«Знову розпалюють»: у соцмережах відповіли на цькування за відмову відспівати немовля

31 грудня у Запоріжжі сталася трагедія – загинула дворічна дитина, на яку впав чоловік, що вистрибнув з вікна. Трагічний випадок використали ЗМІ та представники Київського патріархату. Дізнавшись про те, що священик Української Православної Церкви не зміг відспівати дитину через те, що вона не була хрещена в канонічній Церкві, вони роздули скандал. Цинічне використання смерті дитини для очорнення УПЦ обурило багатьох користувачів соцмереж. Нижче ми наводимо їхні коментарі.

Архімандрит Аліпій (Світличний):

Українські ЗМІ вистрибцем розповідають про жорстокосердість православного священика, який відмовився відспівувати дворічного малюка, що не був хрещений. Вірніше, над ним провели обряд, схожий на Хрещення, у філаретівців.

Священика зробили винуватим. У чому?

Він взагалі що – зобов'язаний відспівувати? Це що, його обов'язок?

Священик звершує священнодійство проводження в останній земний шлях тіла померлого вірного християнина, спираючись на молитву Церкви.

Відспівування – не обов'язок священика. Він – не чиновник, якого поставили поступати згідно з посадовими установленнями. Він не працює в бюро послуг.

Священнодійства – особливий привілей для тих, хто в Церкві. Хто зберіг їй вірність до кінця.

Я звинувачую укрЗМІ у розпалюванні ненависті на релігійному ґрунті. Я звинувачую журналістів укрЗМІ у невігластві і повній безграмотності. Я звинувачую політичні сили, що керують укрЗМІ, які навмисне звеличують розкольників та піддають гонінню вірних Православної Церкви, створюючи духовний геноцид в країні.

Я звинувачую тих батьків, які обирають з політичних чи націоналістичних поглядів місцем хибних обрядів для своїх дітей парасинагоги, в яких їм не можуть дати ані Хрещення, ані інші таїнства Святої Церкви.

Протоієрей Ігор Рябко, священнослужитель Запорізької єпархії УПЦ:

Усім розпалювачам міжконфесійної ворожнечі та мізантропам, які спекулюють на смерті безневинної дитини, я хочу пояснити, що таке Православна Церква. Не тільки Українська або Руська, а будь-яка, що входить до світової спільноти Православних Церков.

1) ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА – це закрита організація, яка має свій статут, свій порядок, свої жорсткі, дані від Бога, закони існування. Вона перебуває в стані безперервної війни з дияволом та його слугами. Ці слуги воюють з нами або прямо, або посередньо через людей цього світу.

2) Все, що відбувається всередині Православної Церкви (а саме таїнства, обряди, молитви), стосується лише «посвячених», тобто лише її членів. Жоден священнослужитель не має права звершувати їх за межами цієї організації, під загрозою позбавлення права бути її членом.

3) Членство в цій організації можна отримати через «особливе посвячення», яке називається Хрещенням і Причастям. Перше нерозривно пов'язане з другим, і без нього дієвої сили не має. Періодична участь у таїнстві Причастя є обов'язковою, без неї таїнство Хрещення втрачає свою силу і значення.

4) Формальне хрещення в Церкві без подальшої участі в ДУХОВНИХ діях сили не має і вважається дезертирством та зрадою. Дитина, яка прийняла хрещення і стала членом Церкви по вірі своїх батьків і хрещених, є такою в тому випадку, якщо її періодично причащають і за неї молиться Церква в особі її дійсних членів (батьків та хресних).

5) Окрім Хрещення і Причастя, членство Церкви обов'язково передбачає такі обов'язки (тобто це не за бажанням, а обов'язково):

• Знання Волі Божої та її виконання. Осягнення Волі Божої дається через щоденну молитву, вивчення Закону Божого, даного нам у Священному Писанні і Переданні Церкви.
• Життя за заповідями, боротьба з гріхом і каяття у зроблених.
• Увага до внутрішнього життя.
• Неухильне дотримання церковних статутів, канонів, постанов і даних від Бога принципів духовного життя.

Без дотримання цих норм формальне членство в Церкві не має для її члена ніякого духовно спасительного значення.

ТІЛЬКИ ЛЮДИ, ЩО ДОТРИМУЮТЬ ЦІ УМОВИ, МАЮТЬ ПРАВО НА УЧАСТЬ У ЦЕРКОВНИХ ТАЇНСТВАХ ТА МОЛИТВАХ.

Отже, потрібно розуміти, що ЖОДНА ЛЮДИНА, незалежно від віку, не буде відспівана по православному церковному чину, якщо вона не хрещена у Православній Церкві (це для дітей) і (якщо це дорослий) не живе згідно з вищесказаними принципами членства церковної громади. Це ж стосується й інших таїнств та обрядів.

Те, що сьогодні стало поширеною практикою відспівування, вінчання, хрещення людей, які не жили і не збиралися жити згідно з православною вірою, є кричущим порушенням канонічного права і самих основ церковної еклезіології.

Я повністю підтримую отця Євгенія Молчанова у його правильній церковній позиції щодо відмови відспівувати нехрещену дитину і хочу лише нагадати, що дієвість будь-якого таїнства Церкви можлива тільки за наявності її канонічного статусу і визнання її усією повнотою православного світу. Розкольники, що самозванно обізвали себе «Київським патріархатом», ніякого відношення до Православ'я не мають.

Також, користуючись прецедентом, я б хотів запропонувати правлячому архієрею розглянути пропозицію щодо того, аби рекомендувати священнослужителям Запорізької і Мелітопольської єпархії звершувати всі таїнства та обряди виключно над дійсними членами їхніх громад, що було б логічним та виправданим. Звершення ж священнодійств над людьми, які прихожанами православних храмів не є, мають бути обґрунтовані вагомими причинами, що виправдовують таку дію.

Павло Карназицький, політолог:

Знову «відмовились відспівувати», і знову парафіян чужої конфесії. На те й дана людині свобода віри та її вибору.

Убиті «горем» родичі страждають на камеру. А в чому предмет їхніх публічних страждань – замість тихої скорботи біля труни, не на камеру? У тому, що, не будучи його парафіянами, вони вимагають від священика чужої конфесії виконання обряду як для парафіян.

Церква приймає живих, і тільки за життя – після смерті до неї не записують. Така суть обряду поховання спочилих віруючих: усім, хто не прийшов у Церкву за життя, після смерті в церковному відспівуванні завжди буде відмовлено.

Дмитро Бондарєв:

Стежимо за руками.

Батьки хрестять дитину в Київському патріархаті. Ок, це їхній вибір. Судячи з подальших дій, вони взагалі не сильно переймаються тим, що таке хрещення і чим патріархат Київський відрізняється від Московського.

Дитина гине. На відспівуванні виявляється, що відспівати його повинен священик Московської Патріархії. Він задає логічне запитання – а покійний належав до нашої релігійної громади, чи іншої? І дізнавшись, що іншої, робить логічний висновок – якщо ви не наші, про яке богослужіння йдеться?

І тут виявляється – увага, – що у священика немає права керуватися внутрішніми правилами тієї організації, до якої він належить, він МУСИТЬ, і все тут. А якщо він не згоден – нехай він горить у пеклі і нехай його організація горить у пеклі, і ми будемо чинити на неї моральний тиск, хоча й не маємо до неї ніякого відношення, і більше того – обрали іншу організацію.

На користь батьків можна сказати тільки одне – тло «будь-яка треба за грошики, і неважливо, у що ви там вірите» створили не вони.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.