Андрій Юраш – курс на релігійну війну?

Черговий представник держслужби України з числа «нової генерації» демонструє свою некомпетентність.

Незадовго до Нового року в парламенті був зареєстрований проект постанови про відставку віце-прем'єра – міністра культури В'ячеслава Кириленка. Причина – невідповідність займаній посаді.

Представник очолюваного поки Кириленком Міністерства культури України, «відомий релігієзнавець» Андрій Юраш, що займає з листопада 2014 року посаду директора Департаменту в справах релігій та національностей, нещодавно був помічений в маніпуляціях з судовими документами. На засіданні Громадської ради при МЗС України, що проходило 3 лютого 2016 року, Юраш, використовуючи свій авторитет високопоставленого чиновника Мінкульту, намагався переконати присутніх в тому, що в міжконфесійному конфлікті громад УПЦ та УПЦ КП в с. Птича в Рівненській області правда – на боці Київського Патріархату. При цьому він демонстрував присутнім судові рішення з приводу цього конфлікту, прийняті, нібито, на користь УПЦ КП.

Про цей інцидент повідомив учасник засідання – заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ протоієрей Микола Данилевич: «Яким же було моє здивування, коли я побачив, що це копії рішень суду по ситуації в с. Птича від 2 вересня 2015 року, де чітко була прописана відмова релігійній громаді Свято-Успенського храму УПЦ КП с. Птича в їхньому позові проти релігійної громади Свято-Успенського храму УПЦ того ж села Птича. Відповідаючи, я спростував слова А. В. Юраша, вказавши на очевидні речі та процитувавши фрагменти цього документу». Згодом Юраш намагався незграбно виправдовуватися в стилі «мене не так зрозуміли», але навряд чи він когось зміг переконати, крім самого себе.

Власне, цей випадок з фальсифікацією на офіційному засіданні МЗС виглядає цілком логічно та навіть буденно, якщо спробувати проаналізувати заяви та діяльність нинішнього директора Департаменту у справах релігій за останній час.

Епізоди, коли слова пана Юраша не цілком відповідали об'єктивній дійсності, досить часто й, як правило, стосуються вони оцінки та діяльності найбільшої православної конфесії в Україні – Українській Православній Церкві.

Сам Юраш офіційно заявляв: «Ми виходимо з безапеляцій­но універсального принципу: перед державою всі релігійні організації рівні, і ставлення до них абсолютно однакове». Але чи дійсно однакове у пана Юраша та очолюваного ним Департаменту у справах релігій ставлення до всіх релігійних організацій? Заяви пана Юраша дають серйозні підстави засумніватися в цій тезі. І, в першу чергу, мова йде про триваючий конфлікт двох найбільших Православних Церков України – УПЦ та УПЦ КП.

Відомо досить незвичайне, як для держчиновника, який декларує свою неупередженість до релігійних організацій, висловлювання Андрія Васильовича, в якому він публічно назвав представників Української Православної Церкви агентами ФСБ та звинуватив їх в небажанні йти на компроміс із загарбниками храмів.

Також дуже ексцентрично виглядає висловлювання Андрія Юраша, в якому він, коментуючи статус УПЦ, дозволив собі заявити, що: «УПЦ (МП) не має жодного автономного статусу. Лише людина, яка ніколи не читала Статутів УПЦ (МП), РПЦ, може поширювати цю тезу. Слово «автономна» ніде в Статуті не вжите».

Проте, зайшовши на офіційний сайт Відділу зовнішніх церковних зв'язків Російської Православної Церкви, ми, в пункті 18, виявляємо несподівані для «відомого релігієзнавця Юраша» слова:

«Українська Православна Церква є самокерованою з правами широкої автономії».

Як бачимо, в офіційних документах слово «автономія» все ж таки присутня, і навіть не просто автономія, а ШИРОКА автономія!

Намагаючись виправдати численні інциденти із захопленнями храмів УПЦ представниками УПЦ КП на західній Україні, Юраш заявляє, що на територіях Донбасу, які не контролюються українським урядом, діяльність УПЦ КП, мовляв, взагалі заборонена: «На окупованих теренах релігійні організації діють поза будь-яким правовим полем, … панує цілковита сваволя. Діяльність частини релігійних структур припинено, лідери сепаратистів заявляють, що є прихильниками тільки однієї конфесії, решту примушують співпрацювати або закриватися. Припинено діяльність УПЦ КП».

Проте, архієпископ Донецький та Маріупольський УПЦ КП Сергій, мабуть не знайомий із заявами Андрія Васильовича, в нещодавньому інтерв'ю заявляє: «Щодо окупованих територій. У нас там залишилися храми, монастирі, благодійні заклади ... Нас не чіпають там, тому що священики не займаються політикою, вони просто моляться, щоб настав мир».

Дуже багатьох шокували заяви Юраша, зроблені у вересні 2015 року, які інакше як сепаратистськими, назвати важко. У них Андрій Васильович закликав керівництво УПЦ перенести чотири своїх єпархіальних центра з непідконтрольної українській владі території Сходу України: «Ми зверталися неформально, зараз готуємо реальні звернення до священноначалля Української Православної Церкви, щоб вона зробила один дуже вагомий жест, показавши, що вона розуміє суспільство».

Практично цією заявою чиновник Мінкульту «де факто» відмовився визнати окуповані землі Донбасу частиною української держави. Чи варто говорити, що керівництво УПЦ, неодноразово підкреслює свою позицію керуватися в своїй діяльності виключно законами України, таку пропозицію категорично відкинуло!

Втім, сепаратистські висловлювання (в церковному контексті) пан Юраш дозволяв собі і раніше. Міркуючи про гіпотетичні можливості створення в Україні Помісної Церкви (звичайно ж, на основі УПЦ КП), Андрій Васильович побіжно зауважує: «Я не бачу навіть виняткової трагедії, коли … десятки чи навіть сотня парафій на Буковині та у Бессарабії увійдуть до Румунського Патріархату». Пригадуються слова героя однієї популярної радянської комедії: «Держава не збідніє – забирайте!»

Але і це ще не межа: пан Юраш здатний здивувати ще більше! Відомі твердження Андрія Васильовича про церковні канони, здатні збити з пантелику будь-кого, хоч трохи знайомого з церковною темою: «Я взагалі до канонів ставлюся дуже спокійно, щоб не сказати критично. Канони — це не є форми, встановлені Богом, вони встановлювались отцями Церкви, отцями Соборів, визначались постановами церковних зібрань, тобто, реальними смертними людьми, а тому їх можна так само скасовувати, як колись їх визначали. Це не є щось, що не можна змінювати».

Нагадаю, церковні канони для Православної Церкви – це те ж, що Конституція для держави. Ось тільки, на відміну від деяких молодих держав, де мало не кожен президент в епоху свого правління вважає своїм обов'язком внести у Конституцію власні «цінні» поправки, більшість канонів Православної Церкви (а вони єдині для всього світового Православ'я) були прийняті більш 1500 років тому і всі ці роки існують без змін. І навряд чи особистість Андрія Юраша підходить на роль реформатора церковної конституції.

Займаючи посаду директора Департаменту у справах релігій та національностей при Міністерстві культури з листопада 2014 року, Андрій Васильович Юраш є офіційним представником держави в стосунках з українськими релігійними організаціями і, зокрема, з Православними Церквами. За час «мудрого керівництва» Андрія Васильовича відбулося безліч міжконфесійних зіткнень (зокрема, в селах Катеринівка та Птича), які завдали серйозної шкоди репутації України як правової держави в очах європейської та світової спільноти. Конфлікти навколо протизаконних спроб переводу храмів УПЦ в УПЦ КП на Заході України викликали настільки серйозний громадський резонанс, що давно вже переступили межі нашої країни. Ними цікавляться в ОБСЄ, їх коментують Патріархи Помісних Церков, вони були однією з тем обговорення на Синаксисі Предстоятелів Православних Церков у Шамбезі.

Якість роботи будь-якого державного керівника високого рангу оцінюється за результатами його діяльності. Якщо європейського політика або державного чиновника звинувачують в неправдивих заявах або непрофесійних вчинках – він подає у відставку. Якщо людина на своєму посту приносить суспільству не користь, а шкоду – його звільняють.

Якщо погано працює транспорт – всім очевидно, що винен міністр транспорту; якщо проблема з медициною – не справляється міністр охорони здоров'я. Але що ж має статися, щоб усім стало зрозуміло, що не своєю справою займається нинішній директор Департаменту у справах релігій та національностей? Почалась релігійна війна?

Читайте також