«Ящик з рогами» – трибуна антихриста?

«Прийде час,
коли диявол увійде в коробку
і буде кричати звідти.
А з коробки будуть стирчати його роги».

Святий рівноапостольний
Косма Етолійський (1714-1779)

Якого сильного впливу на свідомість, психіку та емоції людини може надавати рухома картинка, стало очевидним відразу ж після винаходу у 1895 р. братами Люм'єр апарату «Сінематограф».

На першому показі їхнього фільму «Прибуття поїзда на вокзал Ла Cьота» глядачі, які  нічого не підозрювали, побачивши, що на них насувається поїзд, в жаху зіскочили з місць і кинулися до виходу.

Ця подія не тільки продемонструвала, наскільки потужним засобом для навіювання може стати «Чарівний ліхтар», але і дала поштовх колосальному росту популярності люмьєровської новинки. Можна сказати, що показ хвилинного «новинного кіносюжету», що пройшов 6 січня 1896 р., дав старт залученню людства у нову розважальну пристрасть, яка пізніше трансформувалася в пристрасть телевізійну.

З розвитком кінематографа зростала увага до нього з боку «сильних світу цього», які безпомилково визначили в ньому машину для маніпуляцій суспільною свідомістю.

У радянські роки в більшості кінотеатрів висіла цитата Леніна: «З усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно». Тодішні глядачі до неї настільки звикли, що навіть не задавалися питанням: а чому, власне, «вождь світового пролетаріату» так надихнувся настільки недосконалим ще кінематографом?

З дитинства нам втовкмачували ідолопоклонство, нібито Ленін був ідеальний у всьому. А значить, його «прозорливий геній» зумів далекоглядно оцінити, яке велике мистецтво проступає крізь каламутні ч/б кадри вульгарних буржуазних «фільм», що крутилися в прокурених шинках, під жваву музичку напівп'яних таперів.

Хоча якщо уважно придивитися до цієї цитати і заглибитись в історію, стане очевидно, що сатаніст, зруйнувавший Православну Росію, ніяким мистецтвом не захоплювався.

Ці слова він сказав у розмові з наркомом освіти РРФСР А. Луначарським. І, значить, мав на увазі виключно «просвітницьку» (читай – пропагандистсько-агітаційну) важливість кіно для більшовиків («для нас»). Для одурманення колишнього «народу-богоносця» грандіозною цинічною брехнею, яку принесли з собою ці слуги лукавого. І є залізна логіка в тому, що пророцтво св. старця Косми почало збуватися саме з їхнім приходом до влади.

На поч. 1920-х в СРСР масово відкриваються кінотехнікуми, кіномайстерні, акторські та режисерські курси і т. д. Новий поштовх для розвитку кіно як засобу для агітації і пропаганди (під видом мистецтва) дав фільм С. Ейзенштейна «Броненосець "Потьомкін"».

Ейзенштейн підняв на небачену висоту майстерність кіномонтажу, зачатки якого були ще у Люм'єрів. І за допомогою монтажної експресії затвердив у свідомості кількох поколінь радянських людей спотворену історичну картину заколоту на військовому кораблі в Одесі у 1905 р. Згадайте великі плани м'яса з хробаками, яке нібито давали матросам на обід, дитячу коляску, що котилася по Одеських сходах під дулами царських «сатрапів» – солдатів... Кадри, придумані геніальним режисером (і одночасно – витонченим маніпулятором свідомості), увійшли в аннали кінематографа, а сама стрічка – у світову десятку кращих фільмів всіх часів і народів.


В той же час з'явилися перші «кінопересувки» – автомобілі з кінопроектором, які почали їздити по містах і селах країни, добираючись до найвіддаленіших її куточків. Їхнім завданням було вести ідейно-пропагандистську та науково-культурну діяльність. Яка полягала, в основному, в тому, що селянам показували документальні короткометражки про індустріалізацію, колективізацію та досягнення радянського народу під керівництвом вождів. А також – у демонстраціях спочатку німих, а після 1930 р. – ігрових стрічок, кінокомедій і т. п. Під час запеклої боротьби з Православ'ям управління кінофікації вказували у своїх звітах, що, завдяки їхній діяльності, люди почали вважати за краще відвідувати кіносеанси в сільських клубах, ніж ходити до храмів А збір за квитки на тодішні «мильні опери» був вище, ніж пожертвування для Церкви.

Аналогічна ж роль відводилася, звичайно, і радіо. Чорні тарілки – гучномовці – висіли майже в кожному будинку.

Поки ще фільморяд і радіо не об'єдналися в комунікативно-технічний блок «з рогами», який можна було поставити в кутку кожної кімнати. Однак кращі уми вже не перший рік працювали над створенням такого приладу.

У 1907 році німцем Максом Дикманном був продемонстрований телевізійний приймач з двадцятирядковим екраном розміром 3х3 см і частотою розгортки 10 кадр/с.

Великий внесок у розвиток телебачення внесли професор Петербурзького університету Б. Розінг, винахідники О. Адамян, Б. Грабовський та В. Белянський та інші.

Значний стрибок уперед був зроблений завдяки працям учня Розінга – В. Зворикіна, який, емігрувавши після революції до США, подав заявку на телевізійний прилад, заснований на телевізійному принципі роботи – т. зв. «іконоскоп». Винахід цієї електронної передавальної телетрубки дозволив почати масове виробництво таких приймачів.

В руській еміграційній пресі він отримав назву «радіоглядитель».

Телевізійне мовлення відкрилося у США в 1927 р., у Великобританії в 1928 р., у Німеччині в 1929 р.

У гітлерівській Німеччині рейсхміністерство пропаганди Геббельса теж швидко збагнуло, що кіно – найважливіше з мистецтв. Втім, як і радіо. Немає сумнівів, що, якби в ті роки було налагоджено масове виробництво портативних телевізорів, вони стали б невід'ємною приналежністю у комплектації німців засобами для обдурення.

Як відомо, Геббельс оголосив брехню пріоритетом пропаганди «Третього рейху». Ось деякі з його висловлювань:

«Дайте мені засоби масової інформації, і я з будь-якого народу зроблю стадо свиней!»

«Ми домагаємося не правди, а ефекту».

«Брехня, сказана сто разів, стає правдою».

«Інформація повинна була бути простою і доступною і повторювати її, тобто вбивати в голови, потрібно якомога частіше».


Втілення в життя цих «постулатів» в гітлерівській Німеччині призвело до того, що німці дійсно перетворилися в фанатичне «стадо свиней». А після розгрому «Рейху» вони заявляли, що нічого не знали про злочини фашизму, який знищив майже 60 млн. людських життів.

Звичайно, радянські кіно і радіо в роки війни відігравали позитивну роль. Бійцям в окопах показували «Бойові кінозбірки», улюблені кінострічки, концерти. Голос В. Левітана і зведення Радіоінформбюро по Всесоюзному радіо з завмиранням сердець ловили мільйони людей. Виступи по радіо знаменитих артистів, письменників, вчених підтримували голодуючих ленінградців, допомагали їм вижити.

Це підтверджує відому істину, що технічні новинки – чи то телевізор, комп'ютер або навіть ядерний реактор – самі по собі нейтральні, вони здатні приносити як користь, так і шкоду. Все питання в тому, як ними скористається людина. Але, на жаль, людина, піддаючись хитрощам лукавого, будь-яке наукове досягнення часто звертає собі на шкоду.

Після розгрому гітлерівської Німеччини в Європі настала нова епоха. Вона характеризується американським впливом на тій її частині, яка входила в зону англо-американської окупації.

У країнах Західної Європи, які швидко відновлювали свої народні господарства завдяки американським інвестиціям, одночасно відбувається мутація культурних і світоглядних цінностей. Традиційні для народів, що населяють ці території, католицизм і протестантство (в основному, лютеранське або кальвіністське) стали поступатися новій соціально-політичній доктрині, яку можна охарактеризувати як «цивілізація телебачення».

Простіше кажучи, широке поширення ТБ поклало початок руйнуванню західної християнської культури.

1950-60 рр. – час боротьби молодої цивілізації з совістю, соромом, пристойностями. Всі ці «сексуальні революції», молодіжні рухи (хіпі, панки та ін), рок-н-рол та бугі-вугі, різномасте і багатолике сектантство... Протестні, а по суті, бісівські, настрої призвели до того, що Європу раз за разом стрясали молодіжні бунти, скандали, епатажі. І чималу роль зіграло тут телебачення. Воно перетворилося в розсадник антикультурної та антихристиянської зарази, яка під виглядом боротьби за «права людини», демократію і свободи інфікувала європейське суспільство розпустою і наркоманією, вседозволеністю і цинізмом, аж до шаленого сатанізму.

У Радянському Союзі ж, який вважався тоді тоталітарною країною, існували цензура і суворий контроль за тим, щоб «згубні впливи Заходу» не просочувалися в уми наших співгромадян, особливо – молоді. Правда, вони все одно просочувалися, оскільки сталінська «залізна завіса» стала вже не такою щільною. «Ліберальна» молодь марила західними магнітофонами, музичними новинками, зачісками і шмотками укупі з «вільнодумними» ідеями.

Забігаючи вперед, скажу, що багато хто з тих самих лібералів – прогресивна творча інтелігенція, – які були в свій час для нас прикладами явного або прихованого протистояння режиму, зараз всіляко підтримують будь-які антиправославні і антицерковні випади, блюзнірство і богохульство. А також фашизм і нацизм, якщо вони виряджаються в тогу європейської «демократії».

Виходить, що пізній СРСР був, по суті, навіть більш християнським, ніж Захід. Нащадки «народу-богоносця», хоч і відпали від Церкви, але все ж таки зберегли багато які істинно християнські цінності, виховані століттями: цнотливість, порядність, скромність, відповідальність, сором'язливість.

І наше ТБ було досить цнотливим і цілком безневинним. У всякому випадку, у порівнянні з пострадянським і особливо – з нинішнім українським.

Втім, в останні роки перед розпадом Союзу, коли цензура «послабила гайки», центральні канали масово заполонили численні «екстрасенси», ворожки, «інопланетяни», гороскопи та інша нечисть.
  
Так сталося падіння останнього морального телевізійного бастіону – радянського ТБ. Телетехніка почала більшою мірою служити злу, ніж добру.

В незалежній Україні телевізійники, особливо – недержавні, що підкоряються лише своїм товстосумам-господарям, – швидко «зіскочили з котушок». Ефір перетворився в потужний засіб для отримання надприбутків (в першу чергу, рекламних). І служителі Мамони не шкодували інвестицій для того, щоб за допомогою вже не кімнатних рогатих антенок, а надпотужних ретрансляторів, занурити в його нечистоти кожного українця. Жодних моральних або релігійних рамок сьогоднішній телеконтент не має.

Щоправда, за часів президентства Л. Кучми, з'явилася Комісія з моралі, яка намагалася хоч якось обмежити потік ефірного насильства і розпусти. Наприклад, «еротичні» фільми та програми зі сценами насильства не можна було показувати раніше 23 годин. Була введена система візуальних позначок, щоб глядач розумів одразу, до якої вікової категорії відноситься передача.

У післямайданні роки Комісію скасували, всі обмеження (крім політичних) на ТБ зняті. У більшості передач застосовуються принципи політичної пропаганди, розроблені все тим же Геббельсом. Зокрема, він допускав використання одних і тих же прийомів у політпропаганді і комерційній рекламі.

Серед них:

- позаетичність, використання білої, сірої та чорної пропаганди;
- упаковка пропаганди у привабливу оболонку;
- особлива роль масових комунікацій (радіо, телебачення) в контролі над свідомістю;
- масоване використання фальсифікацій (те, що зараз називають «чорним піаром»).

З жалем доводиться констатувати, що ці «принципи» правлять сатанинський бал на українському ТБ, особливо на таких телеканалах, як «1+1», «ICTV», «Громадське ТБ», «Експрес ТБ» та інших.

Можна як приклад привести сумно пам'ятні наклепницькі, образливі випади в брехливих «репортажах» ТСН («1+1») про Всеукраїнський Хресній ході в ім'я любові і миру в Україні, організований Українською Православною Церквою з благословення її предстоятеля, блаженнішого Митрополита Онуфрія.

СПЖ писав тоді про це. Повторю лише деякі з «перлин» телеканалів, про які йшлося:

«Кілька десятків прочан всіх поставили на вуха. Чому УПЦ МП вирушила маршем на Київ».
«Хресний хід Московського патріархату перетворився в VIP-захід з фейс-контролем».
«Алхімія хресного ходу УПЦ МП. Як релігія стає політикою та загрожує Києву провокаціями».

Ще ці телефейкомети розважались, зводячи наклеп, що нібито в храмах УПЦ МП роздають бойовикам-«сепаратистам» пістолети та автомати. Таку ахінею вбирали мільйони глядачів, які звикли вірити всьому, що їм повідомляє «зомбоящик».

Відомо, чим закінчився Хресний хід – молебнями на Володимирській гірці біля пам'ятника хрестителю Русі, а також у Києво-Печерській Свято-Успенській Лаврі. Жодного випадку агресії з боку його учасників зафіксовано не було. Навіть у відповідь на провокації та напади з боку ненависників Церкви, що їх нацьковували ті ж телебрехуни. Але чи вибачилися останні за свою брехню? Аж ніяк.

Взагалі згадані електронні ЗМІ відрізняються не тільки ненавистю до Церкви і Православ'я, але і надвисоким за цинізмом рівнем брехні та інсинуацій. Причому вони абсолютно не бояться судових переслідувань за наклеп. Ситуація в країні така, що їм подібні переслідування не загрожують. Навпаки, влада всіляко, явно чи приховано, підтримує ці рупори дезінформації і безпардонної брехні.

З операторської точки зору їхні «репортажі», що використовують досвід, накопичений світовим кіно і ТБ, цілком професійні. На ділі ж це суцільні фальшивки, розраховані на невибагливого «гомо медіум» – «людину медійну».

Даний термін виник порівняно недавно.

«Гомо медіум» не дає собі праці вникати в суть подій, аналізувати їх. Нерозумно кліпаючи очима, він поглинає їх, як чіпси і пиво. І просочується до мозку кісток брехнею, яку з «драйвом» несуть з екрану фігляри-ведучи («привертає увагу оболонка»!). Несуть, навіть не особливо піклуючись про правдоподібність. «В стилі комерційної реклами». Все по Геббельсу.

Випуски новин у виконанні телеклоунів такі, що іноді здається, ніби сам рейхсміністр пропаганди з глибин пекла проводив з ними майстер-клас: «Брехня, сказана сто разів, стає правдою».

І це не дивно.

У кутку, де стоять і висять зараз святі ікони, будуть стояти звабливі прилади для зваблення людей. Багато хто скаже: «Нам потрібно дивитися і слухати новини». Ось в новинах-то і з'явиться антихрист»Преподобний Лаврентій Чернігівський

Читайте також

Рейдерський майстер-клас від ПЦУ в Черкасах: Як чуже стає «своїм»

Представник ПЦУ Іоанн Яременко записав відео з кабінету митрополита Феодосія Черкаського, в якому показав, як користується його особистими речами. Що це означає?

Автономія УПЦ та усунення Донецького митрополита

24 жовтня 2024 року Синод Руської Православної Церкви ухвалив рішення звільнити митрополита Іларіона з кафедри Донецької єпархії та відправити його на спокій. Що означає це рішення для УПЦ?

Які таємниці про СПЖ вивідала СБУ через свого агента?

Днями співробітники СПЖ Андрій Овчаренко, Валерій Ступницький та Володимир Бобечко, а також священник Сергій Чертилін отримали звинувачувальні акти у справі про держзраду.

Три загадкові Синоди, чи що вирішили щодо УПЦ?

Цього тижня відбулися засідання трьох Синодів різних православних Церков – УПЦ, РПЦ і Фанара. Що ж вони вирішили щодо існування Церкви в Україні?

Черкаський собор захопили, що далі?

17 жовтня 2024 р. прихильники ПЦУ захопили кафедральний собор у Черкасах. Як можуть далі розвиватися події і що це може означати для Церкви?

Віра проти насильства: Хроніка захоплення собору УПЦ у Черкасах

17 жовтня 2024 року представники ПЦУ захопили собор УПЦ у Черкасах. Як це було і які висновки ми можемо зробити з того, що відбувається?