Що спільного у Михаїла Денисенка з Православ'ям?

«Зостав мертвим ховати мерців своїх» Мт 8: 22

Висловлювання про якийсь, ним же вигаданий «Гріх федералізації», який змивається кров'ю мирних жителів Донбасу, забив, як нам здається, вже останній осиковий кілок на церковній «кар'єрі» Михайла Денисенка.

Це вже констатація духовної смерті не християнина, який у ньому давно помер, а людини, що втратила всякі моральні загальнолюдські уявлення про совість та мораль. Модерністська «гріхологія» розкольників давно вже пішла від Євангелія у болота націоналізму і фашизму.

Смертний «гріх федералізації», за який треба масово вбивати – це дуже-дуже далеко від усього того, що пов'язано з правами людини, з поняттями гуманізму, демократії, і вже тим паче християнського світогляду. Права людини дають їй можливість висловлювати як публічно, так і приватно свою думку про те, яку систему устрою держави вона воліла би бачити у себе на Батьківщині.

Голосування – це демократичний спосіб оприлюднення думки людей, які живуть на тій чи іншій території, по відношенню до актуальних проблем державного устрою, виборів до органів влади тощо. «Федералізм» – це не біблійний і не євангельський термін. У Європі він виник лише у післявоєнні часи, завдяки У. Черчиллю. Федералізм – це лише один з принципів побудови державної системи управління.

Але, на думку Михайла Денисенка, саме за це і треба вбивати! До того ж всіх, хто живе на території, де голосували за цю форму державного устрою. До поняття «всіх» входять діти будь-якого віку, люди похилого віку, інваліди, жінки...

Я розумію, що це слова літньої людини, у якої відбуваються незворотні зміни мозку, що призводять до плутанини свідомості і особистісної деградації. Це можна було б пробачити, але ж він претендує на те, щоб бути певним виразником Євангельського вчення. При цьому він проголошує таке, за що не за Євангельським, а за людським судом потрібно саджати за ґрати. Він виправдовує масові вбивства ні в чому не винних людей.

Вбивати за придуманий ним самим «гріх федералізації» – це вже важливий показник дегенеративних процесів самої структури, іконою якої є Михайло Денисенко. Ще задовго до цього він говорив, що вбивство жителів Донбасу не є гріхом (недільна проповідь 22 березня 2015 р.), це – необхідність. Так що ж спільного у розкольників з Богом, Ім'я якого – Любов? Навіщо вони носять у себе на грудях хрести і кощунно посилаються на Євангеліє?

Аби стало зрозуміло, як далеко вони відійшли від Православ'я, хочу коротко нагадати про те, що Христос відмовився брати участь навіть у вирішенні майнових прав двох братів, пославшись на те, що це не Його місія. На суді у Понтія Пілата Спаситель говорить, що Його Царство не від цього світу, і Він же молиться за своїх катів на Хресті, а також просить Отця про їх прощення.

Апостол Павло пише, перераховуючи Дари Святого Духа, що першими йдуть «любов, радість, мир, довготерпіння...». Преподобний Ісаак Сирін говорить, що в процесі духовного дорослішання християнин отримує «серце милуюче», яке плаче не тільки про страждання людей, але навіть проливає сльози через муки звірів і комах, і молиться не лише за ворогів, але навіть і за демонів. Старець Силуан Афонський два дні ходив пониклим і засмученим, зажурившись через те, що його учень вбив комаху і без потреби пошкодив рослину.

Що спільного у Михайла Денисенка з Православ'ям? – Нічого! А що протилежне? – Все! Це яскраво виражений антипод всього того, що пов'язане з Богом – Любов'ю. Його духовна деградація почалася дуже давно, з гріха Іуди. Зліт кар'єри молодого ієромонаха забезпечив його зв'язок із системою, яка контролювала всі процеси життя держави.

Ще в серпні-вересні 1991 р. в періодичних виданнях з'являються викривальні публікації щодо зв'язків «товариша Антонова» (Філарета Денисенка) з КДБ, а також про порушення ним чернечих обітниць. 20 січня 1992 р. двадцять шість народних депутатів України (О. Шевченко, В. Чорновіл, С. Головатий та ін) опублікували «Депутатську заяву», у якій висунули вимогу до митрополита Філарета (Денисенка) залишити займаний ним пост Предстоятеля Української Православної Церкви, вказуючи, що викритий співробітник КДБ, який порушив обітниці чернецтва, не може керувати відродженням Православ'я в Україні.

Проте Михайло Денисенко вже давно перейшов межу незворотніх процесів, що призвели його до духовної смерті.
Детальніше історії розкольників можна прочитати тут.

Ніхто його вже врятувати не зможе. Але щиро шкода тих людей, які продовжують думати, що М. Денисенко і створена ним за допомогою держапарату структура мають якесь відношення до Православ'я. Якщо сліпий веде сліпого, обидва, як відомо, падають в яму. Публічні висловлювання М. Денисенка – це вже останній крик очевидного кровожерливого безумства цього розкольника. Може бути, хоч ця очевидність дасть можливість людям, які ще остаточно не втратили базові уявлення про добро і зло, протверезіти і зрозуміти, у які нетрі пекла веде свою «паству» лідер розкольників, яка сила ним насправді рухає, і що ховається за цією бутафорією у хресті і рясі. Це добре, що він відкрито і без сорому промовляє свою антихристиянську сутність. Може бути, це дасть хоч деяким зрозуміти, хто за нею ховається.

Читайте також