Керуючий справами УПЦ: Страждання та плач можуть стати спасительними
Митрополит Антоній нагадав, що для віруючого плач – це вияв печалі, що творить найвищу радість, бо вона спонукає людину шукати Бога і прагнути до Нього.
Розмірковуючи про другу заповідь «блаженні, що плачуть», керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній зазначив, що сум віруючої людини про свої гріхи не лягає на душу тяжким тягарем, але спонукає шукати Бога і знаходити втіху в Ньому. Проповідь владики розміщена на YouTube каналі «Вітражі: про віру у фарбах».
Митрополит Антоній, відзначаючи нерозривний зв'язок заповідей, нагадав слова святих отців про те, що заповіді – це не окремі постулати, а сходинки одних єдиних сходів, які зводять людину до Бога. Він навів думку святителя Ігнатія Кавказького, який сказав, що «друга заповідь блаженства нерозривно пов'язана з першою, і цей зв'язок простежується в наступному: причиною власних сліз може бути бачення і усвідомлення власної гріховності, тобто бідність духовна, отже, убогість духу, смиренність, будучи саме блаженством, породжує інше блаженство – плач».
За словами владики, у нашому повсякденному уявленні сльози – це ознака нещастя і горя, але в духовному житті справа інакша. Плач, про який говорить Христос у Нагірній проповіді, це плач духовний – визнання своєї негідності та каяття у скоєних гріхах.
Саме про такий плач говорить святий постол Павло у другому посланні до коринтян: «Бо смуток для Бога чинить каяття на спасіння, а про нього не жалуємо, а смуток світський чинить смерть» (2 Кор. 7:10). Це означає, що страждання та плач можуть стати спасительними, але лише в тому випадку, якщо вони змушують людину спрямовувати усі свої внутрішні сили на боротьбу з гріхом та моральне вдосконалення.
Святі отці відзначали, що сум цього світу часто доводить людину до смертного гріха зневіри та відчаю. Але якщо людина здатна плакати від співчуття до брата свого, то це свідчить про особливий стан її душі. Серце такої людини живе, а значить, чуйне на біль ближнього і здатне до справ добра і співчуття.
«Милосердя і готовність допомогти іншому – найважливіші складові людського щастя, бо не може бути щаслива людина, коли поруч хтось страждає, як не буває радості серед попелища, жертв і людського горя. Тому наші сльози є прямою та морально здоровою відповіддю на горе іншої людини, адже байдужість – це пасивна участь у беззаконні», – нагадав митрополит Антоній.
Плачучі – це люди, які оплакують свої гріхи та розрив із Богом. Святитель Григорій Богослов так і говорив: «Ті, що плачуть – це ті, хто шкодує про втрачений духовний стан внаслідок скоєного гріха». Такий смуток за Богом святі отці називали радотворною, оскільки вона не лягає на душу важким тягарем, але спонукає людину шукати Бога і знаходити в ньому втіху.
Як писала СПЖ, керуючий справами УПЦ нагадав, що сховатися від Бога неможливо.
