Канал 24 і моральний авторитет «Патріарха» Філарета

Днями, дощового лютневого вечора, гортаючи новинну стрічку у фейсбуці, я помітила заголовок, що, водночас, примусив мене потерти очі і ущипнути себе за руку. Пам’ятаєте, як у Ліни Костенко: «Чи ти мій сон, чи ти моя уява…». Ні, не сон, і не уява, – на сайті каналу 24 чорним по білому написано: «Якщо УПЦ КП відокремиться від Москви, то Кирил втратить вплив на світове православ’я, — Філарет».

Вам теж здалося, що ви спите і це – ваше сновидіння? Усе набагато простіше: градус маразму одіозного  «Предстоятеля» УПЦ КП міцніє з кожним інтерв’ю. Розмова із не менш одіозною журналісткою Сонею Кошкіною в ефірі програми «Лівий берег», розтиражована згодом на однойменному порталі, витримана за принципом «все вище і вище». Якщо бути точнішою, то нижче і нижче.

Володимир Винниченко писав, що українську історію не можна читати без брому. А статтю, про яку йде мова, без доброї порції валер’янки читати теж не вийде. Це інтерв’ю наші нащадки, напевне, зможуть розібрати на цитати для підручників психології, логіки, криміналістики, філософії та юриспруденції як приклад апофеозу нелогічності, цинізму, роздвоєння особистості та ще ряду клінічних станів і патологій. Чого вартий тільки заголовок «Якщо УПЦ КП відокремиться від Москви, то Кирил втратить вплив на світове православ’я». Бідний, бідний Йорик, чи то пак, Патріарх Кирил, а з ним – уся Московська Патріархія. Як вони тільки за двадцять із гаком років не помітили, що організація, очолювана «Патріархом» Філаретом, нікуди не поділася, а так і продовжує «невідокремлено» співіснувати. Чи, може, тут треба розглядати інший варіант, так популярний нині: всюдисуща довга «рука Москви», що дісталася аж до УПЦ КП і ніяк не хоче відпускати її у вільне плавання. І так – із червня 1992 року. Якщо рухатися за цією логікою, то, напевне, Предстоятель РПЦ не спить ні вдень, ні вночі, а тільки молиться, щоб УПЦ КП не відокремлювалася, тільки би не втратити впливу на Світове Православ’я. І взагалі, зустріч Папи і Патріарха для того й відбувається на Кубі, щоб розробити оперативний план недопущення відокремлення УПЦ КП від Москви. Фантастика, скажете? Різко? А як вам оце?

«Ми не застосовуємо силу по відношенню до московської парафії, хоча б могли» (орфографія «LB» у цитатах збережена тут і далі, – авт.).

І ця сентенція – тільки підзаголовок. О, дивовижне уміння представників Київського Патріархату проявляти доброту в такий незвичайний спосіб! Яке милосердя, яка поблажливість, практично, братерська любов була проявлена «діячами» УПЦ КП у Катеринівці, Птичі, Угринові та ще ряді населених пунктів, конфлікти в яких вже стали «притчею во язицех». Жодного застосування сили, і дарма, що після «мирних, добровільних переходів» чимало вірян потрапили до лікувальних закладів. Суцільне милосердя і доброта.

Пані Соня, як це помітно із тону статті, у захопленні від свого співрозмовника. Компліменти на його адресу починають сипатися уже із перших рядків інтерв’ю.

«Позиції очолюваного ним Київського патріархату Української православної церкви значно посилилися в останні два роки. Особливо – в політичному плані».

Про те, що УПЦ КП – організація політична і, так би мовити, далекувата від православ’я, не говорив тільки лінивий. Слова журналістки, навіть мимо її волі – ще одне тому підтвердження. Сумнівний, щоправда, комплімент вийшов: судити про позицію Церкви у суспільстві, виходячи із її впливу у політиці. Кесарю, як кажуть, кесареве, а Богові… – продовжіть самі.

Почали з актуального. Ну не могли співрозмовники не звернутися до такої незручної для представників УПЦ КП теми Синаксису Глав Помісних Православних Церков світу, що проходив нещодавно у Шамбезі. Ще один болючий мозоль – Всеправославний собор – 2016. Коли ведуча «наступила» на нього, Філарет коментує це так: «Ми раді, що нарешті він нібито буде скликаний в червні цього року, на Кріті. Але питання, які будуть розглядатися там, не є актуальними».

Звісно, образливо, коли тебе не запрошують туди, куди дуже хочеться, але – зась. Можна хоч поговорити на дозвіллі. Тут і місцю проведення Собору дісталося – ще б пак, Крит – це ж, практично, резиденція вселенського зла – Московського Патріарха, і тематику для обговорення представниками Церков зачепили. В останньому, до речі, «Патріарх» суголосний із ще одним «героєм нашого часу», главою Департаменту у справах релігій та національностей Андрієм Юрашем, який нещодавно заявив: «Я взагалі до канонів ставлюся дуже спокійно, щоб не сказати критично. Канони — це не є форми, встановлені Богом, вони встановлювались отцями Церкви, отцями Соборів, визначались постановами церковних зібрань, тобто, реальними смертними людьми, а тому їх можна так само скасовувати, як колись їх визначали. Це не є щось, що не можна змінювати».

У дуеті з чиновником, Філарет продовжує: «А серед питань, які будуть розглядатися: шлюб, піст, ставлення до сучасного світу. Всі вони вже вирішені – ми живемо у цьому. Просто буде зафіксовано те, що в дійсності відбувається. Для церкви ці питання не мають великого значення…». А й справді, подумаєш, знайшли тему для обговорення на Всеправославному соборі – якісь там пости, ставлення до сучасного світу, – ну яке значення це має для Церкви? Ніякого. Окрім безпосереднього. «Постом виправдайся перед Богом», – писав святитель Василій Великий. «Піст є початком і основою всякого духовного старання», – зауважував Симеон Новий Богослов. Чи авторитет Святих Отців Церкви для авторитету Філарета уже не авторитет?

Дісталося і Патріархові Константинопольському Варфоломію. Думається, не так і погано, що Вселенський Патріарх не володіє українською, а його помічники, швидше за все, не додумаються моніторити ресурси штибу «Лівого берега». Хіба стрічка новин у фейсбуці послужливо видасть на-гора чудо-посилання, як сталося із авторкою цих рядків. У будь-якому разі, Патріарх буде здивований прочитати про себе сентенції на зразок: «Звичайно, що Константинопольський Вселенський патріарх не хоче сваритись із Московським патріархом. Для нього важливо зафіксувати єдність, а сварка – це вже не єдність!».

Загалом, позиція Філарета щодо Собору зрозуміла: його «так довго готували, щоб розглядати неактуальні питання» і «виправити це неможливо, оскільки згоди з питань, які обговорюватимуться на Соборі, вже дійшли». Ось так.

Слід зазначити, все ж, що у поблажливому ставленні до людей похилого віку Кошкіній не відмовиш: старенькі часто люблять поговорити про минуле, про мрії, сподівання, яким не судилося здійснитися. Не виняток і «Патріарх»: «Якби я ставив за мету стати патріархом Московським, я б ним став», – зауважує він гордовито. «…Богу було угодно, щоб я не став Московським патріархом,… і створив українську церкву».

Благий намір, скажу я вам, був у чоловіка. Щоправда, Соня Кошкіна, у властивому для неї стилі, дещо приземлила політ думки Філарета, точно описавши призначення КП: «авторитет церковників може допомогти політикам на виборах». «Патріарх» навіть уточнює: «Церква може впливати морально».

Загалом, Філарет намагається позиціонувати себе аполітичним: «Перша особа, тобто патріарх, і церква в цілому, не повинна втручатись в політику. Не повинна. І вона не втручається». А поїздку у США попросити зброї для вбивства своїх же співгромадян, чи нагороди представників певних політичних сил, вирішує він, до уваги брати не треба. Не політика це зовсім.

Далі розмова теж повелася в ключі обговорення питань, так само, зовсім далеких від політики. Філарет скромно зауважує: «Якби не було Київського патріархату, сьогодні в Україні панував би Путін!» Тут навіть коментувати нічого. Все. Крапка. Приїхали. Скажіть це, «Ваша Святосте», бійцям АТО на передовій.

Тему міжконфесійної ворожнечі оминути, зрозуміло, не вийшло. Та, погодьтесь: із уст глави конфесії, що є ініціатором захоплень храмів на всій території України, заява «задля досягнення єднання всього православ’я в Україні, не треба розпалювати ворожнечу» звучить як лукавство.

Багато говорив «Патріарх» і про наболіле. Сумнівна статистика та співвідношення задекларованої кількості вірян УПЦ КП до реальних цифр давно викликає посмішку. «Кількість парафій ще не говорить про кількість віруючих», – зауважує очільник КП. Заступник голови відділу Зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви протоієрей Микола Данилевич заперечує: «кількість віруючих слід рахувати по парафіях. Якщо в рядову неділю в сільському храмі в середньому 50-70 чоловік, а в міському 300, то за середнє арифметичне можна взяти число в 150 вірних на одній парафії. А відтак, якщо КП декларує 5000 парафій, то це виходить 750 тисяч вірних щонеділі в храмі. А оскільки, за словами спеціалістів-релігієзнавців, число реальних парафій КП по областях на 30 %, а в деяких і на 50 % менше, аніж зареєстрованих, то виходить тисяч 500 людей в КП щонеділі набереться».

Лукавить Філарет і далі: «Патріарх Кирило, піднімаючи питання України, намагався спонукати православну спільноту засвідчити, що вона проти так званих розкольників. Щоб учасники наради засудили Київський патріархат, але не вийшло». Хіба? СПЖ, утім, як і інші новинні ресурси, писали про це неодноразово. Підтверджує це і Предстоятель УПЦ у інтерв’ю Інформаційно-просвітницькому відділу УПЦ: «Спочатку Константинопольський Патріарх у вузькому колі співрозмовників запевнив, що не буде легалізувати розкольників в Україні. Але наступного дня Святіший Патріарх Кирил попросив Патріарха Варфоломія підтвердити свої слова вже в присутності всіх Предстоятелів Православних Церков. Його обіцянки були офіційно озвучені, і Константинопольський Патріарх Варфоломій не спростував жодного слова. Він не відмовився від того, що говорив напередодні», – розповів Блаженніший Онуфрій.

Інакше, як відвертим лукавством, не назвеш і ще один коментар «Патріарха» про те, чому він не поїхав на Харківський собор 1992 року. Не власна гординя і патріарші амбіції, виявляється, стали тому тому причиною. «Я хотів би пояснити, чому поїхали усі інші, бо поїхали майже всі. Вони були залежні від КДБ». А ще кілька років тому Філарет не заперечував і свою залежність від цього органу, зокрема в інтерв’ю журналу Weekly.ua у 2012 році він безапеляційно зауважував, що з Комітетом держбезпеки були пов'язані всі без винятку архієреї: «Всі без винятку! За радянських часів ніхто не міг стати архієреєм, якщо на це не давав згоди КДБ. Тому стверджувати, що я не був пов`язаний з КДБ, було б неправдою. Був пов’язаний, як і всі».

Що ж, можливо, із 2012-го у подіях, що відбувалися кілька десятків років тому, щось змінилося. Це – цілком у дусі логіки та висловлювань очільника КП.

…Інколи здається, що в дитинстві маленький хлопчик Михайлик Денисенко, гасаючи босоніж росяними стежинами донбаського села Благодатне, мріяв стати еквілібристом. Ходити собі по туго натягненому канаті над глядацьким залом, десь там, високо, під куполом цирку, і ловити на собі захоплені та злякані погляди публіки. Відчувати себе окриленим і сильним. Практично, володарем Всесвіту. Частково, мрії малого Михайлика здійснилися. Є і публіка, різномастих поглядів теж вистачає. Щоправда, тоді, звісно, йому навіть у нічних кошмарах не снилося, що на схилі літ він стане «Патріархом» Філаретом, главою самопроголошеної церкви і розкольником. Очевидно, хлоп’я просто хотіло бути акробатом, таким собі любителем екстриму. Спитаєте, чому? Ну а звідки, інакше, у людини похилого віку такий потяг до балансування над прірвою? Якщо раніше він хоч намагався, як досвідчений канатоходець, виступаючи на загал, утримати жердину здорового глузду у руках, то зараз, схоже, «Патріарх» цим навіть не утрудняє себе.

Читайте також