Як церковні рейдери вирішують «квартирне питання»

Атаки на особистість священика – це альфа та омега церковного рейдерства. Найчастіше чергова гоп-кампанія з віджимання сільського храму, котрий належить громаді канонічної Церкви, починається саме з попередньої психологічної обробки його настоятеля. У більшості священнослужителів, зокрема, сімейних, як і у будь-якої людини, легко можна знайти вразливі місця – господарство, діти, фінансові проблеми, відсутність іншого житла крім парафіяльної хати.

Хоча випадків успішного схилення в «перехід» священиків УПЦ небагато, іноді тиск спрацьовував і перераховані фактори зрештою змушували їх йти на поводі у рейдерів. Маючи згоду настоятеля громади, її простіше перереєструвати, оформити право власності на «безхазяйне» церковне майно на користь «трендової» конфесії, та й просто вмовити людей змінити церковну юрисдикцію – під приводом «яка різниця, адже УПЦ КП – це те ж саме...». Якщо ж умовити настоятеля не вдається, в хід йдуть аж надто непривабливі методи цькування.

Парафіяльне житло священика – це звичайна сільська хата, яка, зазвичай, не має особливої цінності. Однак, якщо її мешканець на початку рейдерської атаки проявляє незрозумілу далеким від Церкви людям впертість, у ситуацію втручаються діячі, котрі остаточно псують і без того складне квартирне питання. І навколо скромної оселі розгортається епічна битва, яка змушує здригатися навіть бувалих спостерігачів.

«Не дамо будуватися!»

Хто міг би подумати, що звичайна технічна процедура присвоєння адреси для сільської новобудови може перетворитися на фарс. Проте наші можновладці можуть усе. Питання, яке при звичайних умовах стосується лише власника будинку та місцевої сільради, при «революційній необхідності» вирішується на рівні глав районних органів влади та цілого народного віче. Реальність? Реальність!

12 червня 2016 року на термінові (!) сільські збори в село Судобичи Дубенського району Рівненської області завітали високопоставлені чиновники району та десант «активістів». Винесли лише одне питання – надання порядкового номера будинку, будівництво якого розпочав ієрей Олександр Кардаш, настоятель парафії УПЦ у Судобичах. Після захоплення місцевої церкви Київським патріархатом пограбовані парафіяни громади святих безсрібників Косми і Даміана УПЦ молились на приватній території та намагались будувати для себе новий храм.

У виставі, яка склала конкуренцію цирковій, брали участь голова РДА Юрій Парфенюк та голова районної ради Олександр Козак. Присутні, незрозуміло на яких підставах, вирішили: порядковий номер не присвоювати, земельну ділянку, що перебуває у приватній власності, – відібрати. При цьому всі документи на землю та план забудови були підготовлені священиком так, як цього вимагає законодавство.

«Влаштуємо терор!»

А що як, проживши на парафії кілька десятків років, священнослужитель встиг приватизувати церковний будинок?

У цьому випадку зазіхати на приватну власність не беруться навіть найбуваліші загарбники, які знають, до якої міри може дійти у такому випадку самооборона.

Максимум, що можна при цьому влаштувати, так це тріпання нервів та звинувачення у «крадіжці громадського майна». Про те, що абсолютна більшість громадян України так само приватизувала колись відомчі або муніципальні квартири, викривачі скромно воліють не згадувати. Як, втім, і про власні, в основному отримані від розорених колгоспів, сільських хати.

Вандали в сумновідомому селі Птича, того ж Дубенського району Рівненської області, постійно тероризують будинок настоятеля місцевого Свято-Успенського храму УПЦ протоієрея Миколи Сисонюка. Громада виграла всі суди, але поки не повернула доступ до свого законного майна.

Встановлені на приватному подвір'ї священика відеокамери постійно фіксують якісь неясні постаті, котрі влаштовують на приватній території акції, що межують з проявами нездорового глузду. Розкидане пташине пір'я, нічні графіті – лише частина їхньої активності.

«Нехай перший кине камінь»?

Уродженець села Птича, настоятель Свято-Покровського храму УПЦ села Підлужжя протоієрей Іван Савчук і досі зареєстрований там, де народився, та постійно підтримує парафіян рідного села в їхній нелегкій боротьбі за власне майно та право молитись. Можливо, саме тому місцеві «активісти» також приділяють увагу цьому священнослужителю.

Окрім права на житло, релігійну свободу та володіння майном, «активні» громадяни заміряються і на законне право вільного пересування: протоієрея Іоанна не пустили до парафіян громади УПЦ у селі Кам'яниця, яке знаходиться неподалік від Підлужжя. Його попросили відслужити заупокійну літію на могилах, однак до кладовища йому того дня не дали проїхати прихильники Київського патріархату, які переплутали приватну територію з громадською, як це часто з ними буває.

В один з піків протистояння у Птичі постраждало й житло священика з Підлужжя. Опоненти священнослужителя влаштували чергове безчинство, закидавши камінням хату, в якій він живе. Сам протоієрей Іоанн розцінив цей інцидент як помсту за підтримку своїх православних земляків.

Перекрити дорогу – не оригінальний метод

Після захоплення Свято-Введенського храму УПЦ у селі Печихвости Горохівського району Волинської області рейдери подбали й про те, щоб максимально ефективно відрізати законного настоятеля від громади. Священик Віктор Обдар відразу був змушений «добровільно-примусово» виписатися з церковного будинку разом із дружиною та малими дітьми: ризикувати нервами та здоров'ям родини він не зважився.

Однак цього «активістам» здалося замало: попервах, коли настоятель все ще приїжджав у Печихвости служити у приватному будинку літургію, йому теж перекривали дорогу.

За нетривалий термін, який минув після переведення священика на дві парафії в іншому благочинні, отець Віктор вже встиг вибудуватися на новому місці та чекає освячення престолу.

«Тепер тут все наше!»

Досить часто громада УПЦ до початку рейдерських дій встигає оформити в приватну власність або в постійне користування побудований в селі церковний будинок. У такому разі священнослужитель користується цим житлом, допоки, наприклад, його не переведуть на іншу парафію.

Проте, як показує практика церковного рейдерства в Тернопільській області, це далеко не гарантія того, що нерухомість громади залишиться в розпорядженні тих, хто її будував. Досить підробити протокол «зборів парафії» і, без печатки юридичної особи та підпису настоятеля, перереєструвати на його основі громаду УПЦ на іншу юридичну особу – парафію УПЦ КП з такою ж назвою. Після автоматичної ліквідації громади, представники якої приречені на виснажливу судову тяганину за власний статус, церковний будинок, як і храм, залишається в користуванні рейдерів з Київського патріархату.

У селі Котюжини Збаразького району рейдери у такий спосіб послідовно прибрали до рук і церкву, і житло священика. 22 серпня 2017 року невідомі увірвалися до церковного будинку, в якому після захоплення розкольниками храму первомученика Стефана молилася громада УПЦ. Речі з домашньої церкви винесли повністю, фактично поглумившись над святинями. Як повідомив настоятель громади канонічної Церкви протоієрей Олександр Кантицький, злодії проникли через вхід, який був наданий клірику УПЦ КП. Священику УПЦ довелось виписатися з цього приміщення, незважаючи на те, що він прослужив на парафії понад двадцять років.

Угринівська епопея

Після захоплення Київським патріархатом Свято-Хрестовоздвиженського храму УПЦ в селі Угринів, на Волині, там розгорнулась неабияка битва за нерухомість. Для початку, використовуючи важелі впливу на місцеву владу, ініціатори захоплення анулювали правовстановлюючі документи на землю під основним церковним будинком та на храм. Надалі рейдери привласнили і недобудовану цвинтарну церкву, і другий житловий будинок, який залишився на території Свято-Хрестовоздвиженського храму, – з усім особистим майном відстороненого від церкви  настоятеля протоієрея Ростислава Сапожника.

Проте хоч якоїсь подоби законності тут все ж дотримувались. Спроби безпосередньо атакувати будинок, в якому залишилась проживати родина настоятеля громади УПЦ, були, але зрештою рейдери пішли іншим шляхом. Будинок священика, який будували парафіяни канонічної Церкви, оформив на себе Київський патріархат, а мешканців приватизованого приміщення спробували виселити через суд, що вдалося лише частково: неповнолітніх на момент подачі позову про виселення дітей суддя виселити відмовилась.

Саме події в Угринові наочно продемонстрували, що метою перерозподілу церковного майна на конфліктних парафіях у кінцевому підсумку є абсолютна влада та вплив у селі. Адже непокірна громада УПЦ, що продовжує богослужіння, залишається єдиною непідконтрольною місцевим авторитетам інституцією.

Грибовиця – натовп, що вийшов з-під контролю

Проте передбачити, як розгорнуться події і куди заведуть ігри рейдерів з «масовкою», досить складно. Зазвичай для захоплення церковної нерухомості наймаються люди вкрай далекі від Церкви. Коли рейдерські дії вже позаду, вони відходять від справ, і в результаті, через рік-два після гучного захоплення, до вкраденого у канонічної громади храму приходять 5-6 осіб, тоді як у новому молитовному приміщенні УПЦ й надалі збираються усі постійні парафіяни.

У волинському селі Грибовиця Іваничівського району, де днями зламали і захопили церковний будинок громади УПЦ, ситуація вийшла з-під контролю навіть у тих, хто уявляв себе розпорядником балу.

26 жовтня 2017 року, через два роки після захоплення старовинного Свято-Покровського храму УПЦ Київським патріархатом, його прибічники вдерлися до хати священнослужителя канонічної громади та зажадали від нього виселитися й виписатися з цього будинку. Усмакувавши ситуацію, зломщики навіть почали виносити на двір чужі речі, які, втім, потім самі занесли назад.

Ані роз'яснення поліції, ані прохання глави громади УПЦ КП – місцевого жителя, ані вмовляння голови сільради не подіяли на загарбників, які так і просиділи в хаті кілька днів, допоки священик УПЦ протоієрей Ігор Маргіта не виселився зі спірного приміщення. Він виписався сам і виписав свою сім'ю, перебравшись до родичів.

Богослужіння його громада ще з літа проводить у новому храмі, поставленому на ділянці, що належить священнослужителю. А землю під досі нічийним церковним будинком встигла приватизувати місцева сільрада, яка також, ймовірно, заволодіє і житлом.

Час усвідомити – опоненти УПЦ не зупиняться ні перед чим

Окремо потрібно згадати більш давню історію, яка сталася у розташованому неподалік від Грибовиці селі Тишковичи.

Тут у 2001 році розкольники захопили храм і вигнали з дому вже дуже старенького священнослужителя Володимира Понагайбо, який, за даними української Вікіпедії, прослужив на цій парафії довше від усіх священиків.

Незабаром він помер, не витримавши удару.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.