Що спільного у гоголівської нечисті, вандалів та церковних рейдерів

«Чудовий Дніпро у тиху погоду», – писав Микола Васильович Гоголь у повісті «Страшна помста». Тій самій, де мова йшла про Божу кару для чаклунів та нечестивих, зрадників Христа і батьківщини, які віддали душу дияволу.

Дніпро і досі чудовий. Незважаючи на всі спроби тих, хто відчайдушно намагається поглумитись над його берегами. Нещодавно в Києві двічі осквернили пам'ятник святому Хрестителю Русі – князю Володимиру. В перший раз його облили майже незмивною фарбою, в другий – розмалювали свастиками та обписали сороміцькими словами.

Влада традиційно пообіцяла розібратися з вандалами, хоча сам факт осквернення гармонійно вписується в політику війни з пам'ятниками, яку ця сама влада веде. Нехай і під гаслами декомунізації, яка до князя Володимира, на перший погляд, не має жодного відношення.

Проте самі методи боротьби з пам'яттю минулого дивним чином ріднять сьогоднішніх вандалів, декомунізаторів та тих, кого вони декомунізують.

«Війна пам'ятників» у ХХ столітті розпочалась після Лютневої революції. 17 березня 1917 р. в Києві було скинуто пам'ятник реформатору Петру Столипіну. Натовп вандалів, нацькований тодішніми лібералами, покінчив з ним з особливою ненавистю.

Пізніше, вже після Жовтневої революції, за знесення царських пам'ятників прийнялися більшовики – наприклад, зруйнували монумент княгині Ользі роботи знаменитого І. Кавалерідзе. Зате скрізь почали нагромаджувати своїх істуканів. У Києві, на тій же Думській площі (нинішньому Майдані незалежності), де стояв пам'ятник Столипіну, українські комуністи поставили фігуру Карла Маркса. Вулиця Хрещатик тоді носила ім'я Воровського. Маркс височів, засунувши руку за спину. Дотепні кияни одразу ж придумали: «Маркс ховає свій "Капітал", тому що стоїть на "воровській" вулиці».

Київ був переповнений статуями Леніна та інших вождів. До них за іронією долі «примкнув» Тарас Шевченко, з якого більшовики зліпили антиімперського ідола. Пам'ятник Кобзареві в університетському Миколаївському парку з'явився у1939 році. На тому місці, де раніше височів Миколай I, чиїм рішенням і за чиї гроші частково був побудований Київський університет святого Володимира.

Нові декомунізатори та борці з пам'ятниками – а значить, і з пам'яттю народною – практично нічим не відрізняються від своїх попередників, яких так ненавидять. Хоча, за ідеєю, самі повинні ставити золоті пам'ятники тим же Леніну, Сталіну і Кагановичу з Хрущовим за українізацію. Адже саме при більшовиках була створена українська республіка, приєднана Галичина, було українізовано Донбас та отримано Крим. Але невдячні нащадки цього не пам'ятають. Їхню ненависть викликає все, що пов'язано з Росією – історично чи духовно.

Саме тому вони осквернили пам'ятник великому святому і Хрестителю землі руської – князю Володимиру. Дивно, що вони ще не додумались осквернити пам'ятник Богдану Хмельницькому, який приєднав Україну до Росії.

Почалося це, втім, не на Майдані 2014-го. Після перемоги Віктора Ющенка на Західній Україні стали зносити й оскверняти могили радянських солдатів-визволителів, їхні пам'ятники та меморіали. Натовпи націонал-радикалів нападали на ветеранів війни, коли ті приходили вшанувати пам'ять загиблих у День Перемоги.

В Києві в Парку Слави кілька разів оскверняли меморіал полеглим. Кілька років тому якісь молоді «активісти» варили яйця на Вічному вогні. Звичайно, сам Вічний вогонь можна розглядати як прояв язичництва. Але в умах поколінь він давно вже став, швидше, схожим на невгасиму свічку заради пам'яті воїнів, які віддали свої життя в боротьбі з супостатами.

Осквернення пам'ятника князю Володимиру – ланка того ж ланцюга. Сучасні антихристиянські вандали, що немов зійшли з гоголівських сторінок, силкуються воювати з Богом та святими угодниками Його. Микола Васильович, який не дожив до встановлення монумента Володимиру (1853 р.), ніби відчував, що над дивовижним Дніпром піднесеться великий святий, якому тисячу років поклоняється Русь за те, що він привів її до Христа Спасителя.

Півтора століття, навіть при комуністах, встояв Володимир Великий над дивовижним Дніпром. Пробуджуючи в поколіннях пам'ять про віру їхніх батьків, Православ'я та християнську чистоту. Але сьогодні складається враження, що вся нечисть, описана Гоголем, раптом виповзла за допомогою антихристових служок з пекла для останньої атаки на нашу святу землю. Починала вона з осквернення пам'ятників та могил радянським воїнам-визволителям, паплюження ветеранів та всіх незгодних з нею. Тепер перейшла до наруги над пам'ятниками святим.

Про що це свідчить? Про те, що нині українське суспільство, а точніше «активістська» його частина, досягло того ж рівня біснування, що і радянська влада в найогидніші її часи. При попусканні, а то і при явному потуранні можновладців відбуваються вбивства священиків і парафіян, напади на паству, захоплення храмів, кощунність по відношенню до святинь, дорогих серцю православного християнина.

Типажі зі «Страшної помсти», «Вія», «Зачарованого місця» як дві краплі води схожі з нинішніми вандалами всіх мастей та всіх рівнів. І з потворними зовні і внутрішньо «активістами»-вандалами, і з їхніми покровителями у вищих ешелонах. Якщо вони не мають перешкод для осквернення святих храмів, що вже говорити про пам'ятники.

Вони не зупиняються на блюзнірствах з храмами та пам'ятниками. І на образах навіть найбільших святинь – наприклад, ікони Святогірської Божої Матері, у яку кощунники кидали яйцями під час Хресного ходу в ім'я миру і любові в Україні в липні цього року. Вони хочуть підпорядкувати собі святу Церкву, відібрати її майно, точнісінько, як колись робили настільки ненависні їм «комуняки».

Тільки ті підсунули збезумленому народові взамін Церкви марксизм-ленінізм, а нові українські більшовики – каламутну збірну солянку з Київського патріархату на чолі з розкольником Філаретом (Денисенко), язичницьких сект, протестантизму, уніатства та ін.

Тепер вони, які представляють державу, відокремлену від Церкви, мають намір руками своїх «законодавців» легітимізувати церковне рейдерство. Якщо тільки цей кричущий, що не має прецедентів, сатанинський «закон» № 4128 буде прийнятий, то будь-який сектант, розкольник, атеїст і навіть сатаніст отримає право продертися у православну громаду і там «качати права» – аж до відбирання церковної власності на свою користь.

Коли у 2014 р. «активісти», підігрівані націонал-клерикалами, надумали захопити Свято-Успенську Києво-Печерську лавру (як і Свято-Успенську Почаївську лавру), священики, монахи, клір і православні віруючі вийшли на їх захист та відстояли свої святині з Божою допомогою. Тепер ці агресори зможуть здійснювати такі напади за «законом». Ставлю слово «закон» в лапки, тому що він, його проект, абсолютно нелегітимний. І його прийняття може означати тільки констатацію повного нехтування владою прав істинно православних віруючих в країні з тисячолітньою православною історією.

Яке відношення все це має до «війни пам'ятників»? Найпряміше. У благородній державі пам'ятники ставлять задля того щоб у народу, у майбутніх поколінь, зберігалась історична пам'ять про її славне минуле. Щоб не був розірваний світлий зв'язок часів. І не тільки статуї, але і храми, ікони, святині – це теж свого роду великі пам'ятники, що не дозволяють людині відірватись від християнської батьківської віри і моралі. Що виховують у молоді почуття причетності до цих понять, вірність яким робить людину людиною.

Тепер же цей зв'язок хочуть розірвати діячі, пов'язані іншим зв'язком – чорним, пекельним – з тими самими зрадниками, чаклунами, бісами, яких нещадно вивів у своїх творах Микола Васильович.

І якщо наші пам'ятки, наші святині влада дозволяє ображати і «прихватизувати», зрозуміло, на яке біснувате стадо вона хоче перетворити народ.