Навіщо Паролін їздив до Путіна

Днями завершився візит в Росію держсекретаря Ватикану кардинала П'єтро Пароліна. Візит просто безпрецедентний як за рівнем переговорів, так і за скудотою та розмитістю підсумкових заяв. Що він означає, які він матиме наслідки і головне – як це відіб'ється на внутрішньоукраїнських релігійних справах?

Для початку, хто такий П'єтро Паролін? Це державний секретар держави Ватикан. У перекладі на світську мову – міністр закордонних справ. Але якщо в державі ця посада не належить до найвищого керівництва, то у Ватикані це друга особа після Папи. Крім того, П'єтро Паролін вважається довіреною особою Папи Франциска і його однодумцем у багатьох гострих для Ватикану питаннях. Саме Франциск призначив його на цю посаду 15 жовтня 2013 року і звів його у кардинали. Тому можна з упевненістю стверджувати, що Паролін має мандат Римського престолу на ведення повноцінних переговорів, а не просто на заяви на кшталт: «ми задоволені рівнем відносин» або «ми висловлюємо загальну стурбованість».

Про те, що переговори були справді повноцінними, тобто говорили про важливі і конкретні речі, свідчить кілька обставин.

По-перше, це рівень переговорів: митрополит Іларіон, голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків РПЦ, Патріарх Кирил, міністр закордонних справ Сергій Лавров та президент Володимир Путін. Паролін – кадровий дипломат Ватикану, і рівень переговорів людини на його посаді – це С. Лавров та митрополит Іларіон. Аудієнція у Патріарха Кирила могла б розглядатися як знак поваги особисто до нього (Паролін має всі шанси стати Папою після Франциска), а також як реверанс у бік Ватикану. Але от переговори з Путіним – це вже явно не за статусом.

По-друге, це заявлений порядок денний та інформаційний витік з переговорів. Познайомившись з цим, можна зробити однозначний висновок – заради цього геть не було жодної потреби приїжджати до Москви, а тим паче летіти в Сочі до Путіна. Всі головне залишилося за кадром.

Офіційні комюніке говорять, що сторони обговорили наступні питання:

• похвалили один одного за зустріч Патріарха та Папи в 2016 році в Гавані;
• ще раз похвалили один одного за принесення мощей святителя Миколая в Росію;
• знову похвалили один одного за виставку «Шедеври Пінакотеки Ватикану» в Третьяковській галереї та майбутню виставку «Від іконопису до авангарду» у Ватикані;
• обговорили громадянську війну в Україні (саме так, у формулюваннях як Ватикану, так і Росії);
• обговорили тяжке становище християн на Близькому сході;
• згадали Венесуелу.

І сто разів підкреслили, що питання візиту Папи Римського до Москви не обговорювалося. З чого можна припустити – таки обговорювалося. Швидше за все, Паролін промацував ґрунт на рівні митрополита Іларіона та С. Лаврова.

Що ж за всім цим може ховатися?

Окрім усього приємного, за що сторони одна одну хвалили, сенс візиту П'єтро Пароліна в Росію полягає у наступному.

По-перше, це дрібненький крок назустріч у глобальних питаннях світобудови. Сьогодні усі світові події в політиці, економіці, фінансах тощо відбуваються в контексті переходу від однополярного світу, який за фактом існував з моменту розпаду СРСР у 1991 році, до багатополярного. Процес цей складний, неоднозначний і ще далеко не завершений. Йому протистоять дуже потужні сили, які намагаються залишити все як є, тобто Pax Americana назавжди. Їм, у свою чергу, протистоять інші потужні сили, які не бачать іншої альтернативи, крім багатополярності.

Ці центри сили вже вималювалися: США, Китай, Росія, Німеччина (швидше за все саме вона, а не ЄС), Бразилія і, може бути, Індія та ПАР. Зараз вони намагаються намацати межі впливу між собою (не лише географічні), визначити, хто з них все ж буде головніше, а також борються з прибічниками Pax Americana. Як сказав свого часу Отто фон Бісмарк, «Вся політика може бути зведена до формули: постарайся бути серед трьох у світі, де править крихкий баланс п'яти держав».

Не потрібно бути премудрим, щоб побачити, як хтось цілеспрямовано намагається розпалити великий конфлікт між впливовими державами. Напруга зростає  по дуже багатьох осях протистояння: Індія – Китай, Саудівська Аравія – Іран, КНДР – Південна Корея + Японія, Росія – Європа.

Позиція ж Ватикану в усьому цьому – миротворчість. Римський престол намагається стояти «над бійкою». Це його політика, вироблена після Другої світової війни, яка послідовно здійснюється протягом 70 років. Показовим у цьому питанні є позиція Ватикану в українському конфлікті – як у військовому, так і в релігійному (гоніння проти УПЦ). Хоч би як не намагалися переконати Папу стати на бік офіційного Києва місцеві політики, як не тиснула на нього з цього питання «патріотична» УГКЦ, але Ватикан виступив проти антицерковних законопроектів та назвав конфлікт на Донбасі громадянською війною, але при цьому закликав до збереження територіальної цілісності України. Тобто не став на жодну сторону.

Якщо для Римської курії нинішній візит до Росії – це реалізація політики миротворчості, а також пошук сильного союзника в особі РПЦ для протистояння з викликами секуляризму, то для РФ це відповідь на ідеологію демонізації Росії в очах європейського суспільства, яку активно формують деякі західні політики та ЗМІ. Хід досить вдалий. Наприклад, у той час як Петро Порошенко в День незалежності України з трибуни ототожнює Росію з «імперією зла», друга особа Ватикану, кардинал П'єтро Паролін проводить у дружній атмосфері переговори з президентом цієї самої імперії. І чия думка буде вагомішою в очах європейського обивателя?

Тобто загальний сенс візиту ватиканського держсекретаря – показати Європі, що Росія зовсім не ворог і не імперія зла, що з нею можна говорити і домовлятися. А воювати не треба. Впливова італійська газета La Stampa написала, що кардинал Паролін виступає в якості посередника, що зближує два світи, які не повинні вважатися ворожими один одному.

По-друге, візит Пароліна – це змістовні переговори про два дуже гострих питання: Венесуели та України. З Близьким Сходом все зрозуміло: тамтешнім християнам треба допомагати, і допомагати спільно. Розбіжностей тут немає.

Про Венесуелу коротко: там йде свій «Майдан», протистояння між президентом Мадуро (наступником Уго Чавеса) та проамериканським парламентом. Результат протистояння ще не ясний, але рахунок жертвам вже йде на сотні. Інтереси Росії (і меншою мірою Китаю) – щоби Мадуро залишився при владі, незважаючи на погрози Вашингтона втрутитися. Інтереси Ватикану – щоб при цьому не утискалися права Католицької Церкви (якщо Мадуро все ж залишиться у влади). Адже він є ідейним спадкоємцем покійного Уго Чавеса, який католиків утискав через своє надмірне захоплення ідеями комунізму та соціалізму. І тому на боці противників Мадуро католиків досить багато. Тут позиції Ватикану та Росії розходяться.

Що стосується України. Візит Пароліна відбувся напередодні «спекотної політичної осені» в нашій країні. Лише ледачий політолог не сказав або не написав про те, що вона обіцяє бути дійсно спекотною. Від протестів до повалення президента – спектр припущень дуже широкий. Що в цій ситуації росіяни хотіли донести до Пароліна? Що релігійні конфесії повинні закликати до миру (саме до миру, а не війни до переможного кінця) і не повинні ставати на жодний бік у політичних конфліктах. І якщо на УПЦ КП та УАПЦ Римський престол має лише загальний ідеологічний вплив, то на УГКЦ, яка безпосередньо підпорядкована Ватикану, – найбезпосередніше. Не є секретом, що більшість народних депутатів та урядовців, які займаються цілеспрямованим тиском на канонічну Церкву, поливають її брудом у ЗМІ та збираються прийняти антицерковні законопроекти №№ 4128, 4511 і 5309, є греко-католиками.

З великою імовірністю можна припустити, що Пароліна просили вплинути на таких людей через главу УГКЦ Святослава Шевчука. Чи матиме це дію – подивимось. Але антицерковні законопроекти – це дійсно велика небезпека для канонічної Церкви. І справа тут не стільки в юридичних обмеженнях. Справа в тому, що прийняття цих законопроектів буде рівносильно команді «фас» для різного роду радикалів, націоналістів, які одразу ж кинуться терзати УПЦ усіма доступними засобами. Адже це вже буде узаконено.

Також, швидше за все, перед Пароліном підняли питання про неприпустимість перегляду конфесійної приналежності Почаївської лаври. Тему можливих претензій на Лавру з боку УГКЦ нещодавно озвучили греко-католицькі ЗМІ. Загроза дуже серйозна. Почаївська лавра є форпостом і символом Православ'я на Волині. Будь-які спроби її захопити однозначно виллються в масштабне протистояння з непередбачуваним результатом. А це зараз не в інтересах ані Москви, ані Ватикану.

Крім того, УГКЦ має або засудити насильницькі захоплення храмів, або, як мінімум, припинити закликати до них та схвалювати відповідні дії. А це доволі часто звучить з вуст греко-католицьких священиків, наприклад, у Коломиї.

Для того щоб переконати Пароліна у важливості всіх цих питань і знадобилась аудієнція у Путіна. І якщо Ватикан виконає російські побажання, то наступного разу з ним, можливо, поговорять і про візит Папи Римського до Москви.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.