Чому Константинополь не допоможе Порошенко створити ЄПЦ

Останні події навколо Константинопольського Патріархату підтверджують припущення СПЖ: Фанар аж ніяк не союзник українській владі в справі створення Єдиної Помісної Церкви.

З вуст українських політиків звинувачення УПЦ в тому, що вона нібито є структурою «держави-агресора», звучать чи не частіше, ніж звинувачення самої Росії в агресії. А слова про необхідність створення Єдиної Помісної Церкви (ЄПЦ) – і того більше. Немає у нашої держави більшого клопоту, ніж загнати всіх православних в одну «незалежну» від Москви структуру. Ось тоді всі проблеми України будуть вирішені.

Як уже неодноразово писав СПЖ, головною помилкою можновладців в релігійній сфері є те, що вони дивляться на Церкву як на суспільно-політичну структуру. А насправді вона являє собою Тіло Христове, водимо, перш за все, Духом Божим, а вже потім людьми, які нею мабуть управляють.
Ані Президент, ані інші державні мужі ніяк не можуть уторопати, що не можна створити Церкву політичними методами: переговорами і офіційними зверненнями. Вона живе за іншими законами – законами Небесним.

У своєму щорічному посланні до Верховної Ради 7 вересня 2017 Петро Порошенко знову підняв тему ЄПЦ: «Верховна Рада прийняла історичне звернення до Вселенського Патріарха з проханням надати автокефалію Православній Церкві в Україні». У ньому Порошенко згадав і про якийсь свій лист до Патріарха Варфоломія про українську автокефалію, і про рішучість сьогоднішнього політичного керівництва України вирішити проблему ЄПЦ. Правда, в зв'язку з протестами, що розпочалися 17 жовтня, владі стало вже не до цього. Але питання з порядку денного не знімається.

А ось останні події в самому Константинопольському Патріархаті наочно показують, що зусилля влади по створенню ЄПЦ політичними методами приречені на провал.

19 вересня на Фанарі побував Голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату митрополит Волоколамський Іларіон.


Про що він говорив з патріархом Варфоломієм, широкій громадськості невідомо. ЗМІ повідомляють, що він передав запрошення від Патріарха Кирила відвідати Москву. А ось спікер УПЦ КП «архієпископ» Євстратій Зоря про ці подробиці звідкись провідав і заявив, що «сторони не домовилися»: про це нібито свідчить відсутність повідомлення про запрошення Патріарха Варфоломія в Москву на сайті РПЦ. Можна подумати, що подібні запрошення передаються не інакше, як через сайт. Ще «архієпископ» Євстратій достеменно знає, що «Москва і далі торгується через Критський Собор», прагнучи «виторгувати собі найважливіше: в обмін на приєднання до рішень Собору отримати гарантію невизнання автокефалії Церкви в Україні». А далі пішло зовсім уже приголомшливе твердження, що Патріарх Кирило претендує на роль «московського Папи», і тільки, мовляв, із його санкції рішення Критського Собору отримає авторитет і легітимність.

Нестримну фантазію спікера УПЦ КП, яку він регулярно реалізує в своєму Facebook, коментувати не будемо. А ось що дійсно демонструє візит митрополита Іларіона (і далеко не тільки його) на Фанар, так це те, що Константинополь зараз усерйоз стурбований налагодженням тісних відносин із Руською Православною Церквою. І що ця стурбованість зустрічає розуміння і доброзичливу відповідь. Іде процес поступового повернення РПЦ і Росії в цілому до своєї історичної ролі покровителя всіх Православних Церков на Сході і, перш за все, Константинопольського Патріархату.

Сприяють цьому не тільки військові перемоги Росії в Сирії і її дипломатичні успіхи на всьому Близькому Сході. Багато в чому, розворот Константинополя до Москви обумовлений внутрішніми проблемами Константинопольського Патріархату і, передусім, конфліктом із його американськими єпархіями.
На засіданні Священного Синоду Константинопольського Патріархату 4 жовтня Патріарх Варфоломій доручив архієпископу Димитрію (Тракателлісу), предстоятелю Американської архієпископії, дати пояснення щодо фінансів його структури. А вона найбагатша в Константинопольському Патріархаті і великою мірою його фінансує. Ще раніше між Фанаром і Американською архієпископією виник конфлікт щодо кандидатури на митрополичу кафедру в Чикаго. Все це може означати скорочення відрахувань на Фанар грошей зі США, а також реальну загрозу виходу Американської архієпископії з юрисдикції Константинополя. Той факт, що на території США існує Православна Церква в Америці, що отримала автокефалію від РПЦ в 1970 році, змушує хвилюватися і Фанар, і інші Помісні Православні Церкви, які мають свої діаспори в США. Адже об'єднання всіх православних США під омофором цієї Церкви було би правильним із еклезіологічної точки зору.

Так що Константинополь не може боротися з загрозою розколу всередині власної Церкви і заохочувати розкол в Україні. Однак справа не тільки в цьому. У XX столітті стало традицією, що влада США протегує Константинопольський Патріархат перед турецькою владою. Але зараз ситуація стрімко змінюється. Туреччина і США з союзників перетворюються в геополітичних противників. Америка захищає курдів, яких Анкара вважає головною загрозою своєї держави. А ще президент Туреччини Реджеп Ердоган відкрито звинуватив владу США в підтримці державного перевороту в його країні в 2016 році.

Після провалу путчу в Туреччині провели масштабну чистку держапарату, а також журналістів, суддів, армії, поліції і т.д. Всього звільнили близько 80 тис. чиновників. У тому числі з Управління у справах релігії Туреччини – 492 людини. Це саме ті люди, і перш за все з вищої ланки управління, котрі прийшли до влади в епоху, коли США були фактичними господарями Туреччини. Тепер же можливості Америки впливати на внутрішньотурецькі справи значно скоротилися. Ердоган не соромиться звинувачувати США в тому, що вони «брешуть всьому світу». У цих умовах Константинопольський Патріархат змушений терміново шукати собі нових могутніх покровителів. І цю роль на себе, природно, бере Росія, відносини якої з Туреччиною знаходяться на підйомі.
Відразу ж після того як з Константинополя відбув митрополит Іларіон, з Патріархом Варфоломієм зустрівся колишній прем'єр-міністр Росії, колишній глава ФСБ і МВС РФ, а нині глава Імператорського Православного Палестинського Товариства (ІППО) Сергій Степашин. Його супроводжувала вельми представницька делегація з вищих чиновників МЗС Росії. ЗМІ особливо підкреслили той факт, що зустріч відбулася з благословення Патріарха Кирила. Про що говорили, відомо: про відкриття представництва ІППО в Стамбулі і про активізацію паломництва з Росії до святинь Православ'я на канонічній території Константинопольського Патріархату. Чи варто говорити, що це дуже важливе в перспективі джерело надходжень до бюджету Фанара? Туреччину щороку відвідує близько 4 млн росіян. До речі, при щойно відкритому представництві ІППО в Стамбулі почне діяти російськомовна школа, яку відвідуватимуть діти, котрі народилися від змішаних шлюбів в Туреччині. А тільки в Стамбулі проживає близько 50 тис. російськомовних.

Не встиг від Патріарха Варфоломія виїхати Степашин, як на Фанар приїхав глава Комітету Госуми РФ з розвитку громадянського суспільства, питань громадських і релігійних об'єднань Сергій Гаврилов. Крім питань міжправославного взаємодії, йшлося і про релігійне законодавство РФ.

І всі ці візити проходили на тлі зустрічі Володимира Путіна і Реджепа Ердогана 29 вересня. Йшлося в основному про сирійське врегулювання, але ця зустріч забезпечила конструктивний і доброзичливий фон для контактів представників РПЦ і Росії з Константинопольським Патріархатом.

Припущення Євстратія Зорі про непорозуміння між РПЦ і Константинополем дуже далекі від реальності. 6 жовтня 2017 року Патріарх Варфоломій уперше в історії відвідав Посольство РФ в Анкарі, де відслужив заупокійну літію за вбитим російським послом А.Г. Карловим і всіма спочилими співробітниками дипмісії.

14 жовтня Патріарх Варфоломій відвідав Миколаївський прихід Московського Патріархату в Рейк'явіку (Ісландія) і місце будівництва першого православного храму для російськомовних жителів, яке в 2011 році освятив Патріарх Кирил.


А ввечері того ж дня Патріарх Варфоломій уже був на прийомі в його честь у російському посольстві в Рейк'явіку, де знову йшлося про взаємини Константинопольського та Московського патріархатів та про візити Патріарха Варфоломія до Росії.
Все це свідчить про те, що Фанар досить успішно змінює своїх геополітичних покровителів, а якщо використовувати термінологію Євстратія Зорі – стає «агентом Кремля».

Подібні брехливі звинувачення нехай залишаться на совісті представників Київського патріархату. А якщо говорити серйозно, то ми на власні очі можемо спостерігати, як Росія і вся Руська Православна Церква повертається до своєї споконвічної історичної ролі покровительки Православ'я на Сході, яку вона успішно здійснювала до Революції 1917 року.

У зв'язку з цим хочеться поставити кілька незручних запитань нашим українським політичним діячам.

А чому б Україні не чинити так само? Адже ми ж вважаємо себе правонаступниками Русі.

Ось ненависний вам «русскій мір» піклується про російськомовних у Туреччині, відкриває для них школи і т.д. А що, в цій країні живе мало вихідців з України? Що, українські громадяни Туреччини не відвідують? Так чому ж прем'єр Володимир Гройсман, спікер Андрій Парубій та іже з ними докучають Патріархові Варфоломію вимогами визнати в Україні розкольників і навіть не спромоглися поговорити про те, як спрямувати українських туристів до святинь Константинополя? Чому нічого не говорять про духовну опіку українців у Туреччині? Чому це роблять росіяни, а ми тільки і знай клянчимо: дай автокефалію, дай автокефалію!

Чому ми не допомагаємо Константинопольського Патріархату в реставрації їх храмів? Адже у нас є досить досвідчена спеціальна науково-реставраційна проектно-будівельно-виробнича корпорація «Укрреставрація». Могли б спокійно якусь церкву відреставрувати за власний рахунок.

Чому наші політики всюди сурмлять про те, що Україна нібито є канонічною територією Константинопольського Патріархату, але не узгоджують з Фанаром релігійні законопроекти? Ну гаразд, ви УПЦ ні в гріш не ставите і нічого з нею узгоджувати не збираєтеся, але Константинополь, від якого ви чекаєте автокефалії, могли б ушанувати в такому серйозному питанні?

Чому я не чую, щоб Патріарх Варфоломій відвідав прийом у посольстві України, даний у його честь? Чому його не запрошують?

Чому Порошенко на зустрічі з Ердоганом нічого не говорить про те, що Константинопольський Патріархат – це наші одновірці і нам би хотілося розвивати з ним відносини? Це, до речі, ідеально вписується в міжнародну гуманітарну повістку. Але цього не відбувається. Хоча Порошенко з Ердоганом зустрічалися не далі як 9 жовтня.

Чому б узагалі не зробити якусь добру справу для Константинопольського Патріархату або на політичному, або на гуманітарному рівні, а лише потім щось у нього просити?

І чому б просто не почути слова Константинополя про те, що перший крок на шляху набуття канонічної автокефалії та створення ЄПЦ – це повернення в лоно Церкви всіх тих, хто відколовся від неї в 1990-і роки. Через покаяння. Чому?

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.