Творчі потуги опонентів УПЦ: як замести сліди і шукаймо винних

«Рукописи не горять»

16 грудня 2016 року у скромному розділі української Вікіпедії, присвяченому селу Кути на Тернопільщині, з’явились спішні правки по подіях міжконфесійного конфлікту за місцевий храм, що належить УПЦ. Попередня версія статті містила посилання, які описували обидві версії силових та судових протистоянь двох громад за колись спільний храм і, здавалося б, істотних доповнень не потребувала. Однак у середині грудня редактори з незрозумілої причини вирішили інакше.

До тексту внесли загадкову фразу «станом на вересень, ключі від храму знаходяться у представників УПЦ МП», при цьому автори правок, проти енциклопедичної логіки, послались при цьому на матеріал за червень цього ж року. Обране (недогледіли?) джерело – стаття, написана авторами «РІСУ» одразу після першого, виграного громадою УПЦ КП села Кути, судового розгляду за закритий на той момент храм. Вона містила достатньо цікаві для знаючих тему читачів моменти, до яких ми ще повернемось трохи пізніше.

Сам факт: для чого знадобилось пересмикувати і маніпулювати інформацією на Вікіпедії – легко пояснює підсумок касаційного розгляду за позовом Київського патріархату, котрий вимагав, щоб суд скасував правовстановлюючі документи громади УПЦ на церковну нерухомість.3 червня Господарський суд Тернопільської області виніс рішення на користь позивача, а наприкінці літа, 30 серпня, це рішення підтвердили у Львівському апеляційному господарському суді.

Очевидно, з радощів, 14 вересня 2016 року впевнені у собі представники громади УПЦ КП з підтримкою від «Правого сектору» зрізали замки на багатостраждальному храмі святої праведної Анни і захопили його. При цьому «активісти» традиційно похвалились черговим «подвигом» на своїй сторінках у соцмережах. Чому всі ці публічні дії перестали знаходити відклик у серцях патрульних української Вікіпедії? Можливо, відповідь – на поверхні?

7 грудня 2016 року рішенням Вищого господарського суду України все, чим хвалились «церковні патріоти» села Кути, було скасовано, і справу повернули на повторний розгляд. У касаційній інстанції вирішили, що юридична особа – громада УПЦ КП – зареєстрована у селі тільки у 2015 році, аж ніяк не може виступати позивачем у спорі за скасування чи підтвердження майнових прав на збудований ще у 90-ті об’єкт. «Переможці», що засіли у захопленій споруді, завели себе у доволі незручне становище. Однак навряд чи вони проявлять повагу до закону та звільнять приміщення. Храм у Кутах – далеко не перша власність УПЦ, котру захопили сіячі міжконфесійної ворожнечі у західноукраїнському регіоні, всупереч рішенням судів, котрі підтвердили свого часу права Церкви на її майно.

Отже, за версією редакторів української Вікіпедії, котрі послались на піднятий з нафталіну шедевр від «РІСУ», ключі від храму як нібито у прихильників «московської церкви», і Київський патріархат тут ну зовсім не до чого, скромно молиться десь на розвалинах. У цілому інформація про ключі цілком відповідає дійсності, просто вже замки на храмових дверях вже не ті.

«Самі себе побили»

А до шедевру варто повернутись

Традиційно для цього ресурсу звинувативши УПЦ у незгоді віддавати свої храми іншим юридичним особам, автор матеріалу якось забув про опубліковану на «РІСУ» ж статтю про прецедент у селі Турильче. Тут же, на Тернопільщині, громада УПЦ КП не впустила до свого храму греко-католиків. Чому ніхто не зробив з цього трагедію, можна тільки здогадуватись.

Однак у даному випадку, з радощів від першого виграшу, активісти УПЦ КП пообіцяли зробити «свій» храм притулком для всіх бажаючих. Очевидно, так, як на цьому фотознімку з часів чергової храмової блокади?

Тоді, як у Кутах не дали обвінчатись своїм же односельчанам, чи коли не пустили до сповіді військовослужбовця, що прибув у нетривалу відпустку?

Автор статті не знайшли часу перевірити факти, котрі озвучили спікери від УПЦ КП? За їхніми словами, вони обшукали весь район, щоб дізнатись, хто з демобілізованих парафіян УПЦ дав своїй громаді намет, у котрому вони досі й моляться! Осьдечки ж вони, ці люди, на фотознімку, опублікованому ще у квітні. Напевне, хтось забрехавсь чи страждає на вибірковість зору?

Аніж дотримуватись будь-яких журналістських стандартів, простіше натякнути, що в УПЦ брешуть, і це взагалі намет з іншого тернопільського приходу, настоятель котрого протягом кількох років молився у ньому у Києві, напевне, за браком зайнятості?

Варто нагадати у цьому контексті історію згаданого на «РІСУ» храму у селі Рохманів, також відкрито захопленого Київським патріархатом ще у 2005 році. Тільки шановна редакція недогледіла, що громада, котра ще з 2012 року нібито «пішла» від священика УПЦ, вже фактично завершила будувати новий храм, замість захопленої церкви – пам’ятки архітектури: його нові «господарі» проігнорували висновки судів на користь майнових прав громади УПЦ. І це незважаючи на багатомісячні протести вірян у столиці, що завершились силовим розгоном у 2011 році.

УПЦ КП та повна пустка

Останні місяці 2016 року виявились щедрими на судові рішення на користь громад УПЦ, що постраждали від церковних рейдерів протягом останніх двох років. Окрім виграшу у касаційній інстанції у Кутах, нарешті була поставлена крапка у судовому конфлікті у закарпатському селі Пилипець, де громада УПЦ виграла суд за право існувати як юридична особа. Рішенням Львівського апеляційного суду була скасована перереєстрація парафії УПЦ на «близнюка» УПЦ КП. Чи звільнять загарбники вкрадене приміщення, коли рішення остаточно набуде чинності? Чи допустять до її власного храму громаду УПЦ села Бадівка на Рівненщині, що виграла у трьох інстанціях суд за позовом проти Київського патріархату, що захопив це майно? Чи заспокоються обмануті та використані розкольниками люди? Чи тут, як і у Рохманові, після всіх виграних судів смиренно побудують ще один храм?

Про непрості для українського православ’я часи у рівненських селах Рачин, Ходоси, Білогородка залишаються мовчазні «свідки», заново побудовані церкви, котрі вже збудували або почали будувати для себе віряни УПЦ, обікрадені та оббрехані, бо зберегли здатність до творення. Втім, все це залишиться на тих, хто розпалював у сільських громадах конфлікти і шукав виконавців для своїх темних справ.

Легенда про «масові переходи» обурених українців до УПЦ КП руйнується з кожною цеглиною, покладеною у майбутні храмові стіни новобудов, що ростуть з неймовірною швидкістю. Схоже, що рейдерам залишаться лише ветхі стіни спустілих поруганих храмів, пам’яток архітектури, що волею долі стали пам’ятниками брехні та маніпуляціям. А ще – бравада «фігових листків» на сторінках в Інтернеті.

Читайте також