Київський патріархат як інструмент для православної дестабілізації
Адже сам він колись говорив: «Православна Церква не може змінювати свої канонічні правила і багатовікову структуру, як то кажуть, на потребу дня. Тоді її починають безпідставно звинувачувати в нерухомості, «централізмі».(1).
Те, що організація «Київський патріархат» є загрозою для усієї православної спільноти, не є вигадкою. Є підстави говорити про те, що саме Філарет є зацікавленою особою, щоб створити напружені відносини у сім`ї Православних Церков, які складають Єдиний Організм Тіла Христового.
У програмі 5 каналу «Діалоги з Патріархом» від 3 липня цього року Михайло Антонович, підсумовуючи результати Критського Собору, на якому його і представників організації КП не було і не могло бути, сказав наступне: «Умови після собору (Критського – авт.) складаються на користь Київського патріархату. Чому? Світове православ`я повинно визнати Українську Православну Церкву як автокефальну. Якщо воно не визнає, то Москва може організувати сім`ю Слов`янських Церков. І тоді Світове Православ`я розділиться на Слов`янські православні церкви і Грецькі. Це небезпечно. Так щоб цього не було, треба щоб Вселенський патріарх визнав (увага!!) Київський патріархат як українську Церкву». Смілива заява, чи не так? Адже уявіть собі: організація, яка має релігійний відтінок, однак ідентифікована Христовою Церквою як розкол, ще хоче диктувати свої правила у міжправославних відносинах між Помісними Сестрами-Церквами.
По факту виходить дуже цікава річ. Справа в тому, що представники Київського патріархату «співслужать» з таким ж структурами, як самі, тобто розкольниками.
Однак варто зауважити, що даний монастир був розформований ще у 2015 році за ряд канонічно-дисциплінарних порушень, в тому числі і за співслужіння з представниками розкольницького Київського патріархату. Тому, згідно рішення Священного Синоду Польської Православної Церкви від 17 березня 2015 року: «За деструктивну діяльність архімандрита Никодима (Макара), намісника монастиря святих Кирила і Мефодія в Уйковіцах, який самовільно порушує літургічні норми Православної Церкви; за молитовно-літургічне спілкування з неканонічною «церквою»; за наклепи на ієрархію та духовенство; за неповагу до постанов єпархіального архієрея; за виховання в такому ж дусі монахів монастиря, результатом чого став відхід декількох з них з монастиря, на намісника монастиря архімандрита Никодима (Макара) та його заступника ігумена Афанасія (Дебовського) накладено тимчасову заборону в священнослужінні. Насельники обителі, що залишилися, мають право перейти до інших монастирів Польської Православної Церкви. У випадку покаяння згаданих священнослужителів, діяльність монастиря може бути відновлена» – монастир в Уйковіцах отримав відповідний вирок.
Тобто спостерігається певна закономірність – Київський патріархат підтримує зв`язки з такими ж розкольницькими та забороненими у служінні представниками, як і самі вони.
В принципі, історія Філарета та його релігійної структури це підтверджує. Адже саме він у 1996 році підтримав розкол у Болгарії, який проголосив «патріархом» розкольницького митрополита Пимена.
Далі була Чорногорія, де Філарет підтримав позбавленого сана в Константинопольському патріархаті Міроша Дедеїча, який самовільно проголосив себе «митрополитом» Чорногорським. Судячи з усього, Михайло Антонович слідує своєму курсу і надалі – підтримувати таких самих розкольників, як і сам.
В даному контексті дивними виглядають слова, сказані «патріархом» Філаретом на святкуванні своєї так званої 21-ої «патріаршої» інтронізації 23 жовтня: «Нас звинувачують в тому, що ми силою захоплюємо храми. Це неправда. Про нас розповсюджують неправду таку саму, коли й говорять, що ми розкольники. Не ми розкольники, а вони розкольники».
Ці слова як ніколи показують усю сутність цієї релігійної структури. Адже замість того, аби шукати кроки для порозуміння, понизити градус напруги в релігійному середовищі – представники Київського патріархату продовжують свою наклепницьку лінію і надалі. То чи не загроза це для канонічного устрою Святої Церкви?
1. Православний вісник, травень 1990 року, №5.
.
Читайте також
Одкровення Лотиша та психологія Іуди
Єдиний із братії Києво-Печерської лаври, хто зрадив Церкву, Авраамій Лотиш дав інтерв'ю каналу «Прямий». Психологія Іуди простежується дуже чітко.
Справа православних журналістів: стратити не можна помилувати
Солом'янський суд Києва усунув слідчого у справі православних журналістів і водночас, за клопотанням цього ж слідчого, продовжив арешт одному з них. Що відбувається?
Віктор Єленський: знищення рейтингу Зеленського руками друзів Порошенка
У цій статті ми розглянемо питання, як політика Віктора Єленського та представників Петра Порошенка впливала на ставлення влади до Української Православної Церкви.
Статус УПЦ сьогодні: про що говорять говоруни?
Архімандрит Кирил (Говорун) дав інтерв'ю, в якому озвучив позицію Фанара щодо ситуації в Україні. Має сенс розібратися, у чому вона полягає і в чому її неправда.
«Війна проти власного народу»: Філософ Баумейстер про тиск на УПЦ
Український філософ Андрій Баумейстер докладно розібрав багато проблемних сторін закону 8371 і дійшов висновку, що жодної користі для України він не принесе. Чому?
Віктор Єленський: шлях від атеїста до духовного наставництва президента
Глава ДЕСС був одним із тих, хто дуже інтенсивно просував закон 8371. Яку ж роль відіграє Єленський у сучасній Україні?