В УПЦ розповіли про феномен села Залісці, в якому виросли 250 священиків
Відомості про вихідців із Залісців, які стали священиками, збиралися з 30-х років минулого століття. Порахували тих, кого пам’ятають люди, розповів місцевий настоятель.
Село Залісці Збаразького району Тернопільської області знамените тим, що в різні роки з нього вийшли близько 250 православних священиків. Про феномен унікального села в коментарі СПЖ розповів клірик Тернопільської єпархії УПЦ, настоятель місцевого Свято-Покровського храму протоієрей Андрій Гарасим.
«Якщо чесно, село як село. Прості люди, прості парафіяни. Але є така особливість – багато священиків. Чому – ми, як люди, можемо тільки здогадуватися. Ми недалеко від Почаєва, і всі навколишні села теж славляться багатьма священиками, можливо, не в такій кількості – в деяких по 50 священиків, і по 100. Але у нас – приблизно 250», – зазначив о. Андрій.
Дані про священиків із Залісців збиралися з 30-х років минулого століття і, на думку настоятеля, зафіксувати змогли далеко не всіх – порахували тільки тих, кого пам’ятають люди. Серед уродженців села – відомий священнослужитель, колишній секретар двох Патріархів Московських і всієї Русі, Патріарха Пимена і Патріарха Алексія, протопресвітер Матфей Стаднюк (1925-2020). Тут же, приїжджаючи на канікули до бабусі, проводив своє дитинство і митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій.
Є серед вихідців села і ті, хто пішов у розкол – таких близько десяти людей, розповів о. Андрій. У тому числі і т.зв. «єпископ» Іван Швець – автор забороненого Філаретом Денисенком «Акафіста небесної сотні».
На думку протоієрея Андрія, який служить у Залісцях вже 20-й рік, перший фактор, чому в селі так багато священнослужителів – близькість до Свято-Успенської Почаївської лаврі. Він пояснив, що з давніх-давен більшість жителів Залісців «намагалися взяти собі за правило пішки раненько йти в лавру – це 14 км. Дорогою вони заходили до нашого Святодухівського скиту, а потім – до лаври: на службі побули, сповідалися, причастилися і пішки назад».
«Це багатьох спонукало до такого духовного життя. У селі були люди, які напам’ять знали Псалтир – без перебільшення, їх пам’ятають досі. Наприклад, був один сліпий чоловік. Його завжди запрошували читати Псалтир по небіжчикові – у нас і в багатьох інших селах, якщо помирає людина, то безперервно читають Псалтир вдень і вночі, до похорону. І цей сліпий читає Псалтир, а потім зупиняється на 15 кафізмі і на якомусь псалмі і проситься чаю піти попити. І просить: нагадайте, на якому слові зупинився. І потім навіть не потрібно було нагадувати – з того ж слова продовжував читати Псалтир.
Ще був у нас такий дідусь Климент, Клим називали. На нього говорили "13-й апостол". Було багато дітей сусідських, і він, щоб привчити всіх читати церковнослов’янською мовою, давав їм по дві або п’ять копійок на морозиво: прочитаєш кафізму – дам. І стояв, дивився, щоб правильно читали слова, правильно наголос ставили. І так привчав дітей до церковнослов’янської мови», – розповів священик.
Другий важливий фактор – талановиті, авторитетні настоятелі, які в різні роки служили в селі. За словами о. Андрія, вони залучали молодь до храму і найталановитіших з них відправляли на навчання і навчали самі, давали рекомендації в семінарії. Так, наприклад, завдяки архімандриту Саві, який прослужив на приході 22 роки, дуже багато стали священнослужителями в найбільш атеїстичний період, «коли це було дуже складно. А йому вдавалося!»
«Про кожного нашого священика можна окремо розповідати, – зізнався протоієрей. – Наприклад, був ще такий отець Авксентій, друг о. Матфея Стаднюка. Коли він закінчив пастирські курси при Почаївській лаврі, почалася Друга світова війна, його забрали на фронт. Там цілий полк загинув, а він і ще пару людей дивом залишилися живими. Автоматично всім, і до нього додому, розіслали похоронки. Мати пішла до батюшки, замовила похорон, панахиду. І цілий рік за нього служили. А він повернувся. Став священиком і на одному приході 65 років прослужив».
Отець Андрій додав, що за два десятки років, які він служить на Свято-Покровському приході, вже близько десяти хлопчиків виросли і стали священиками.
«Як на мене, особлива таємниця Божа, що Господь так поблагословив юнаків, чоловіків, що вони пішли на пастирське служіння», – підсумував протоієрей Андрій Гарасим.
Раніше СПЖ писала, що намісник Почаївської лаври відповів на слова Думенко про «неукраїнськість» ченців Почаєва.
