Митрополит Лука розповів у Болгарії про роль Порошенка в тиску на УПЦ
Ієрарх УПЦ вважає, що Порошенко та його партія відіграють провідну роль у формуванні громадської думки, в якій УПЦ сприймається як загроза національній безпеці.
26 серпня 2024 року митрополит Запорізький Лука представив на конференції, присвяченій захисту УПЦ, що проходила у Болгарії, свою доповідь на тему «Національна безпека чи релігійна дискримінація? Роль партії "Європейська Солідарність" у тиску на Українську Православну Церкву».
Пропонуємо до вашої уваги повний текст доповіді владики Луки.
Загальна ситуація
В умовах війни в Україні значно загострилися питання, пов'язані з національною безпекою та внутрішньою консолідацією. Релігійний аспект зайняв особливе місце у цій дискусії, оскільки Українська Православна Церква (УПЦ), яка має історичні зв'язки з Руською Православною Церквою (РПЦ), сприймається деякими політиками та громадськими діячами як можлива загроза.
В цій доповіді я ознайомлю вас із дискримінаційною риторикою та просуванням законодавчих ініціатив, спрямованих проти УПЦ, у контексті європейських демократичних цінностей. Особливу увагу приділю позиції партії «Європейська солідарність» та її лідеру – колишньому, п'ятому президенту України Петру Порошенку, колись парафіянину нашої Церкви, а також ознайомлю з його роллю у просуванні законопроєкту №8371, націленого на заборону нашої Церкви.
1. Історичний і політичний контекст
Історично, у новітній час, відносини між українською державою та церковними структурами були складними та суперечливими.
У 2018 році на тлі політичних і громадських змін Петро Порошенко відіграв ключову роль у створенні «Православної Церкви України» (ПЦУ), був головним ініціатором отримання для новоствореного об'єднання Томосу про автокефалію від Константинопольського патріарха та його Синоду, що в результаті призвело не до подолання розколу в Україні, а значно загострило існуючий поділ, причому ПЦУ так і не набула всеправославного визнання як структура із сумнівним канонічним статусом. Незважаючи на це, певні політичні сили вбачають у цьому спробу послабити нібито існуючий «ідеологічний вплив» РПЦ і зміцнити, як вони люблять говорити – «духовну незалежність» України, що, у свою чергу, часто супроводжується різкими висловлюваннями на адресу УПЦ.
Введення воєнного стану в Україні посилило негативну риторику підконтрольних Порошенку ЗМІ, що збільшило суспільну незадоволеність УПЦ, яку продовжують звинувачувати в прихованій підтримці російської армії. Політична риторика проти УПЦ стала більш жорсткою, а тиск з боку держави та деяких політичних кіл і громадських активістів значно зріс.
Зокрема, члени партії «Європейська солідарність», включаючи її лідера, використовують агресивну риторику щодо УПЦ, називаючи канонічну Церкву «псевдоцерковною фізичною структурою», «нечистою силою», «мафією». Все частіше звучать заклики до «очищення» українського суспільства від «агентів Кремля в рясах», маючи на увазі духовенство і парафіян УПЦ.
Такі висловлювання сприяють зміцненню ворожого ставлення до канонічної Церкви, створюючи атмосферу остракізму. Це створило ґрунт для насильства та дискримінації, що вже виявилося в багатьох інцидентах – побиття єпископа Івано-Франківського Никити та кліриків низки єпархій, завдання важких ножових поранень священнику Вінницької єпархії Антонію Ковтанюку, рейдерських захопленнях храмів, посилення тенденції до політичного тиску на релігійну громаду, яка, незважаючи на свою автономію, залишається у складних стосунках із українською державою.
2. Лобіювання законопроєкту №8371
Законопроєкт №8371 передбачає значні обмеження для релігійних організацій, які мають зв'язок із центрами впливу в країнах, визнаних Україною агресорами, насамперед Росії. Зокрема, це стосується реєстрації, права на власність і можливості проведення релігійних обрядів. Партія «Європейська солідарність» активно підтримує цей законопроєкт, вбачаючи в ньому інструмент для остаточного позбавлення «російського впливу». В своїх виступах Петро Порошенко неодноразово висловлювався про необхідність винесення на голосування законопроєкту №8371, спрямованого на заборону Української Православної Церкви через її зв'язки з Руською Православною Церквою. Він чинив тиск на парламент, щоб прискорити розгляд цього законопроєкту та критикував затримку з його ухваленням.
Ірина Геращенко, ще один видний член цієї партії, активно просуває ухвалення законопроєкту, мобілізуючи підтримку з боку громадських організацій та наполягаючи на прозорості позицій членів парламенту з цього питання. Вона закликала до публічного оголошення імен тих депутатів, хто виступає проти законопроєкту.
В липні 2024 року депутати від «Європейської солідарності» заблокували трибуну Верховної Ради, вимагаючи негайного розгляду законопроєкту щодо заборони УПЦ. Вони також вивісили плакати, які звинувачують Церкву в роботі на російські спецслужби.
3. Порушення європейських демократичних цінностей
Законопроєкт, по суті, передбачає позбавлення УПЦ можливості існувати у правовому полі України, що є порушенням європейських базових демократичних цінностей та суперечить зобов'язанням України перед Європейським Союзом і Радою Європи.
а. Свобода віросповідання:
Одним із ключових принципів, які захищає Європейський Союз, є свобода віросповідання, яка включає право на вільне сповідання своєї релігії без страху переслідування, дискримінації чи втручання держави.
Порушення: Активна підтримка ініціатив із заборони УПЦ сприймається як загроза релігійній свободі. Дії та риторика партії «Європейська солідарність» спрямовані на маргіналізацію та переслідування УПЦ через її уявний зв'язок з російськими державними органами, це порушує фундаментальне право на свободу релігії та совісті, гарантоване як українською Конституцією, так і міжнародними нормами.
b. Принцип недискримінації, який включає релігійні переконання, є важливим аспектом прав людини у ЄС.
Порушення: Публічні звинувачення та агресивні заяви проти УПЦ, такі як твердження про її зв'язок з російськими спецслужбами або заклик до заборони її діяльності, сприяють дискримінації та соціальній ізоляції віруючих канонічної Церкви. Такі дії можуть посилювати міжконфесійну ворожнечу та суперечать європейському принципу толерантності.
c. Розпалювання міжконфесійної ворожнечі:
Європейські норми засуджують будь-які форми розпалювання ненависті, включаючи міжконфесійну ворожнечу, і закликають до поваги до різноманітності та гармонійного співіснування різних релігійних громад.
Порушення: Риторика, спрямована на «демонізацію» УПЦ, призводить до релігійних конфліктів і розпалює ненависть. В умовах воєнного часу такі заяви є особливо небезпечними, оскільки вони можуть посилювати поділ усередині суспільства, створюючи вороже середовище для віруючих УПЦ.
d. Принцип верховенства права:
Найважливішим принципом європейської демократії є верховенство права, що передбачає повагу до прав усіх громадян, включаючи право на справедливий судовий розгляд і захист від довільних державних дій.
Порушення: Підтримка законопроєкту №8371, спрямованого на обмеження діяльності УПЦ, викликає небезпідставні побоювання щодо дотримання принципу верховенства права.
Цей законопроєкт викликав значні та запеклі дискусії в контексті відносин між державою та Українською Православною Церквою. Також цей документ піддався критиці не лише з боку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, а й з боку міжнародних організацій, зокрема Amnesty International, які вказали на його можливе порушення прав людини. Деякі як міжнародні, так і українські експерти також наголосили, що подібні заходи можуть призвести до ескалації конфлікту всередині країни.
Якщо закон буде використано для політичного тиску на релігійну організацію без достатніх доказів щодо її участі в антидержавній діяльності, це має розглядатися як порушення прав людини.
Систематичний тиск на УПЦ, Її ієрархів і вірян, який підтримується на високому політичному рівні, може призвести до погіршення іміджу України на міжнародній арені та викликати засудження з боку європейських держав та інституцій.
В умовах воєнного стану було зафіксовано десятки інцидентів, пов'язаних із дискримінацією вірян УПЦ, включаючи захоплення церковної власності та напади на священнослужителів. Ці випадки свідчать, що риторика ненависті та остракізм вже мають реальні наслідки.
Петро Порошенко продовжує активно просувати ідею необхідності посилення заходів щодо УПЦ, пов'язуючи це із завданнями національної безпеки. Однак його критики стверджують, що таким чином він намагається зберегти політичний вплив, граючи на патріотичних настроях суспільства.
В контексті кримінальних справ, порушених проти Порошенка, деякі аналітики припускають, що його жорстка риторика щодо УПЦ може бути спробою відвернути увагу від власних правових проблем і мобілізувати електорат навколо націоналістичного порядку денного.
Висновок
Релігійно-політична ситуація в Україні під час воєнного стану виявилася вкрай складною та напруженою. На тлі конфлікту з Росією питання релігійної ідентичності набули в Україні особливої гостроти. Релігійне питання тепер є максимально політизованим. Українська Православна Церква стала мішенню для остракізму та дискримінації з боку політичних еліт, зокрема лідерів партії «Європейська Солідарність».
Ця партія та її лідер відіграють провідну роль у формуванні громадської думки, в якій УПЦ сприймається як агент російського впливу та загроза національній безпеці. Ця риторика, яка часто переходить в агресивні висловлювання, формує в суспільстві негативне ставлення до УПЦ та її віруючих, що сприяє розпалюванню міжконфесійної ворожнечі та створює реальні ризики для прав і свобод громадян України.
Лоббіювання законопроєкту №8371, який підтримує «Європейська Солідарність», демонструє готовність політичних сил використати законодавчі інструменти для обмеження прав власних громадян, що суперечить принципам європейської демократії. Ухвалення цього закону може серйозно підірвати довіру до української влади на міжнародній арені, особливо серед країн Європейського Союзу, для яких свобода віросповідання є невід'ємною частиною демократичних цінностей.
Агресивна риторика та політичний тиск на УПЦ, зафіксовані у висловлюваннях Петра Порошенка та його прихильників, посилюють ризик внутрішньої дестабілізації та можуть призвести до посилення конфлікту не лише на релігійній, а й на громадській основі.
Таким чином, поточний стан вимагає перегляду політичних підходів до релігійних питань і зміцнення гарантій свободи віросповідання в Україні. Важливо, щоб риторика ненависті та дискримінація щодо УПЦ не ставали інструментом політичної боротьби, а на передній план вийшли діалог і взаєморозуміння, що відповідає демократичним та європейським цінностям, які, як декларує українська влада, Україна прагне захищати та розвивати.
