«Домашнє завдання» для Порошенка: Єдину Помісну – до виборів?

Через кілька днів після церковних урочистостей на честь святого рівноапостольного князя Володимира та Хрещення Русі можна зробити деякі висновки щодо релігійної політики української влади та про деякі істотні зміни у ній.

Політика ця заснована на прагненні створити в Україні Єдину Помісну Православну Церкву. Ось як про це висловився президент Петро Порошенко з нагоди свята святого Володимира:

«Він (Володимир) прийняв християнську віру від Константинопольської церкви, яка для нас і понині є Церквою-Матір'ю. Саме від неї ми як країна з однією з найбільших православних громад світу очікуємо якнайшвидшого визнання природної автокефалії української Церкви – великої за кількістю вірних, рівної до інших помісних православних церков. І, зрозуміло, духовно та адміністративно незалежної від Москви, від країни-агресора».

Ми вже розглядали і богословську, і політичну, і логічну неспроможність цієї заяви. Між тим майже непоміченою залишилась ще одна заява з цього приводу. Нардеп Віктор Балога схвалив висловлювання Порошенка та вкинув в український інформпростір кілька свіжих меседжів.



Віктор Балога – дуже досвідчений політик. Ось його далеко не повний послужний список: тричі народний депутат, мер Мукачева, глава Адміністрації Президента Віктора Ющенка, двічі глава МНС. На сьогоднішній день – позафракційний народний депутат, член Комітету Верховної Ради з питань євроінтеграції. Депутатами є і його брати – Іван та Павло Балоги, а також двоюрідний брат Василь Петьовка. Дуже показовим є один момент його передвиборної кампанії 2014 року. На передвиборному з'їзді «Блоку Петра Порошенка» прізвища Балог оголосили в якості кандидатів, яких висуває партія Президента, у той час як всі вони вже були зареєстровані як самовисуванці. Це характеризує досвід і гостре політичне чуття Віктора Балоги. Людина він далекоглядна, впливова та досвідчена в політичних іграх. І заявами просто так не розкидається. Мета даної заяви ясна – промацати грунт, дізнатися, якою буде реакція на це вкидання.

У чому ж суть та новизна цих меседжів?

Перше – створення Єдиної Помісної Церкви (ЄПЦ) на основі канонічної Української Православної Церкви.

Друге – це може бути зроблено швидко.

Почнемо з другого пункту. Чому швидко?

По-перше, Україна вже входить у наступний виборчий цикл, не за горами чергові вибори Президента і парламенту. Саме в цьому контексті треба розглядати всі політичні процеси в нашій країні. Якщо до виборів нинішній владі все-таки вдалося б створити ЄПЦ, це стало б величезним плюсом в очах виборців.

По-друге, свою роль відіграє ситуація на сході України. Дуже багато подій навколо конфлікту на Донбасі свідчать, що і з Європи, і з Америки надійшла рознарядка: закінчувати війну в тій чи іншій формі. Про це зараз пишуть політичні аналітики та експерти усіх мастей. І основою цього процесу повинні стати Мінські угоди, які слід виконати, якщо не по букві, то по духу вже точно.

А ось цей самий дух Мінських угод, окрім усього іншого, передбачає:

• помилування та амністію учасників конфлікту, тобто тих самих «сєпарів», «ватників» та «терористів»;
• повне відновлення соціально-економічних зв'язків, тобто сьогоднішня блокада Донбасу і ті, хто її здійснює, опиняються без діла;
• проведення місцевих виборів в окремих районах Донецької і Луганської областей, тобто «сєпари» стають офіційною владою;
• проведення конституційної реформи, тобто фактична федералізація, дипломатично названа децентралізацією;
• прийняття постійного (!) законодавства про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей, яке, зокрема, включає в себе:

1. звільнення від покарання, переслідування та дискримінації осіб, пов'язаних із подіями, що мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей;
2. право на мовне самовизначення;
3. сприяння з боку центральних органів влади транскордонному співробітництву в окремих районах Донецької і Луганської областей з регіонами Російської Федерації (!).

Це далеко не повний перелік умов Мінських угод, але і він однозначно дає зрозуміти, що виконати це при сьогоднішньому розкладі політичних сил майже неможливо. І ось саме тут на допомогу може прийти такий потужний інформаційний привід, як створення ЄПЦ. Це настільки масштабна і історична подія, що зачіпає і політичну сферу, і громадську, і релігійну, і навіть геополітичну, яка може затьмарити всі рухи влади по донбаському конфлікту. І звести нанівець усі протидії Мінським угодам з боку націоналістичних сил.

По-третє, швидко – це означає, до дати. Наступного року відзначатиметься 1030-річчя Хрещення Русі. І буде дуже зручно до цієї дати, коли до Києва напевно з'їдуться не просто представники Помісних Церков, а й багато їхніх Предстоятелів, проголосити в Україні ЄПЦ.

Першу таку спробу зробив дев'ять років тому Президент Ющенко. Коли на святкування 1020-річчя Хрещення Русі він запросив Константинопольського Патріарха Варфоломія і вмовляв його ну хоч щось зробити для створення ЄПЦ в Україні. Улещував по повній програмі: і в аеропорту зустрів, і почесний караул вишукував, і хлібом-сіллю пригостив. Не допомогло.



А не допомогло зокрема й тому, що у створенні ЄПЦ тоді ставку робили на розкольницький Київський патріархат, а Варфоломій, на відміну від українських політиків, розуміє значення церковних канонів і правил. Розуміє, з ким можна спілкуватися, а з ким – ні.



Зараз цю помилку спробують виправити, якщо тільки пропозиція Балоги буде сприйнята як керівництво до дії.

Тепер переходимо до першого меседжу – створення ЄПЦ на основі Української Православної Церкви.

Можновладці вже переконались у неспроможності Київського патріархату, а тим більше автокефалів (УАПЦ) та греко-католиків (УГКЦ) об'єднати православних в Україні. Київський патріархат, незважаючи на всебічну підтримку влади, на співпрацю з радикальними націоналістами, на масштабну інформаційну кампанію проти канонічної Церкви, розгорнуту майже у всіх ЗМІ, не зміг придбати собі прихильників. Це ясніше ясного показав Хресний хід Київського патріархату, що зібрав лише близько 2 000 осіб, половина з яких були або «духовенством», або військовими. Це вам не соцопитування, де треба просто сказати: «так, я підтримую Київський патріархат». Це треба піднятися з дивана, приїхати до Києва та пройти досить велику відстань.

Наступний момент – це особистість Митрополита Онуфрія. Адже Балога пропонує не просто об'єднати всі православні конфесії, а саме «навколо Митрополита Онуфрія». І не тільки тому, що його визнає весь православний світ, а ще й тому, що в цьому православному світі, і не тільки в ньому, моральний авторитет Блаженнішого Онуфрія знаходиться просто на недосяжній висоті.

І от якщо така людина заявить про автокефалію, то це слово буде вагомим і для Патріарха Варфоломія, і для Патріарха Кирила, і для українського духовенства та мирян. Тому можна припустити, що найближчим часом тиск на Митрополита Онуфрія стосовно питання ЄПЦ посилиться багатократно. Блаженнішому Предстоятелю Української Православної Церкви буде запропоновано дуже непростий вибір.

В якості батога це:

• захоплення храмів і церковного майна;
• насильство по відношенню до парафіян;
• кримінальне переслідування священиків та мирян за звинуваченням у пособництві «сепаратистам» та «державі-агресору»;
• прийняття Верховною Радою антицерковних законів (фактично, законодавча заборона УПЦ).

Пряником може бути:

• підтримка Церкви державою;
• примушування УПЦ КП та УАПЦ до повернення в лоно Церкви;
• завершення кровопролитного конфлікту на Донбасі;
• особисті привілеї: увійти в історію як об'єднувач усіх православних України та перший Предстоятель ЄПЦ.

Дійсно, що можна буде заперечити, якщо Митрополиту Онуфрію запропонують саме той варіант, про який говорили і покійні митрополит Володимир та патріарх Алексій ІІ, і нинішні патріархи Кирил та Варфоломій? А саме: повернення в УПЦ усіх розкольників і потім розгляд питання про ЄПЦ.

Так, примусити до покаяння Філарета Денисенка і іже з ним буде непросто, але справа варта заходу. Не дарма ж Балога сказав, що «це вже домашнє завдання для Президента».

Уявіть собі картину: 1030-річчя Хрещення Русі на Володимирській гірці, патріархи Варфоломій та Кирил (може, й ще хтось із предстоятелів), Митрополит Онуфрій, єпископат, духовенство, навколо сотні тисяч людей (все знімається з квадрокоптера). Філарет, сивочолий старець (йому на той час вже 89), в одному підряснику кланяється їм та простягає покаянну грамоту. Його піднімають з колін, лобизають та одягають у єпископські одежі. Він прощений. Далі всі вони служать молебень і йдуть до Лаври. А наступного дня, під час Літургії – урочисте проголошення ЄПЦ та інтронізація першого Предстоятеля. І найголовніше – скрізь у кадрі крупним планом Петро Олексійович Порошенко, який виконав домашнє завдання. Ну як таку людину не обрати Президентом у 2019 році?!

Фантастика? Можливо. Але ось що пише у Facebook голова Інформаційного управління Київського патріархату «архієпископ» Євстратій Зоря:



Може, просто для красного слівця сказав, а може, вже щось знає.

У чому ж тут підступ, адже все виходить так правильно і гарно?

Відповідь на це питання дає, зокрема, керуючий справами УПЦ митрополит Антоній (Паканич) у статті «Єдність – Бог»:

«Слід розуміти,  що інтереси Церкви пронизані перспективами тисячоліть. Її головне завдання – допомагати людям у пошуку спасіння. І тільки вона сама здатна правильно визначати, які саме організаційні формати є на зазначеному шляху максимально дієвими та необхідними. При цьому Церква не може піддаватися миттєвим настроям, оскільки будь-які поспішні рішення – це грунт для розколу пастви».

Церква не обслуговує політичні інтереси, які сьогодні одні, а завтра зовсім інші. Церква дбає про спасіння людей у вічності, а не про те, хто виграє вибори у 2019 році.

Коли Церква закликає розкольників покаятися і повернутися, вона говорить, що людина, яка скоїла гріх розколу, здійснила його передусім перед Богом. І покаятись у цьому вона повинна щиро, від усього серця. Аж ніяк не на телекамеру для гарної картинки. Мета цього покаяння повинна полягати в тому, щоб вимолити у Бога прощення, а не просто бути прийнятим в Церкву в «сущому сані» і там отримати високу посаду.

Питання про свій канонічний статус Церква повинна вирішувати сама, без жодного тиску з боку держави. І керуватися при цьому виключно критерієм церковного блага. Можлива автокефалія УПЦ повинна визріти в її надрах. Процес цей зовсім не швидкий. Вірні чада Церкви повинні побачити волю Божу в цьому питанні. Вимолити вказівку згори. З приводу автокефалії має сформуватися однодушність єпископату, священства, чернецтва та мирян.

Без усього цього автокефалія – шлях до ще більшого розколу в українському Православ'ї. Сьогодні в Українській Православній Церкві переважна більшість вважає її нинішній канонічний статус найоптимальнішим. Про це ще за покійного митрополита Володимира було прийнято постанову Архієрейського собору.

Більш того, постійний тиск на Церкву з боку держави і ЗМІ та всебічна підтримка розкольників сформували у віруючих стійку думку, що єдність з Руською Православною Церквою є критерієм стояння у вірі та істині. А будь-які наміри щодо автокефалії – це розкол. Проти цієї думки можна висувати різні богословські аргументи, але в практичному відношенні це дійсно так. На те, щоб цю думку змінити, можуть піти десятиліття сприятливого ставлення до Церкви з боку держави.

Тому те, що пропонує зробити «по-швидкому» Віктор Балога, – це шлях не до єдності, а до розколу та протистояння. До хаосу в українському Православ'ї. До підпорядкування Церкви державі. Бо, отримавши автокефалію зусиллями світської влади, у процесі виконання домашнього завдання Президентом, вона й надалі змушена буде підкорятися цій владі, виконуючи її побажання та діючи в її інтересах.

Потрібно розуміти, що боротьба проти Церкви ведеться різними методами. Не лише грубими, але й хитрими. Пропозиція Балоги якраз до таких і належить. У відповідь на це можна сказати: залиште Церкву в спокої, не лізьте влаштовувати її справи, вона сама з усім розбереться. І з автокефалією, і з єдністю, і з усім іншим. Віддайте все на волю Божу і побачите, як усе владнається.

А нам, вірним чадам Української Православної Церкви, потрібно молитися Богу про нашого Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Онуфрія і надавати йому всебічну підтримку та послух, бо він несе на собі воістину нелегкий тягар.

Читайте матеріали СПЖ тепер і у Telegram.