Бездітність – покарання Боже?
Святі праведні Іоаким і Анна жили настільки добрим, смиренним і богоугодним життям, що Господь сподобив їх бути батьками Пресвятої Діви, передобраної Божої Матері. Однак свята Анна довгий час була безплідна, і подружжя до глибокої старості сумувало і плакало, що в них немає дітей.
Ізраїльтянами численне потомство сприймалося як найвище щастя і благословення Боже ще й тому, що вони сподівалися знайти обітоване Богом «Сім'я Жони» – Месію. Ось тому бесчаддя вважалося у євреїв ганьбою – тяжким нещастям і карою Божою за гріхи. І на людей, які не мають дітей, дивилися як на великих грішників.
Глузування і презирство доводилося зносити святим праведним Іоакиму і Анні, але вони ніколи не нарікали, а невпинно молилися Богу, смиренно сподіваючись на Його волю. І через 20 років, за гарячими молитвами святого подружжя, Ангел Господній звістив їм про зачаття Дочки, Яку благословить весь рід людський.
Про те, як сучасними християнами сприймається бездітність, і що потрібно робити, щоб Господь створив чудо, – протоієрей Георгій Гуляєв, клірик Свято-Духівського кафедрального собору (р. Херсон).
Треба просто довіряти Богу
– Той, хто міркує, що бездітність – це покарання Боже, мабуть, забуває біблійні історії Різдва Божої Матері і Різдва Іоанна Хрестителя. Святих праведних Іоакима і Анну, святого пророка Захарія і святу праведну Єлизавету Церква шанує не тільки як родичів настільки важливих для порятунку людства людей, але і як святих, набувших чесноту терпіння.
Скільки докорів, паплюжень, образ і нерозуміння вони зазнали з боку своїх сучасників. Тому що більшість людей Старого Заповіту міркували прямолінійно, користуючись простими категоріями: якщо діти – це добре, то ті, хто не має дітей, – грішники, яким надіслано покарання Господнє. І, як зазвичай, людина, яка засуджує, бере на себе роль Бога. Не відаючи причин, через які Господь ту чи іншу людину благословив на певний життєвий подвиг і хрест, ця людина виносить свої поспішні судження.
Думаю, що для кожного з нас господь має свій шлях, який Він приготував для порятунку. І мій досвід спілкування з родинами, у яких немає діток, підказує, що в кожному випадку це своя історія.
Ось, наприклад, є одна донецька сім'я, з якою ми разом їздили в паломництво, потім я їх обвінчав, але дітей у них довгий час не було. І тільки коли почалася війна на Донбасі, у них самим природним чином була зачата і народилася чудова дівчинка, яку я похрестив. Хоча до цього вони вдавалися до різних медичних методів, але нічого не виходило.
Але крім радісних випадків, є й такі сім'ї, які я супроводжую, наставляю і підкріплюю, а діток у них немає, хоча подружжя живуть у шлюбі вже багато років. У них своя історія і свій подвиг.
Є якась внутрішня готовність людини стати родителем. Хоча зрозуміло, що я не можу розмірковувати про те, що ті, у кого немає дітей, внутрішньо не готові до батьківства. Це той досвід, яким можуть поділитися тільки ті, хто несе цей хрест. Але приклад святих Іоакима і Анни, Захарії та Єлизавети – це приклад християнського ставлення до цього питання, який показує, що треба просто довіряти Богу. Молитва безчадних батьків – це не молитва вимоги, а, швидше, надія і довіра до Бога. І тоді – «не Моя, а Твоя нехай станеться воля» (Лк. 22:42).
Реакція віруючої людини
– У Псалтирі неодноразово зустрічаються слова про те, що «на землі грішних рід припиниться». Як ставитися сучасним християнам до таких тверджень Старого Заповіту?
– Скоріш, потрібно ставитися до цього як до попередження. Бо ми знаємо, що в Святому Письмі часто наводиться ставлення до дітей з метою звернення до природних людських почуттів турботи і любові.
«Тож як ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра тим, хто проситиме в Нього!» (Мф. 7:11). І якщо навіть у язичників ставлення до дітей вважається добрим і хорошим, то і в цьому є педагогічна міра, не те щоб залякування, а напоумлення тих людей, які творять гріх. Це пам'ятка про те, як потрібно себе вести, щоб Господь не повчав.
Але вже доконаний акт відсутності дітей не варто тлумачити прямолінійно – що це і є покарання за гріхи. Тоді ми знову відходимо до категоричних старозаповітних міркувань, про які я вже сказав.
– Тим не менше, наші сучасники ставляться до подружжя, які не обзаводяться потомством, як до тих, хто не виправдовує певних очікувань. «Ви вже три роки одружені, а дітей ще немає». І це незважаючи на те, що в суспільстві популярні ідеї планування народжуваності і т. п. Багато хто сприймає так: якщо немає дітей, значить, в цій сім'ї не все гаразд. Як реагувати на це бездітним парам?
– Це дуже делікатна тема. В ній є медичний аспект, який постійно озвучується лікарями: статеве виховання, культура спілкування між людьми, шкідливі звички – все це, в будь-якому випадку, впливає на репродуктивні функції.
А є й частина, пов'язана з екологічною ситуацією, зі спадковістю, мутаціями, коли страждає здатність давати потомство і в жінки, і в чоловіка. Знаєте, у нас в суспільстві взагалі відношення до тих, хто на нас не схожий, досить хворобливе. Є якийсь стереотип, скільки повинно бути дітей. Немає дітей – погано і не як у всіх, а багато народжують – теж незрозуміло, «навіщо злидарів плодити?!».
Але оточуючі іноді можуть спонукати нас до чогось хорошого. В даному випадку, можливо, подружжям, що не мають дітей, потрібно звернути увагу на своє фізичне здоров'я, пройти обстеження. Може, вони просто не звертали уваги на це питання і думали, що в них все добре.
Також потрібно уважно подивитися на своє духовне здоров'я. Тому що людина вважає, що вона благополучна і благословенна Господом, а потім – раз, щось сталося, і вона вже думає: чому Господь таке попустив. І виявляється, що не так вже й здорово у неї в душі, і пріоритети різні людина виставляє у своєму житті.
Зрозуміло, що не треба лаятися і сваритися з допитливою людиною. І приклад треба брати з тієї ж праведної Анни – адже вона відчувала це засудження, але навряд чи вона з ким-то сварилася. Вона страждала і молилася. І це була реакція віруючої людини на те, що відбувається. Ми не можемо зрозуміти механізму дії молитви, але, напевно, наше серце повинно бути готовим, щоб прийняти це Боже благословення.
Це потрібно робити
– До яких засобів можна вдаватися віруючим людям, якщо вони безплідні?
– Іноді ми протиставляємо дух і тіло, а це помилка, насправді. З християнської точки зору тіло – це храм Святого Духа, Який живе в ньому. І про нього теж треба дбати. Тому я часто зупиняю парафіян, які беруться виключно за духовні засоби, коли крім молитви більше нічого не вважають за потрібне робити. Адже потрібно і провести обстеження, і звернутися до допомоги медиків. Якщо є можливість лікувати тіло, це потрібно робити. І в цьому теж є якесь смирення, яке проявляє людина.
Зрозуміло, що випадок зі святими і праведними Іоакимом та Анною, Захарією та Єлизаветою – унікальний через тих, хто народився від цих колись бездітних подружніх пар. Але я вірю, що молитва до цих святих зміцнить сучасні благочестиві пари прийняти волю Божу. І тоді Господь сотворить диво.
Читайте також
Рейдерський майстер-клас від ПЦУ в Черкасах: Як чуже стає «своїм»
Представник ПЦУ Іоанн Яременко записав відео з кабінету митрополита Феодосія Черкаського, в якому показав, як користується його особистими речами. Що це означає?
Автономія УПЦ та усунення Донецького митрополита
24 жовтня 2024 року Синод Руської Православної Церкви ухвалив рішення звільнити митрополита Іларіона з кафедри Донецької єпархії та відправити його на спокій. Що означає це рішення для УПЦ?
Які таємниці про СПЖ вивідала СБУ через свого агента?
Днями співробітники СПЖ Андрій Овчаренко, Валерій Ступницький та Володимир Бобечко, а також священник Сергій Чертилін отримали звинувачувальні акти у справі про держзраду.
Три загадкові Синоди, чи що вирішили щодо УПЦ?
Цього тижня відбулися засідання трьох Синодів різних православних Церков – УПЦ, РПЦ і Фанара. Що ж вони вирішили щодо існування Церкви в Україні?
Черкаський собор захопили, що далі?
17 жовтня 2024 р. прихильники ПЦУ захопили кафедральний собор у Черкасах. Як можуть далі розвиватися події і що це може означати для Церкви?
Віра проти насильства: Хроніка захоплення собору УПЦ у Черкасах
17 жовтня 2024 року представники ПЦУ захопили собор УПЦ у Черкасах. Як це було і які висновки ми можемо зробити з того, що відбувається?