Пристрасті за «Матильдою»

Я «Матильду» не дивився. І, чесно кажучи, не збираюся. Точно так само, як не дивився «Симеона Стовпника» Бунюеля. Просто тому, що мені неприємно копирсатись у брудній білизні святих.

А святість імператора Миколая особисто для мене безсумнівна. Тим більше що саме в його випадку важливо не те, як людина жила, а те, як вона померла. А помер він як християнин.

Реакцію фільм викликав різну. З одного боку, почали лунати заклики про анафему тих, хто знімав, і тих, хто дивився. З іншого – заговорили про проблеми демократії і свободи мистецтва. Але словами справа не обмежилась – почалися масові протести, які поступово переросли фактично в теракти.

У день прем'єри фільму, яка відбулась у Владивостоці, 11 вересня, в Москві підпалили два автомобілі біля офісу Костянтина Добриніна – адвоката режисера Олексія Учителя. На місці підпалу виявили листівки зі словами «За Матильду горіти».

У Петербурзі напроти студії «Лендок», де розташований офіс Учителя, невідомі вивісили банер з написом: «За Віру, Царя і Вітчизну! Учитель, руки геть від Російського Царя!»

Раніше, у ніч на 31 серпня, будівлю кіностудії закидали пляшками із запальною сумішшю.

А 4 вересня навантажена газовими балонами вантажівка врізалась в кінотеатр «Космос» у центрі Єкатеринбурга. Причиною вчинку водій назвав своє обурення показом в кінотеатрі фільму «Матильда».

Немає нічого дивного в тому, що все це може серйозно позначитись на становищі релігійних організацій в Росії. Голова комісії Громадської палати з гармонізації міжнаціональних і міжрелігійних відносин іосиф Діскін запропонував внести зміни до закону про релігійні організації. На його думку, у новому документі «має бути сформульовано визнання держави, що релігійні організації є активними учасниками духовно-морального, етичного розвитку». Діскін впевнений, що такі зміни давно назріли, бо в суспільстві спостерігається «явне домінування ліберального доктринерства, яке виступає в ролі громадської релігії».

Тому всі чекали на офіційну позицію Патріархії. Але досить довго її не було. Різні спікери висловлювали свою точку зору на проблему. І кожне висловлювання зустрічало як прихильників, так і супротивників. Дійсно, говорити про «Матильду» в сучасних умовах – справа ризикована. І чимось вона нагадує історію про Христа і подать кесарю.

Скажеш «за» – засудять віруючі, скажеш «проти» – засудять ліберали. Тому Патріархія обрала єдино вірну тактику в цьому питанні – серединний шлях. Тобто сам фільм не підтримали, але й тих, хто надто агресивно реагує на нього, – засудили.

Цитую: «Ситуація навколо "Матильди", на жаль, нагадує ту, що розгорнулася деякий час тому навколо скандального французького тижневика Charlie Hebdo. Тоді нас всіх намагалися поставити перед дилемою: ви з "Шарлі", або ви з терористами, які розстріляли співробітників редакції? Зараз нас намагаються поставити перед вибором: або ти підтримуєш "Матильду", або ти з тими, хто закликає спалювати кінотеатри. А як бути тим, хто не з одними і не з іншими? Я, приміром, виступаю безперечно і категорично проти будь-яких закликів до насильства, будь-яких погроз на адресу будь-кого, хто б то не був, чи то режисер, актори, прокатники і так далі». Це слова голови Відділу зовнішніх зв'язків РПЦ митрополита Іларіона (Алфеєва). Слова правильні за своєю суттю – ми проти «Матильди», але й проти тих, хто спалює автомобілі.

Але, як не дивно, чимало церковних людей назвали таку позицію «страусиною» – мовляв, Патріархія боїться жорстких оцінок. І мушу сказати, що так, якоюсь мірою боїться. Але боїться не тому, що не має своєї точки зору, а тому, що вже кілька разів боляче обпеклася.

Давайте згадаємо історію з танцями в храмі Христа Спасителя. Тоді позиція офіційного керівництва Церкви була безкомпромісною. Це абсолютно зрозуміло – зганьблено святиню, а не когось особисто. Отже, реакція продиктована не особистою образою, а ревністю про ім'я Боже. Дівчат посадили в тюрму. Ми пам'ятаємо, що було далі: з нещасних «танцівниць» ліберальна преса зробила мучениць, а із зганьбленої Церкви – злих мучителів.

Так, у сучасному суспільстві все частіше лунає думка, що християнам захищатися не можна. Як християнин скажу, що захищатися нам можна. Питання в тому, а чи потрібно?

Друге питання стосується вже не мене особисто, а Бога. Адже, з одного боку, релігійна логіка говорить, що Бог може захистити Себе Сам. А з іншого, релігійний запал каже, що я теж маю на це право. Без сумніву, що це право може бути помилковим. Вірніше, воно може бути помилково інтерпретовано. Наприклад, замість захисту словом я можу перейти до захисту мечем. Прикладів навіть у Святому Письмі є задосить. Але всі вони або зі Старого Заповіту, або засуджуються у Новому. Тож...

Тому позиція Патріархії у випадку з «Матильдою» єдино вірна. Своє негативне ставлення до фільму вона висловила. Послухати її поради чи ні – залежить від нас. Патріархія не повинна діяти більш жорстко. Просто тому, що Церква – це не поліцейський інститут. Вона може і повинна говорити про те, що дурниці робити не можна. Але вона не може стояти з дубиною біля кожного, хто хоче цю дурість зробити.

Взагалі, для нас, людей церковних, слово Церкви має бути священним. Сказали тобі, що туди не треба йти, – і все, цього достатньо. А от спалювати тих, хто все-таки пішов, – нічого спільного з Євангелієм не має.

Крім того, мене дивує позиція деяких церковних діячів, які різко розкритикували церковне керівництво. Наприклад, протодиякон Андрій Кураєв став на бік лібералів, які використовують «Матильду» як знамено боротьби з Церквою. Він завзято і цілком обгрунтовано засуджує церковний екстремізм. Але скажіть будь ласка, а чи не він стоїть біля його витоків? До чого тут Наталя Поклонська, яка ще навчалась у школі, коли отець Андрій написав свою книгу «Як роблять антисемітом»? Чи не він мріяв про те, щоб на всяку дію проти Церкви була адекватна протидія? Я розумію, що людина могла свої погляди змінити. Але навіщо ж тоді поливати брудом те болото, яке з'явилося завдяки йому? Мені завжди було гидко дивитись на колишніх комуністів, які, прийшовши в Церкву, лають комунізм. Не лаяти треба, а пояснювати. Не зловтішатися, а допомогти розібратись.

«Матильда» розділила суспільство. І схоже на те, що комусь цей поділ дуже вигідний. Шкода, що православні не зрозуміли, що їх використали, зіграли на їхніх слабких та болючих місцях. За великим рахунком, там же й говорити немає про що. Молодий чоловік закохався у молоду дівчину. Все гранично банально. У цьому весь сюжет. Через що сенсація – через те, що цього не було? Раз не було, то й говорити нема про що. А якщо було, то тим більше нема про що говорити, бо нічого сенсаційного або скандального у цьому немає. Безглуздо.

Єдиний висновок, який я зробив з цієї історії, говорить про те, що спокуса праворуч не менш небезпечна, ніж обман ліворуч. Нам треба бути гранично уважними, щоб у боротьбі за Христа не втратити Його. Насильство, як і безглуздість, – це зло. Бо ні те, ні інше нічого спільного з Христом не має.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.