Ректор КДАіС пояснив, чому досвід РПЦЗ незастосовний до розколу в Україні
Єпископ Сильвестр розповів про три основні відмінності між РПЦЗ до 2007 року та ПЦУ.
Ректор Київської духовної академії та семінарії єпископ Білогородський Сильвестр у своїй статті «Подолання розриву між Московським Патріархатом та Руською Православною Церквою Закордоном як помилкова аналогія у питанні про українських розкольників» розповів про основні відмінності ситуацій подолання розриву між РПЦ-РПЦЗ та можливого повернення до Церкви українських розкольників.
Перша відмінність – розкол в Україні виник після самочинних оголошень автокефалії, тоді як РПЦЗ завжди відстоювала свою приналежність до Руської Церкви.
«Церковні розділення в Україні наприкінці 1980-1990-х років були пов’язані з самочинними проголошеннями автокефалії, тобто з відокремленням від церковного спілкування єпископів, духовенства та мирян. Прихильники як УАПЦ, так і УПЦ КП принципово наполягали на розриві відносин із Руською Церквою та проголошенні автокефалії без згоди на це як Руської Церкви, так і інших Помісних Церков. Як ми бачили, РПЦЗ ніколи не заявляла про свою автокефальність, наполягаючи, що залишається частиною Руської Церкви, яка вимушено перебуває у стані "самоуправління"», – пише єпископ Сильвестр.
Друга – РПЦ та РПЦЗ завжди визнавали законність хіротоній одна одної.
«На кліриків, які ухилилися в розкол в Україні, накладалися різні канонічні покарання: заборони у служінні, позбавлення сану, а стосовно колишнього Київського митрополита Філарета (Денисенка) було застосовано найвищий захід церковного покарання – відлучення (анафема). Проте єпископів та кліриків РПЦЗ Московський Патріархат ніколи не позбавляв сану і від Церкви не відлучав... незважаючи на розрив взаємовідносин, сторони не відкидали законності рукоположень один одного. Архієреї, рукоположені в РПЦЗ, приймалися до Московського Патріархату в існуючому сані. За ними визнавалися ті священні ступені, які вони отримали в РПЦЗ. Тому й у 2007 р. відновлення спілкування відбулося без повторних хіротоній».
Третя – всі Помісні Церкви аж до 2018 року були єдиними у невизнанні українських розкольників, тоді як канонічні покарання щодо РПЦЗ спочатку не були визнані низкою Помісних Церков.
«Всі канонічні покарання, накладені на ієрархів та кліриків УПЦ КП та УАПЦ Руською Православною Церквою, були визнані у всіх Помісних Православних Церквах. Ні УАПЦ, ні УПЦ КП не мали євхаристійного спілкування з жодною з Помісних Церков. Ситуація з РПЦЗ була зовсім іншою. Канонічні заборонні приписи, накладені на закордонних єпископів Священним Синодом на чолі з митр. Сергієм не були визнані іншими Помісними Церквами. Наприклад, Сербський Патріарх Варнава вже у 1934 р. прямо писав митр. Сергію, що вважає ці покарання незаконними», – пише єпископ Сильвестр.
СПЖ писала, що аналогія прощення українських розкольників із РПЦЗ – явне перекручування.
