Церква вшановує пам'ять святителя Іоанна Златоуста
Перенесення мощів святителя Іоанна Златоуста згадує Церква 9 лютого (за новим стилем).
9 лютого (за григоріанським календарем) Церква згадує перенесення святих мощей Іоанна Златоуста із Коман у Константинополь в 438 році.
Святитель Іоанн Златоуст, архієпископ Константинопольський – один із трьох Вселенських святителів, разом зі святителями Василем Великим і Григорієм Богословом. Народився майбутній святитель в Антіохії близько 347 року, в сім'ї воєначальника. Його батько, Секунд, помер невдовзі після народження сина, мати, Анфуса, не стала більше виходити заміж і віддала всі сили вихованню Іоанна.
Юнак навчався у кращих філософів і риторів, рано звернувся до поглибленого вивчення Святого Письма і молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський, що полюбив Іоанна, як сина, наставив його в вірі і в 367 році хрестив. Через три роки святий Іоанн був поставлений у читця. Після того, як святитель Мелетій був відправлений у заслання імператором Валентом, в 372 році святий Іоанн навчався у досвідчених наставників пресвітерів Флавіана і Діодора Тарсийського подвижницького життя.
У 386 році святий Іоанн був хіротонісаний у пресвітера і на нього поклали обов'язок проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн виявився блискучим проповідником, і за рідкісний дар Богонатхненного слова отримав від пастви найменування Златоуст.
12 років святий, при скупченні народу, зазвичай двічі на тиждень, а іноді щодня проповідував у храмі, потрясаючи серця слухачів. У 397 році, після кончини архієпископа Константинопольського Нектарія, святий Іоанн Златоуст був викликаний із Антіохії для поставлення на Константинопольську кафедру.
Безліч справ чекало рішення святителя, але він почав з головного – з духовного вдосконалення священства. І тут кращим прикладом був він сам. Кошти, які призначалися для архієпископа, святий направив на утримання кількох лікарень і двох готелів для прочан. Архіпастир задовольнявся убогою їжею, відмовлявся від запрошення на обіди.
Ревність святителя до утвердження християнської віри поширювалася не тільки на жителів Константинополя, але і на Фракію, включаючи слов'ян і готів, Малу Азію і Понтійську область. Ним був поставлений єпископ для Церкви Боспору, що перебувала у Криму.
Багато праці приклав святитель на розподіл доброчинного Богослужіння: склав чин Літургії, ввів антифонний спів за всенічним бдінням, написав кілька молитов чину єлеопомазання.
Перебуваючи у Вірменії, святитель Іоанн прагнув зміцнити своїх духовних чад. У численних листах (їх збереглося 245) єпископам Азії, Африки, Європи і своїм друзям в Константинополі, він утішав стражденних, наставляв і підтримував своїх прихильників.
Взимку 406 року святий був прикутий хворобою до ліжка. Але вороги його не вгамовувалися. Зі столиці прийшов наказ перевести його в глухий Пітнус (Піцунду, в Абхазії). Виснажений хворобами святитель, в супроводі конвою, три місяці в дощ і спеку здійснював свій останній перехід. У Команах сили залишили його. У склепу святого Василіска, втішений явленням цього мученика Христового, причастившись Святих Таїн, Вселенський святитель зі словами «Слава Богу за все!» відійшов до Господа 14 вересня 407 року. Святитель Іоанн Златоуст був похований у Команах.
У 438 році Прокл, Патріарх Константинопольський, здійснюючи богослужіння у храмі святої Софії, виголосив похвальне слово пам'яті свого великого вчителя, в якому порівнював святителя Іоанна Златоуста із святим Іоанном, Предтечею Господнім, котрий проповідував покаяння і також потерпілим за викриття вад.
Народ, що горів любов'ю до святителя Іоанна Златоуста, почав одностайно просити про перенесення святих мощей святителя із Коман у Константинополь. Цар Феодосій II відправив у Комани особливих посланців із срібною ракою, щоб із пошаною перевезти святі мощі.
Але коли імператорські посланці приступили до гробу святителя Іоанна, то не змогли взяти його мощі. Тоді імператор, в каятті, написав послання святителю, просячи в нього прощення за себе і за свою матір Євдоксію. Послання це прочитали біля гробу святителя Іоанна, поклали на нього і звершили всенічне бдіння. Потім приступили до гробниці, легко підняли мощі і внесли на корабель. В цей же час відбулося зцілення убогої людини, яка приклалася до покрову від гробу святого.
Після прибуття мощей святителя Іоанна в Константинополь, 27 січня (за старим стилем) 438 року все місто, на чолі з Патріархом Проклом, імператором Феодосієм і безліччю народу вийшов назустріч. Численні клірики зі свічками, кадилами і хоругвами взяли срібну раку і з піснями внесли її в церкву святої мучениці Ірини. Коли Патріарх Прокл відкрив труну, тіло святителя Іоанна виявилося нетлінним, від нього виходили пахощі.
Народ не відходив від раки весь день і всю ніч. Зранку мощі святого були віднесені в соборну церкву Святих Апостолів. Коли рака була поставлена на патріаршому престолі, весь народ єдиними устами вигукнув: «Прийми престол свій, отче!» – і Патріарх Прокл із багатьма, які стояли біля раки, побачив, як святитель Іоанн відкрив уста свої та й промовив: «Мир всім!».
У IX столітті Йосип Піснеписець, Косма Веститор та інші написали піснеспіви на честь перенесення мощей святителя Іоанна Златоуста, які й досі співаються Церквою на згадку цієї події.
Раніше СПЖ писала про творіння Іоанна Златоуста «Про долю і провидіння».
