Відійшов до Господа єпископ РПЦ на спокої митрополит Іов (Тивонюк)
82-річний ієрарх, який народився в Почаєві і в юні роки трудився послушником у Почаївській лаврі, помер в Москві після тривалої хвороби.
1 грудня 2020 від ускладнень, викликаних коронавірусною інфекцією, відійшов до Господа єпископ РПЦ на спокої, який з 1996 по 2011 роки керував Челябінською і Златоустівською єпархією, митрополит Іов (Тивонюк), повідомляє Патриархия.ru.
Співчуття у зв'язку з кончиною колишнього митрополита Челябінського висловив Предстоятель Руської Православної Церкви Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил.
«Покійний архіпастир пройшов великий життєвий шлях, сповнений багатьох труднощів і випробувань. Ще в юності він прийняв тверде рішення присвятити себе Господу і працював послушником спочатку в Почаївській лаврі і в Свято-Троїцькому Балтському монастирі в Одеській єпархії, а потім в обителі Преподобного авви Сергія, де і прийняв чернечий постриг і священний сан. Господь судив владиці Іову нести служіння на різних відповідальних теренах: багато років він працював у Відділі зовнішніх церковних зв'язків, довгий час був заступником голови Відділу, активно брав участь в підготовці до ювілейного святкування 1000-річчя Хрещення Русі.
Премудрим промислом Вседержителя покійного було визначено управляти Челябінською єпархією, піклуватися про впорядковання і розвиток церковного життя на Уралі. Без малого 15 років владика Іов здійснював ці важливі труди, мав діяльне піклування про вручених йому вівцях словесного стада Христового, зростання їх в вірі, любові до Господа і ближніх», – йдеться у співчутті.
Митрополит Іов (в миру – Дмитро Якович Тивонюк) народився 6 листопада 1938 р селищі Почаїв Кременецького району Тернопільської області в селянській родині. Після завершення шкільної освіти був послушником у Почаївській лаврі, а потім протягом року ніс послух у Свято-Троїцькому Балтському монастирі Одеської єпархії.
У 1957 році вступив до Київської духовної семінарії. Після служби в лавах Радянської Армії продовжив навчання в Одеській духовній семінарії, Московській духовній академії і аспірантурі МДА.
У 1967 році зарахований до числа братії Троїце-Сергієвої лаври. 20 червня 1968 року прийняв чернечий постриг з ім'ям Іов на честь прп. Іова Почаївського, 18 липня того ж року був висвячений у сан ієродиякона. 1 червня 1969 висвячений у сан ієромонаха і визначений настоятелем Воскресенського храму в Читі. У 1974 року возведений в сан ігумена, архімандрита.
З 1971 року – референт, завідувач канцелярією ВЗЦЗ МП. 3 січня 1975-го хіротонізований на єпископа Зарайського, вікарія Московської єпархії. Керував Патріаршими парафіями в Канаді і тимчасово в США. 19 липня 1976 року призначений заступником голови ВЗЦЗ.
З 30 листопада 1988 року – архієпископ Костромський і Галицький, з вересня 1989 по жовтень 1994 року – архієпископ Житомирський і Овруцький, з 5 жовтня 1994 року – архієпископ Одинцовський, вікарій Московської єпархії.
27 грудня 1996 року призначений на Челябінську кафедру, 25 лютого 2000 року указом Святійшого Патріарха Олексія II зведений у сан митрополита.
Рішенням Священного Синоду РПЦ 22 березня 2011 року звільнений від управління Челябінською і Златоустівською єпархією і почислений на спокій за станом здоров'я.
Перебував на спокої при храмі Ризоположения на Донській вулиці м. Москви.
Як повідомляла СПЖ, 28 листопада 2020 року відійшов до Господа глава Аляскинської єпархії ПЦА архієпископ Ситкінський і Аляскинський Давид (Махаффі).
