Проректор КДАіС пояснив, чи могла УПЦ на Соборі міняти свій Статут
Професор Володимир Бурега пояснив, чому УПЦ має право самостійно вносити зміни до свого Статуту ще з 1990 року.
Після рішень Собору УПЦ проректор Київської духовної академії професор Володимир Бурега пояснив, що з моменту набуття статусу широкої автономії в Української Православної Церкви було право змінювати свій Статут без необхідності погодження з РПЦ, пише lb.ua.
«УПЦ отримала свій статус незалежності та самоуправління у 1990 році від Руської Православної Церкви (Московського Патріархату). І саме тоді було створено Статут про управління УПЦ. <…> Ані у визначенні Архієрейського Собору РПЦ про надання Українській Церкві самокерованого статусу, ані в грамоті, яку отримав тодішній Київський митрополит Філарет (Денисенко) від Московського Патріарха Алексія, ані в тодішньому Статуті про управління УПЦ немає жодного слова про те, що Руська Православна Церква має якимось чином впливати на розробку та затвердження Статуту УПЦ», – сказав професор..
Володимир Бурега пояснив, що першу версію Статуту про управління УПЦ було прийнято Собором єпископів УПЦ і затверджено у жовтні-листопаді 1990 року, і цей Статут не затверджувався у Москві. «Він вступив в силу одразу після схвалення у Києві», – наголосив проректор КДАіС.
Він зазначив, що вперше Статут УПЦ був відредагований 27 травня 1992 року на Соборі єпископів УПЦ у Харкові. До Статуту було внесено зміни, що дозволили обрати Митрополита Володимира (Сабодана).
«Харківський Собор змінив Статут про управління УПЦ і одразу ж провів обрання нового Предстоятеля вже на підставі відредагованого Статуту. І в той же день (27 травня 1992 р.) Московський Патріарх Алексій видав грамоту, якою благословив новообраного Митрополита Володимира на предстоятельське служіння в УПЦ», – каже професор Бурега. Він також зазначив, що «благословляючи новообраного Київського Митрополита, Патріарх Алексій імпліцитно визнав право УПЦ самостійно редагувати свій Статут».
«Незважаючи на те, що УПЦ не мала автокефального статусу, з самого початку свого самокерованого існування вона змогла закріпити за собою право самостійно створювати та редагувати власний Статут. На початку 1990-х рр. Московська Патріархія, очевидно, не мала проти цього заперечень. Лише у 2000 році, коли у Москві було прийнято нову редакцію Статуту РПЦ, в ній з’явилося положення про те, що Статут УПЦ має все ж таки схвалюватися Московським Патріархом», – зазначив Бурега.
«Нова глава в цій історії розпочався у грудні 2007 р. Тоді Собор єпископів УПЦ прийняв численні зміни та доповнення до Статуту про управління УПЦ, – продовжив професор. – Але оновлений текст Статуту не подавався для схвалення Московському Патріарху. Більш того, без жодних погоджень із Москвою нову редакцію Статуту УПЦ було подано для реєстрації до державних органів України».
Бурега розповів, що реакція РПЦ на ці рішення УПЦ була більш різкою: «24 червня 2008 р. Московський Патріарх Алексій у своїй доповіді на Архієрейському Соборі РПЦ заявив, що нова версія Статуту УПЦ має бути подана на розгляд Священного Синоду РПЦ з її наступним схваленням Московським Патріархом. Крім того, Патріарх висловив невдоволення тим, що відредагований Статут УПЦ був зареєстрований в державних органах України, не отримавши попереднього схвалення у Москві».
У відповідь Держкомітет України у справах національностей та релігій звинуватив співробітників Московської Патріархії, які готували Патріарху доповідь, у «професійній некомпетентності».
Професор КДАіС нагадав, що попри вимоги Москви УПЦ так і не передала свій Статут у РПЦ для затвердження. Така ж доля спіткала й наступні зміни Статуту, внесені у 2011 році. Незважаючи на те, що в РПЦ було створено спеціальну комісію, яка мала розглянути та ухвалити зміни до Статуту УПЦ, щоб зняти певну напругу між Церквами, її робота так і не розпочалася.
«Якщо я не помиляюся, "статутна комісія" провела лише одне засідання у березні 2012 року і ніяких пропозицій щодо змін Статуту сформулювати не спромоглася. В результаті Статут залишився в редакції 2007 року», – сказав проректор.
«Незважаючи на те, що УПЦ не мала автокефального статусу, з самого початку свого самокерованого існування вона змогла закріпити за собою право самостійно створювати та редагувати власний Статут», – резюмував Володимир Бурега.
Як писала СПЖ, голова ВЗЦЗ МП митрополит Іларіон вважає, що Собор УПЦ підтвердив Томос Патріарха Алексія 1990 року.
