Християн – до левів! До якої стадії дійдуть гоніння на Церкву в Україні?

Відклавши голосування за антицерковні законопроекти № 4128 і 4511, влада – вустами чиновників, нардепів та журналістів, що прислужували їм, – розпочала запеклу хвилю розпалювання ненависті по відношенню до УПЦ. Проте нинішнє біснування в ЗМІ та колах «патріотичної» громадськості далеко не нове. Досить подивитися на історію раннього християнства.

Стародавні гоніння на християн починалися не одразу. Вони, як правило, складалися з кількох етапів.

Етап 1. Спочатку проти християн висували абсурдні та бездоказові звинувачення. Вони, мовляв, є «ворогами роду людського», не шанують богів, на своїх таємних зборах поїдають немовлят та випивають їхню кров, а ще вони уникають всенародних свят та звичаїв, не беруть участі у відправленні державних культів.

Етап 2. Потім ці чутки поширювалися тодішніми засобами масової інформації – торговими площами, будинками та ринками. Хтось щось говорив із серії: «Ви знаєте, а виявляється християни...» Цим чуткам вірили і передавали їх далі, вже як отримані з надійного джерела. Всі народні біди, яких було чимало, посухи, неврожаї, пожежі тощо асоціювалися з християнами. Вони накликають гнів богів, та й безпосередньо шкодять людям. Завжди і в усьому винні християни.

Етап 3. Раз християни винні, то варто з ними розправитися, як усі проблеми одразу ж вирішаться, а життя заграє яскравими фарбами. Лунали заклики: «Christianos ad leones!» (лат. «християн – левам»). Спочатку з вуст пересічних громадян, які висловлювали це побажання все голосніше і голосніше. Коли ж народне невдоволення доводилося до необхідного рівня, натовп дивився у бік влади: чому вони нічого не роблять, щоб захистити добропорядних громадян від ненависних християн? Починався наступний етап.

Етап 4. Заклик розправитися з християнами підхоплювала офіційна влада, і ті дійсно відправлялися «ad leones» – гинули на аренах тодішніх цирків.

Історія завжди повторюється. «Що було, те й буде; і що робилося, те й буде робитися, і немає нічого нового під сонцем» (Екл. 1:9). Читаючи оповіді про утиски християн у перші століття, завжди дивуєшся: як таке могло бути? Сьогоднішні події в Україні дають можливість побачити це на власні очі.

Отже, етап 1. Вірні чада Української Православної Церкви бездоказово звинувачуються у страшних злочинах проти народу. Ось далеко не повний набір цих звинувачень:

«УПЦ повністю залежна від РПЦ і виконує всі накази з Москви». Брехня! Щоб у цьому переконатися, достатньо подивитися статутні документи УПЦ і РПЦ.

«УПЦ пропагує «руський мир», а його ідеологія є терористичною». Брехня! «Ми ніякий ні руський, ні український мир не будуємо. Ми будуємо мир Божий» (Митрополит Онуфрій).

«Патріарх Кирил оголосив війну на Донбасі священною». Брехня! Немає доказів таких слів патріарха, а ось закликів до миру – предостатньо.

«В храмах і монастирях УПЦ вкривали бойовиків та ховали зброю». Брехня! Всі подібні повідомлення перевірялися українським МВС та іншими силовими відомствами. Жодне з них не підтвердилося.

«УПЦ відправляє до Москви пожертви українців, де на ці гроші закуповується зброя, що вбиває воїнів в АТО». Цю думку висловив митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл на проповіді в селі Ратне 23 листопада 2015 р.: «Кожна куплена свічка в храмі Московського патріархату – це куплений патрон для вбивства ваших дітей». Брехня! Жодного підтверджуючого факту немає.

Це загальні звинувачення. Є й більш приватні, які також тиражуються ЗМІ та передаються з вуст у вуста з максимальним обуренням: «Ви уявляєте?!»

«Під час Всеукраїнського Хресного ходу 2016 р. колона віруючих УПЦ не зупинилася біля пам'ятника «небесної сотні». Брехня! Духовенство УПЦ на чолі з Митрополитом Онуфрієм відслужило біля згаданого пам'ятника заупокійну літію.

«У селі Вільха Романівського р-ну Житомирської обл. священик УПЦ з ім'ям Петро відмовився молитись за здоров'я військовослужбовця-односельця». Брехня! В селі Вільха, як і в усьому Романівському р-ні, немає жодного священика УПЦ з ім'ям Петро. Настоятель Свято-Покровського храму зазначеного села – схиархімандрит Амфілохій (Волощенко).

Список цей можна продовжувати і продовжувати.

Етап 2. Сучасні ЗМІ мають набагато більші можливості тиражувати чутки, ніж стародавні розмови на ринках та площах. Але функція та сама – сформувати стійку народну думку. Християни, в даному випадку Українська Православна Церква, винні в усьому. І не важливо, що жодне зі звинувачень на адресу Церкви не доведене. Не важливо, що вони брехливі. Адже чим безглуздіша та жахливіша брехня, тим більше в неї вірять. Головне – вони вкинуті у медійний простір та розтиражовані в потрібній кількості.

Наприклад, фраза «Патріарх Кирил оголосив війну на Донбасі священною» в пошуковій системі Google дає 53 500 посилань на ЗМІ, в яких ця брехня прозвучала. А уявіть собі, скільки людей з цією брехнею ознайомилися, якщо тільки на сайті Антикор однойменна стаття набрала більше 10 000 переглядів. Тож, хто винен у тому, що на сході України вбивають людей та обстрілюють житлові райони? Хто винен у тому, що українська армія не може відновити конституційний порядок на Донбасі? Хто винен у тому, що вже три роки йде «антитерористична операція», яка обходиться дуже дорого для скудного українського бюджету? Звичайно ж Церква, хто ж ще?

От якби УПЦ якимось чином знищити або поставити під державний контроль, то війна б відразу закінчилася, окуповані території повернулися б в Україну, гроші, які витрачалися на АТО, були б витрачені на збільшення зарплат і пенсій, стало б можливим зниження тарифів ЖКГ і т. д. Подібні висновки так гріють серця громадян, вже замучених і військовим конфліктом, і постійним зростанням цін, і зниженням зарплат, і підвищенням пенсійного віку, і скороченням соціальних пільг та іншими й іншими проблемами.

Начебто абсурд, але подивіться, наскільки більше бруду виливається в ЗМІ на адресу УПЦ, ніж критики на адресу уряду.

Дуже потужно і послідовно розпалюється ненависть до Української Православної Церкви. Клич: «Геть московського попа!» звучить у відкриту і на вулицях, і на засіданнях місцевих рад, і в безмежних просторах інтернету. «Як нам ліквідувати «угруповання «Московський патріархат», – так називається стаття на новинному порталі. «В Україні не існує Української Православної Церкви Московського патріархату, існує церква Володимира Путіна», – В. Яворівський, екс-народний депутат. «Кожен тиждень з Почаївської Лаври передається 100 000 (сто тисяч) євро до Москви. Кожна свічка дорівнює кулі», – так стверджує телеканал ZIK. «Більше роботи для спецслужб, ... треба розділити на своїх ченців і засланих попів, а далі вже вирішувати, що з тим робити», – той же телеканал ZIK. «Найбільша внутрішня загроза – це кримінальні структури, які через вплив УПЦ МП, особливо їхні монастирі, справляють потоки неправдивої пропагандистської інформації», – експерт Національного інституту стратегічних досліджень при Раді нацбезпеки і оборони України Сергій Здіорук. «Московський патріархат є інструментом впливу на нас державою-агресором. У церквах йде відверта антиукраїнська пропаганда», – народний депутат, радник глави МВС Антон Геращенко.

Етап 3. «Сhristianos ad leones!» Цей заклик вже щосили звучить з вуст не лише приватних осіб, але й депутатів та урядовців.

В ефірі «5 каналу» від 24.05.2017 р. депутат від партії «Народний фронт» Юрій Береза на всю Україну повідомив, що незгодних з націоналістичним вектором країни чекає «ніч довгих ножів». На що ведучий каналу, Роман Чайка, попросив не забути «московських попів» під час різанини.

«Хто не може тримати в руках автомат – нехай малює написи на парканах тих, хто ходить до Московського патріархату... виганяє "московських попів" з храмів», – це слова з виступу «священика» УПЦ КП Павла Добрянського на Майдані в Києві 6 березня 2016 р.

Сьогодні вже ясно, у який спосіб планують розправитися з Українською Православною Церквою. Щоб це зрозуміти, достатньо уважно прочитати тексти законопроектів №№ 4128 і 4511, опубліковані на офіційному сайті Верховної Ради. Ці законопроекти абсолютно справедливо називають «законами про церковне рейдерство». Захоплювати храми офіційна влада, звичайно, не буде, з цим впораються бойові організації на кшталт «Правого сектору», з яким розкольницький Київський патріархат уклав «Угоду про співпрацю та взаємодію» від 04.05.2017 р. Офіційна влада, зі свого боку, забезпечить законодавче прикриття цим захопленням. Законопроекти покликані розпалити релігійну війну, і цього не приховують навіть їхні автори. Дмитро Тимчук, народний депутат: «Так, я не виключаю, що після прийняття цього законопроекту можуть початися релігійні війни».

Те, що при цьому можуть загинути люди, ініціаторів законопроектів не хвилює. Ось як міркує про це народний депутат України Оксана Корчинська: «Це та міра, яку держава повинна проводити у боротьбі за своє існування. Це та міра, яку проводить медицина, коли треба боротися із пухлиною, розуміючи, що хіміотерапія вбиває не тільки ракові пухлини, вона вбиває і в кілька разів більше і живих клітин».

А тепер давайте подивимося, що це за «живі клітини», які відкритим текстом закликає вбивати народний депутат Корчинська. Щоб не було звинувачень у використанні завищеної статистики, візьмемо нещодавні дані Центру Разумкова (їхня недостовірність на користь УПЦ КП – окрема розмова). Так от, згідно з цими даними, до православ'я себе відносять 68% населення України. А населення України, згідно з даними Держкомстату за 01.04.2017 р., становить 42 353 130 осіб. Тобто православних – 28 800 128 осіб. З них до Української Православної Церкви себе відносять 17% (цифра явно занижена, але нехай). А це означає, що віруючих УПЦ, навіть за даними Центру Разумкова, – 4 896 022 людини. За логікою народного депутата їх повинна вбити «хіміотерапія», яка, нібито, дозволить державі вижити. Вдумайтеся – майже 5 000 000 людей!

Етап 4. Цей етап поки не розпочався. Законопроекти №№ 4128 і 4511 були зняті з розгляду Верховною Радою 18 травня. Завдяки молитві всіх вірних чад Української Православної Церкви по всій країні, завдяки молитовному стоянню тисяч людей під Верховною Радою, завдяки негативній реакції міжнародних організацій та експертів-юристів. В іншому випадку держава створила б правове поле для безкарних захоплень православних святинь, для знищення нібито недостатньо патріотичних церковних структур. Прийняттям цих законопроектів відкрилися б широкі можливості для насильства, грабежу і розправи. Навіть католики, які не дуже симпатизують УПЦ, заявили: «Якщо законопроект № 4128 приймуть, християни підуть один на одного з ножами» (католицький єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії Ян Собіло).

Цього поки не сталося. Але законопроекти не знято з розгляду – вони просто відкладені. Чи будуть вони прийняті та чи дасть держава відмашку тій хвилі насильства і беззаконня, яка готова обрушитися на Церкву, неабиякою мірою залежить від того, чи вдасться показати суспільству і державі всю згубність їх прийняття та всю брехливість звинувачень проти УПЦ. І в давнину були християнські апологети, які доводили і народові, і можновладцям, що християни не їдять немовлят, не п'ють їхньої крові, не ведуть підривної діяльності проти держави та не закликають людей ні до чого протизаконного. Будемо молитися за те, щоб в Україні не настав етап 4.