Митрополит Антоній оцінив значення творчості Достоєвського в житті віруючих
Достоєвський вчить нас богоспілкуванню і вмінню бачити образ Божий у кожній людині, вважає ієрарх УПЦ.
Керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич) вважає Федора Михайловича Достоєвського глибоким серцезнавцем, християнським пророком і генієм, творчість якого сформувала духовний міст між земним і вічним у становленні християнського життя його віруючих читачів.
Про те, що романи Достоєвського для багатьох поколінь були і залишаються цілющим джерелом православної віри, тієї сили, яка виправляє і перероджує кожного з нас, митрополит Антоній розповів в ефірі Youtube-каналу «Вітражі: про віру в фарбах».
«Вдумайтеся в Православ’я: це зовсім не одна тільки церковність і обрядовість, це живе почуття, яке звернулося у народу нашого в одну з тих основних живих сил, без яких не живуть нації. У російському християнстві, по-справжньому, навіть і містицизму немає зовсім, в ньому одне людинолюбство, один Христовий образ, – принаймні, це головне», – навів цитату з щоденників письменника ієрарх УПЦ.
Митрополит Антоній вказав, що творчість Достоєвського відкрила істину християнства для багатьох молодих людей, які в 70-роки минулого століття несподівано стали поповнювати храми. А деякі святі XX століття, і в їх числі преподобний Іустин Попович, назвали письменника своїм учителем.
Владика також розповів про життєвий шлях самого Федора Михайловича, в духовному пошуку якого переломним моментом стали 4 роки каторги, куди він потрапив за читання атеїстичних листів Бєлінського до Гоголя. Єдиною книгою в ув’язненні у нього була Біблія, а улюбленим місцем Старого Заповіту – книга Іова, трагічний досвід якого письменник сприйняв близько до свого каторжного положення.
22 грудня 1849 року, коли йому був оголошений вирок про страту, несподіване помилування письменник сприйняв як воскресіння.
Говорячи про цей період його життя, митрополит Антоній навів уривок з листа Достоєвського до старшого брата Михайла, в якому письменник оцінив роки свого безвір’я в таких словах: «Як погляну на минуле і подумаю, скільки даром витрачено часу, скільки його пропало в помилках, в неробстві, в невмінні жити; що не дорожив я їм, скільки разів я грішив проти серця мого і духу, – так кров’ю обливається серце моє. Життя – дар, життя м щастя, кожна хвилина могла б бути століттям щастя».
На думку владики, питання про існування Бога був головним для Достоєвського, і як кожен християнин, серцезнавець душі російської пройшов шлях сумнівів, спокус, скорбот. Однією з них стала смерть його молодшого сина, через яку Федір Михайлович здійснив поїздку до Оптиної пустині і зустрівся зі старцем Амвросієм.
Ієрарх УПЦ окремо проаналізував, яким чином романи письменника «Злочин і кара», «Брати Карамазови» і «Ідіот» формують ключові питання духовного життя християнина, такі як пошук віри людиною, її моральне відродження у Христі, ставлення до Бога, Церкви і ближніх.
На закінчення бесіди митрополит Антоній згадав знамениті слова Достоєвського: «Якби хто довів мені, що Христос поза істиною, і дійсно було б, що істина поза Христом, то мені краще б залишатися з Христом, ніж з істиною».
