційний характер цього документа.

Зі своїм статутом у чужий монастир


Здивування викликає той факт, що Міністерство Культури займається речами, які не входять в його компетенцію. Звинувачувати когось у «сепаратизмі», антидержавній діяльності, порушенні національної безпеки та вимагати визнати «російську агресію» – це в принципі не справа Мінкульту. Для цього є правоохоронні органи, суд, спецслужби та інші компетентні органи. Також державна установа не має права робити оціночні судження та навішувати ярлики на найбільшу конфесію країни. Тим більше робити це без відповідних підстав.

За своїм змістом і формою це суто політична заява, що характерно для політиків, але аж ніяк не для держслужбовців. Чиновник завжди діє в рамках заданих йому функцій і посадових інструкцій. Міністерство Культури, за своєю природою, має займатись питаннями культури, а не політичною діяльністю та переслідуванням неугодних конфесій. В Україні Церква відокремлена від держави, а держава не має права обмежувати свободу віросповідання і втручатися у внутрішні справи Церкви, вимагаючи від неї якихось заяв чи дій.

«Нашкребти по засіках»


У своїй заяві Мінкульт не навів жодного прикладу відкритої кримінальної справи щодо представників УПЦ. Не існує жодного доведеного факту порушення Церквою законодавства України. Якщо в Мінкульті вважають, що зазначені ними приклади з «відкритих джерел» свідчать про порушення закону, тоді вони мали діяти по-іншому. А саме – звернутися до правоохоронних органів з проханням дати відповідну оцінку.

Той факт, що правоохоронні органи досі не висунули жодних звинувачень на адресу УПЦ, свідчить про те, що ніяких серйозних доказів порушення законодавства з боку канонічної Церкви або окремих її представників не існує. Не всякі слова і дії можна оцінювати у площині правової відповідальності. Ура-патріоти часто плутають сферу етики (політики, ідеології) і сферу закону. Саме тому СБУ змушена займатись розглядом дріб'язкових справ за доносами «пильних громадян», які чомусь переконані, що висловлювання проти героїзації Степана Бандери або пацифізм – це злочин.

В УПЦ служать тисячі священників і десятки єпископів. У цьому контексті знайдені Мінкультом три приклади прояву «сепаратизму» і антиукраїнської позиції виглядають вкрай непереконливою підставою для такої різкої заяви. В заяві стверджується, що ці кілька фактів «підтверджують ганебну тенденцію, яка, на превеликий жаль, стає нормою». Як можуть кілька сотих відсотка свідчити про якусь «тенденцію» і тим більше «норму»? Гуманітарії, як правило, не в злагоді з точними науками, але, маючи під рукою калькулятор, можна підрахувати, який відсоток складають три клірики від більш ніж 10 тисяч священнослужителів УПЦ. Навіть якщо враховувати лише єпископат, все одно цього недостатньо для підтвердження систематичності явищ, про які говорить Мінкульт.

Отже, у заяві пролунали претензії на адресу митрополита Луганського і Алчевського Митрофана, протоієрея Олександра Якушечкіна та митрополита Феодосійського і Керченського Платона.

Цитуємо: «7 листопада проросійськими бойовиками-терористами було встановлено закладний камінь для спорудження пам'ятника князю Олександру Невському – святому, який вважається захисником кордонів Росії й небесним патроном російських вояків. Прикрим є той факт, що місце під забудову пам'ятника, який героїзує російських загарбників та символізує підступну агресію Російської Федерації проти України та окупацію частини її територій, освятив митрополит Луганський і Алчевський Митрофан (Юрчук)».

Приклад з відкриттям пам'ятника святому Олександру Невському на території храму УПЦ у Луганську взагалі можна прибрати з низки звинувачень як непорозуміння. На честь цього видатного руського святого 13 століття названий кафедральний собор Болгарської Православної Церкви, навіть у храмах УПЦ КП висять його ікони. Втім, всі нюанси, пов'язані з відкриттям пам'ятника, прояснив сам митрополит Луганський і Алчевський Митрофан (Юрчук). Зокрема, він пояснив, що ідея зі встановленням пам'ятника виникла задовго до війни.

Те ж саме стосується і виступу протоієрея Олександра Якушечкіна, який на засіданні «Різдвяних читань» у Сімферополі (досить непублічний формат для заяви) висловив задоволення від того, що в школах Криму все ще розмовляють російською мовою і не нав'язують Бандеру й Шухевича як героїв: «Зовсім нещодавно кримські педагоги були змушені серйозно обговорювати сумнівні гасла, виплекані далеко від нашої Батьківщини, а також доводилося «викручуватись» і вигадувати виправдання, чому в кримських школах досі розмовляють російською, не святкують день виникнення ОУН-УПА, а в класах немає портретів таких одіозних героїв, як Степан Бандера і Роман Шухевич. Але настав 2014 рік, і ми зробили свій історичний вибір. Сталося те, про що багато хто і мріяти не міг. Ми повернулися додому».

Можна засуджувати його непряме визнання анексії Криму, а можна замислитись над причинами громадянського протистояння між населенням Криму і українською владою. Відділення Криму значною мірою відбулося через глибоку образу етнічних росіян за спробу грубої культурної асиміляції.

Цей факт нещодавно визнала шеф-редактор видання «Детектор медіа» Наталія Лігачова в ефірі радіо «Свобода». «Багато в чому ми Крим втратили і свідомість його людей, коли після «помаранчевої революції» був зроблений помилковий хід з радикальної українізації телеефіру. Важливіше було створювати російськомовні ЗМІ, але україноцентричні. Багато людей тоді відкинули наші українські ЗМІ, тому що не хотіли дивитися на українській мові. Якщо б ми стартували поступово, це було б м'якше сприйнято тією частиною населення», – сказала Лігачова.

На жаль, в Україні існує негласна заборона на обговорення причин масового сепаратизму мільйонів українських громадян. Тому нападки Мінкульту на УПЦ нагадують поєдинок двох боксерів, один з яких боксує однією рукою. Від УПЦ вимагають відкритого «діалогу з суспільством» і пояснення своєї позиції. Однак дискутувати під загрозою фізичної розправи та інформаційним тиском вкрай важко. Можна припустити, що УПЦ не займається пошуком «побутових сепаратистів» та виказуванням, але намагається розібратись у причинах масового бажання жителів південного сходу України відокремитися від України.

Мабуть, єдиним серйозним місцем в подачі Мінкульту є епізод з освяченням комплексів ППО С-400 в Криму: «14 січня... митрополит Феодосійський і Керченський Платон (Удовенко)... в окупованому Росією Криму освятив сучасні ракетні системи ППО збройних сил Російської Федерації С-400 «Тріумф».

При цьому досить комічним виглядає твердження Мінкульту, що система ППО «націлена на об'єкти України». ППО розшифровується як «протиповітряна оборона». Зенітні системи призначені для оборони, а не для нападу. Хоча обряд освячення зброї викликає суперечливі почуття, варто одразу ж підкреслити, що сенс його не в тому, щоб схвалити використання цієї зброї, а в тому, щоб вона була використана виключно в цілях оборони. Це видно з молитви на благословення зброї: священик молиться і просить Господа благословити зброю «ко укреплению и заступлению Церкви Твоея Святыя, сирых же и вдовиц», а не для ведення загарбницьких воєн.

Кримчани переконані, що ВСУ обстрілює Донецьк і Луганськ, та бояться подібних обстрілів у себе. Не є секретом, що близько 20 тисяч українських військових і правоохоронців перейшли на бік РФ і, цілком можливо, обслуговують згадані системи ППО. Ця ситуація швидше трагічна, ніж обурлива. Тому більш продуктивним виглядає не звинувачення, але копітка роз'яснювальна робота з українськими громадянами в Криму.

Подвійні стандарти


Головною претензією Мінкульту до представників УПЦ на Донбасі та в Криму є те, що вони не засудили «російської агресії» і взаємодіють з окупаційною владою. Виникає здивоване запитання: чому закиди лунають лише на адресу Православної Церкви? Чому не звинувачують у тому ж католиків, мусульман або інші релігійні організації, які знаходяться на непідконтрольних Києву територіях?

У вересні 2016 року мусульмани Криму святкували Курбан-байрам, в рамках якого пройшли народні гуляння, приймалися вітання від ставлеників Москви. Духовні лідери кримських мусульман взаємодіють з російською владою з різних питань. Більш того, звинувачують українських політиків кримськотатарського походження у використанні релігії для досягнення своїх корисливих інтересів. В заяві Духовного управління мусульман Криму та м. Севастополь у грудні 2016 року пролунав заклик до співвітчизників повернутися в Крим і жити «в єдності та злагоді».

Багато релігійних організацій Криму пройшли перереєстрацію своїх громад за російським законодавством (400 із 1100 станом на 1 січня 2016 року). Католицькі парафії також здійснюють цю процедуру. Ватикан безпосередньо обговорив компроміс з російською владою в цьому питанні. Багато що вказує на те, що католицькі громади Криму фактично вийшли з підпорядкування українським католицьким структурам і перейшли у пряме підпорядкування Папі Римському. Це може означати реальне визнання Ватиканом російського статусу Криму, враховуючи те, що Римський престол жодного разу прямо не засудив «російську агресію».

Чому дії Міністерства культури шкодять Україні


Те, що робить Мінкульт, можна порівняти з самочинною блокадою Донбасу та поставок вугілля з боку прибічників Семена Семенченка та депутата Володимира Парасюка. Припустимо, УПЦ відмовиться від своїх єпархій в Криму та Донбасі, відмовиться від свого духовенства. Це ніяк не допоможе Україні. Обірвуться і без того ослаблі мости з населенням цих регіонів.

Ідеалізм, що вимагає подвигу Івана Сусаніна або Павлика Морозова від жителів Криму і Донбасу, – це маніпуляція. Примирення, реінтеграція Донбасу і Криму в українську державу вимагає терпіння і діалогу. Це підтверджує і нещодавно затверджений Кабміном План заходів з реалізації основних принципів державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької і Луганської областей. Одним з пунктів передбачено «відновлення діалогу між представниками різних соціальних культур та релігійних конфесій». Навряд чи прямолінійні звинувачення у сепаратизмі, антиукраїнській позиції або «нестачі генетики» допоможуть відновити діалог з жителями Криму та Донбасу.

Читайте також

«Виття на місяць» замість вечірніх молитов чи чому клірики УПЦ йдуть у ПЦУ?

Священник Буковинської єпархії УПЦ Василь Левченко нещодавно пішов до ПЦУ. Чим же керувалася ця людина, ухвалюючи таке рішення?

Заборона УПЦ і війна з Росією: Пророки про причини військових поразок

23 вересня набув чинності закон про заборону УПЦ, а з фронту почали надходити тривожні новини. Чи пов'язано це між собою, і що говорять про подібні речі старозавітні пророки?

Християни проти гонінь: історія та сучасність

Православні християни на Закарпатті не дозволили представникам ТЦК мобілізувати двох священників УПЦ. Чому ця історія може навчити нас сьогодні?

Як відповідати на запитання: «Хто ваша Церква-мати?»

Часто противники УПЦ ставлять запитання на кшталт: «Хто ваша Церква-мати?» і «Де ваш Томос?», маючи на увазі, що у ПЦУ все це є, а значить вона – правильна. Але насправді все зовсім інакше.

Місце церковних канонів у житті християнина

Якщо ми будемо дотримуватися всіх канонів, але при цьому залишимося безжальними, немилосердними і не матимемо любові до ближнього, то чи допоможуть нам канони стати ближчими до Христа?

Одкровення Лотиша та психологія Іуди

Єдиний із братії Києво-Печерської лаври, хто зрадив Церкву, Авраамій Лотиш дав інтерв'ю каналу «Прямий». Психологія Іуди простежується дуже чітко.