Розділяй та володарюй: що готують депутати релігійним громадам

На цьому тижні Верховна Рада збиралась розглянути антицерковний законопроект № 4128, який справедливо називають «законом про церковне рейдерство». З цього приводу було сказано і написано вже чимало. Розбіг думок надширокий. Від «нарешті буде відновлено справедливість» до «це початок релігійної війни». Що ж насправді означають запропоновані зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»?

Законопроект 4128 пропонує внести деякі доповнення до статті восьмої згаданого закону. Чинна редакція цієї статті виглядає так:

«Стаття 8. Релігійна громада

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості. 

Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим».

Стаття, прямо скажемо, досить далека від досконалості у формулюванні того, чим є релігійна громада і які її права. Але юриспруденція і не може адекватно описати ту реальність, яку являє собою громада.

Обговорювати недоліки чинної статті можна довго, але зараз питання, яке стоїть на порядку денному, полягає в тому, що Закон надав громадам право вільно змінювати підлеглість релігійному центру, але не відповів на питання: а як це можна зробити.

На цій проблемі неодноразово загострював увагу такий ревний прихильник законопроекту №4128, як глава Департаменту з питань релігій і національностей при Мінкульті Андрій Юраш. На численних засіданнях, конференціях та ток-шоу він постійно говорить про те, що українське законодавство не містить механізму реалізації права релігійної громади змінювати свою конфесійну приналежність.

Але тут він трохи лукавить. Такий механізм існує, і він реалізовується на практиці. Стаття 14 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачає, що для реєстрації статуту громади необхідно зібрати не менше 10 громадян, які досягли 18- річного віку і які утворили громаду. Ці 10 громадян і подають в органи реєстрації відповідну заяву та статут. У самому статуті має бути положення про те, до якої релігійної конфесії відносить себе дана конкретна релігійна громада. Для зміни конфесійної приналежності необхідно внести зміни в статут. А от яким чином вносяться ці зміни, має бути прописано в самому статуті. Цього прямо вимагає стаття 12 Закону «Про свободу совісті...». 

Як правило, внесення змін та доповнень до статуту належить до компетенції загальних зборів релігійної громади. В українському законодавстві не передбачена якась формальна реєстрація члена громади, тому статути релігійних організацій визначають членство в громаді по-різному. Зазвичай, членство визначається належністю до певного віросповідання, регулярністю участі у богослужіннях і церковних обрядах конкретної громади, перебуванням у канонічному підпорядкуванні настоятеля громади та священноначалія.

Ці всі положення також не відрізняються досконалістю та залишають можливості для маніпуляцій. Але все ж існуючий порядок передбачає, що членство в громаді і право брати участь у внесенні змін до статуту має передумовою певний постійний зв'язок людини з громадою та згоду цієї самої громади вважати людину своїм членом.

Нещодавно була видана ціла брошура про те, як можна легально перейти з юрисдикції УПЦ в юрисдикцію УПЦ КП, в якій описується 7 кроків такого переходу, з посиланнями на чинне законодавство і дуже детальними практичними рекомендаціями. Отже неправий глава Департаменту з питань релігії Юраш. Існує в українському законодавстві механізм переходу з однієї юрисдикції в іншу. Нехай не досконалий, але існує. І він діє.

Дійсно, крім захоплень мають місце й абсолютно спокійні переходи релігійних громад з УПЦ в УПЦ КП. Про це відразу ж повідомляють ЗМІ. Щоправда, ці ЗМІ чомусь набирають води до рота, коли громади переходять з розкольницьких конфесій в канонічну УПЦ. Це також має місце, але повідомляти про це чомусь вважається непатріотичним.

Що ж пропонує законопроект 4128? Ось текст статті 8 Закону «Про свободу совісті...» із пропонованими доповненнями (доповнення жирним шрифтом):

«Стаття 8. Релігійна громада

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Належність особи до релігійної громади визначає її самоідентифікація із цією релігійною громадою, підтвердженням чого є участь у релігійному житті конкретної громади. 

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом реєстрації нової редакції статуту або змін та доповнень до нього, прийнятих за згоди на таку зміну простої більшості осіб, присутніх на зборі громадян, які належать до релігійної громади.

Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим». 

Абсолютно будь-яка розсудлива людина, прочитавши статтю 8 у пропонованій редакції, «спотикнеться» об слівце «самоідентифікація». Адже саме самоідентифікацією пропонується визначати членство в громаді і можливість вносити зміни в статут та міняти конфесійну належність. Захотів – і сам себе з чим завгодно самоідентифікував!