Чи варто мирянину читати чернечу літературу?
Чи варто мирянину читати чернечу літературу, і якщо так, то як саме? Адже багато порад древніх монахів сьогодні важко виконати.
Андрій Войтенко
Відповідає протоієрей Андрій Гавриленко
Щоб отримати відповідь на це питання, треба висвітлити кілька його граней: історію виникнення чернецтва, мету створення чернечої літератури та історію читання її мирянами.
Чернецтво виникло як наслідок занепаду духовної ревності християн. Коли Церква увійшла в епоху Костянтина, храми наповнилися не зовсім щирими християнами. Чернецтво народилося на коренях мучеництва – служіння Господу всім своїм єством навіть до смерті. Воно увібрало в себе весь ідеал християнського життя, любові до Бога і ближнього. Чернецтво – це життя у 100% християнстві.
Чернецтво – безкровне свідоцтво того, що Христос торжествує і ми живемо в Його царюванні.
Чернеча література має таку ж силу, як мученицькі акти. Це свідчення служіння Богу. Тому вона залишається актуальною, так само, як і житія великих мучеників.
Важливо відзначити, що чернеча література часто створювалася саме для науки мирянам. Наприклад, в передмові Добротолюбія дається чудова думка. Вона приблизно звучить так: недосконалі через читання даних історій, житій і повчань можуть загорітися ревнощами до християнського житія, і у силу наслідувати.
Інший приклад – «Луг духовний». Блаженний Іван Мосх і його учень святитель Софроній, майбутній патріарх Єрусалимський, ходили по пустелях, збираючи матеріали про подвиги преподобних отців з метою посилити ревність в християнах прикладом святих.
«Лавсаїк» – книга про ченців, черниць і їх подвиги, включена в богослужіння на утрені по буднях Великого посту. А написана була взагалі на замовлення мирянина.
Коли створювалася чернеча писемність як жанр, за плечима чернецтва вже були століття подвигів Отців. Подвигів, яким дивувалися сучасники і захоплювалися. Вже тоді ці подвиги були для багатьох недосяжні. Однак це не давало приводу сумніватися в корисності такого роду літератури.
Нам необхідно усвідомити, що немає двох напрямків християнства: чернечого і мирського. Церква одна і шлях до досконалості лежить через виконання Христових заповідей. І миряни, і ченці прагнуть до однієї Небесної Вітчизні. Тому подорожні нотатки ченців можуть бути корисні і мирянам.
Згадаймо, що Бог часто вчив ченців брати приклад з мирян. Відповідно, мирянам можна брати приклад з ченців.
Монастир – це спеціально створені умови (статут) для більш зручного проходження християнського шляху. Мирське життя, на відміну від чернечого, не має такої огорожі, тому часто приписи ченців можуть бути корисні мирянам для успіху в подвигу. Не дарма богослужіння Православної Церкви складається із змішання чернечого і мирського статутів.
Чернеча література користувалася серед мирян постійною популярністю. Візантія і Русь чернецтво завжди ставили у великий зразок. Середньовіччя пройшло під лицем чернецтва. Не втратила важливості ця література і зараз. Уже Отці дев'ятнадцятого і двадцятого століть, які знали дух нового часу, обмирщення і атеїзм сучасників, бачили користь у вивченні чернечої літератури.
Згадаймо двох відомих святителів XIX в. – Ігнатія Кавказького і Феофана Вишенського. У своїх книгах про християнське благочестя вони наводять приклади ченців.
Однак читаючи таку літературу, необхідно знати особливості життя в миру і в монастирі.
Є відмінності в подвигу, пов'язані з чернечими обітницями. Миряни, які перебувають у шлюбі, мають дітей, які живуть в миру, не брали на себе обітниць безшлюбності, бідності і повного послуху. Тому приклади і настанови, пов'язані з реалізацією чернечих обітниць: посиленого посту і бдіння, подвигів умертвіння плоті і зречення від світу, – не завжди можуть бути корисні тим, хто живе в миру.
Тут необхідно розміркувувати. Не всі приклади можуть бути корисні і здорові у тій чи іншій ситуації.
