Промова Зеленського: про що сказав і про що промовчав новий Президент
Чого очікувати православним українцям від Володимира Зеленського в ролі гаранта Конституції, виходячи з його інавгураційного виступу.
20 травня Україна офіційно отримала нового Президента, яким став Владимир Зеленський.
Відразу скажемо, що представники нашої Церкви – і офіційні спікери, і прості віруючі – не мають якихось особливих ілюзій з приводу нового глави держави. Не мають не тому, що не довіряють, а тому, що за багато років існування Церкви в цьому світі не раз переконувалися в справедливості й істинності слів псалмоспівця Давида: «Не надійтеся на князі, на сини людські, в них же немає спасіння».
Однак це не означає, що рішення цих самих «князів» ніяк не впливають на нашу долю або долю Церкви. Впливають. І, на жаль, не завжди благотворно. Тому ми хочемо, щоб ситуація, яка склалася останнім часом в ставленні держави до Української Православної Церкви, змінилася на краще.
З іншого боку, живучи в Україні і будучи громадянами української держави, ми б хотіли, щоб війна на Донбасі закінчилася, щоб людям в країні стало легше жити, щоб припинився небачений потік еміграції українців за кордон. Саме тому ми дуже уважно слухали першу промову нового Президента, сподіваючись почути в ній ті меседжі, які б підказали нам, яким шляхом піде українська держава в найближчі п’ять років.
Але, як і в будь-якій промові, важливо не тільки те, про що сказано, але і те, про що промовчали. Отже, що ми почули з слів і мовчання Зеленського під час інавгураційного виступу?
Церковна політика
В першу чергу розглянемо те, що сказав Зеленський про Церкву. Нічого. Ні слова про Томос, про необхідність об’єднання «всіх гілок українського православ’я», про те, що «церковне питання – це питання державної безпеки». Слово «Церква» в його промові не прозвучало жодного разу. Добре це чи погано?
Історично склалося так, що Церкві набагато легше жилося при тих правителів, які не цікавилися її внутрішнім життям і не намагалися на неї вплинути. Тобто які свідомо дистанціювалися від церковних питань. Так-так, навіть ті государі, які називали себе «хранителями Православ’я», не завжди приносили Церкви користь. Адже за великим рахунком, практично всі візантійські імператори вважали себе людьми віруючими, що не завадило деяким з них влаштовувати гоніння на святі ікони, підтримувати єресі і відправляти на смерть православних єпископів і богословів (приклади святителя Іоанна Златоустого і святого Максима Сповідника більш ніж показові).
Разом з тим, правителі, які займалися виключно державними питаннями і не намагалися підім’яти під себе релігійну сферу, приносили Церкви більше користі, ніж шкоди.
Історично склалося так, що Церкві набагато легше жилося при тих правителів, які не цікавилися її внутрішнім життям і не намагалися на неї вплинути.
Тому мовчання Зеленського щодо «церковної проблеми», яке особливо показово в порівнянні з його попередником, ми можемо сприймати позитивно – воно дає надію, що канонічну Церкву нарешті залишать у спокої.
При цьому нам не потрібно від держави ні будь-яких привілеїв, ні особливого ставлення. Все, чого ми хочемо від нового Президента, найкраще висловив наш Блаженніший: «Ми нічого не чекаємо. Ми хочемо, щоб Президент ставився до нас так, як до всіх, щоб ми були рівні перед законом, щоб не було "своїх" і "чужих"».
Мовчання після Томоса
Так, в своїй першій промові в якості Президента України Петро Порошенко теж не торкався церковних питань, крім обіцянки шанобливо ставитися до «місцевих релігійних традицій». Але мовчання Зеленського зовсім іншого роду, тому що це мовчання після Томоса.
Як ми пам’ятаємо, «церковна незалежність від Москви» була чи не головним пріоритетом державної политики Порошенка. Для нього проголошення легітимності українських розкольників (а саме так сприймають Томос в церковних колах) було «завершенням будівництва української держави... тому що без незалежної церкви не може бути незалежної держави».
Цей документ для Порошенка був настільки значущим, що Президент порівнював його отримання з ще одним актом проголошення незалежності і вважав, що саме Томос повинен дати Україні довгоочікувану свободу і мир: «Томос – фактично ще один Акт проголошення незалежності України. Він зміцнить релігійну свободу, міжконфесійний мир, посилить права і свободи громадян. Особливо тих, які перебували поза спілкуванням із Всесвітнім Православ’ям і яких несправедливо таврували неканонічністю».
Президента підтримували і самі розкольники, які вважали Фанарський документ ще одним хрещенням українського народу, яке можна порівняти тільки з Хрещенням Русі князем Володимиром: «Якщо перше Хрещення ми отримали за часів святого Володимира, то Томос – це друге Хрещення України, тому що ми отримуємо свою незалежну українську Церква», – заявляв глава ПЦУ Епіфаній Думенко.
Тому сам факт повного ігнорування Томоса і всього, що з ним пов'язано, повинен свідчити, що Зеленський навмисно дистанціюється від того шляху розвитку держави, який обрав попередній Президент. Це не означає, що ситуація не зміниться в майбутньому, але принаймні в даний момент просувати тему Томоса новий глава держави точно не має наміру.
А де ж Думенко?
До речі, непрямим підтвердженням цього можна назвати і відсутність Епіфанія Думенка у відеозверненні Зеленського, яке було яке було записано незадовго до інавгурації. У ролику, крім Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Онуфрія, виступили «почесний патріарх» УПЦ КП, глава УГКЦ, кілька рабинів і муфтіїв. А ось Епіфанія в ньому не було.
Сам Думенко чітко пояснити свою відсутність так і не зміг. За початковою версією, опублікованою «ВВС Україна», Епіфанію Епіфанію не сподобався запропонований текст, в якому була фраза «говорити треба не язиком гармат». Глава ПЦУ «хвилювався, що буде виглядати, ніби він закликає до переговорів з лідерами бойовиків».
Пізніше до цієї версії додалася ще одна, згідно з якою Думенко переживав, що його участь у відеозверненні разом з Філаретом призведе до різночитань, хто головніший в ПЦУ.
«Якщо перше перше Хрещення ми отримали за часів святого Володимира, то Томос – це друге Хрещення України, тому що ми отримуємо свою незалежну Українську Церкву».
Глава ПЦУ Епіфаній Думенко
Ну, і вже кілька днів тому Епіфаній озвучив і третю версію своєї відсутності: «В цілому виникло деяке непорозуміння. До цього часу ми завжди зверталися в рамках Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій. Це було вперше таке відеозвернення. З мого боку було прохання, що давайте продовжувати в тому ж напрямку, в якому ми працювали протягом більше 20-ти років. Ми узгоджуємо певну позицію, дискутуємо навіть, але вийшовши на певну чітку позицію, ми її озвучуємо, підписуємо разом. Тому і надалі ми готові в рамках Всеукраїнської ради Церков робити певні звернення. Але, напевно, тому що немає якогось досвіду, і виникли певні непорозуміння».
Багато релігійних експертів і політологів витлумачили таку кількість різночитань з боку Думенка як свідчення того, що в очах нового Президента він не виглядає людиною, на яку можна і потрібно робити ставку. Якщо це дійсно так, можна припустити, що в цьому випадку «проект ПЦУ» або зовсім зійде нанівець, або ж, за відсутності серйозної державної підтримки, перетвориться в невелику маргінальну секту.
Релігійні мотиви
Разом з тим, не можна сказати, що у виступі Зеленського зовсім була відсутня релігійна риторика, і, за великим рахунком, інакше і бути не могло. Адже вся наша культура, всі наші традиції і менталітет виросли на благодатному християнському грунті.
Найяскравіше це було помітно в словах про те, що Президент – НЕ ікона і не ідол, коли Зеленський порадив чиновникам замість портретів глави держави вивішувати на стінах кабінетів портрети своїх дітей, щоб «перед кожним рішенням дивитися їм в очі».
Цю тезу можна розцінити як заклик нового Президента до відмови від лицемірства, від брехні, яка стала, на жаль, плоттю і кров’ю вітчизняних держчиновників. Для них зовнішні релігійні атрибути занадто часто – тільки прикриття внутрішньої, глибинної невіри, а портрети президента і національні прапори – прикриття для реалізації шкурних інтересів.
І ще одне, на що хотілося б звернути увагу. Зеленський на свою інавгурацію прийшов пішки. Цей вчинок можна розцінювати по-різному, але ми, християни, з властивим нам позитивним поглядом на світ, хочемо бачити прогулянці пішки Президента не банальний PR-хід, а прояв смирення. Поки що він – один з нас. Дай Бог, щоб і далі так було.
* * *
Підсумувати все вищевикладене хотілося б словами нашого Предстоятеля, Блаженнішого Митрополита Онуфрія, який, коментуючи промову гаранта, сказав: «Ніхто не може гарантувати, що все сказане до йоти виповниться. Але те, що людина вже сказала слово, значить – це обіцянка на його відповідальності, і щось з того він обов'язково зробить. Можливо, не абсолютно все – життя є життя, є багато складових, яких ми не знаємо, але які можуть на нас серйозно вплинути. Але якщо людина не буде мати добрі намірі, то ніколи добра не зробить. А він (Володимир Зеленський – Ред.) має хороші наміри, нехай йому Бог допомагає, щоб вони втілилися на всі сто відсотків».
Ось так, без зайвих надій і надмірних очікувань, можна і потрібно ставитися до того, що сказав Володимир Зеленський. Але завжди треба пам’ятати євангельську мудрість, яка в усі часи ставила конкретні справи вище будь-яких слів: «За справами їхніми пізнаєте їх». Хотілося б, щоб справи нового Президента відповідали сказаному ним. Тому що в іншому випадку доведеться відповідати не тільки перед людьми, але і перед Богом. І хоча Володимир Зеленський не позиціонує себе воцерковленим християнином, хочеться вірити, що присяга на Євангелії для нього не була лише формальною процедурою.
