На Святій Землі преставився колишній ігумен Афонського Іллінського скиту
Колишній ігумен Афонського Іллінського скиту архімандрит Серафим (Бобич) помер 92-му році життя в своїй келії в Єлеонському монастирі.
18 червня 2020 року в Єлеонському Вознесенському монастирі в Східному Єрусалимі на 92-му році життя помер колишній ігумен Афонського Іллінського скиту архімандрит Серафим (Бобич), повідомляє сайт Міжнародного інституту афонської спадщини.
Як зазначається, о. Серафим помер в своїй скромній келії в Спасо-Вознесенському Єлеонському монастирі ближче до полудня 18 червня 2020 року після прийняття Святих Христових Таїн.
Відспівування і поховання архімандрита Серафима відбулося наступного дня, 19 червня, в Спасо-Вознесенської обителі на Єлеоні. Його звершив начальник Духовної Місії РПЦЗ в Єрусалимі архімандрит Роман (Красовський).
Архімандрит Серафим, в миру Михайло Бобич, з середини 90-х років минулого століття перебував на спокої в Спасо-Вознесенській жіночої обителі на Єлеоні. Батьки от ця Серафима родом походили із Закарпаття (нині Закарпатська область, Україна). Прізвище їх правильно пишеться як Бабич, але з часом на еміграції їх помилково записали як Бобич. Народився о. Серафим (в миру Михайло Бобич) 17 січня 1929 в США, куди його батьки емігрували із Закарпаття. Чернецтво і священство прийняв в Тихонівському чоловічому монастирі в Пенсільванії, який належав Руської Північно-Американській митрополії. Там же закінчив семінарію і залишився при ній викладачем.
У 1970 р ієромонах Серафим перейшов з Православної Церкви в Америці в Руську Закордонну Церкву (РПЦЗ). Прийнятий був єпископом Лавром (Шкурли), майбутнім первоієрархом РПЦЗ, і в тому ж році направлений на Святу Гору Афон у Свято-Іллінський скит, заснований в 1757 р. прп. Паїсієм Величковським. Цей скит на той час перебував у спілкуванні з РПЦЗ.
Після того старець-ігумен Іллінського скиту схиархимандрит Миколай (Півень) преставився на Великдень 17 квітня 1973 року за його заповітом о. Серафим був обраний новим ігуменом.
Прийшовши в Іллінський скит, о. Серафим «зайнявся повним ремонтом головного монастирського храму та інших будівель». З благословення Синоду РПЦЗ, пожертвування на реставрацію і відновлення Іллінського скиту збирали по всьому руському зарубіжжі.
У 1981 р. ігумен Серафим і братія Іллінського скиту звернулися до Архієрейського Собору РПЦЗ з клопотанням про прославлення в лику святих засновника їх обителі старця Паїсія Величковського (1722-1794). Розглянувши це питання, 15/28 жовтня 1981 року Архієрейський Собор РПЦЗ благословив місцеве шанування преподобного Паїсія в Іллінському скиту на Афоні. У 1988 р. Архієрейський Собор РПЦЗ ініціював «розширення з місцевого шанування на загальне прославляння старця Паїсія Величковського», після чого в 1990 р. Собор РПЦЗ постановив святкувати пам'ять прп. Паїсія як загальношанованого.
До 1992 року в Іллінському скиту залишилося всього чотири насельника на чолі з архімандритом Серафимом. Оскільки в ті роки не було спілкування між РПЦЗ і Константинопольським Патріархатом, в Іллінському скиту, як і в грецькому Афонському монастирі Есфігмен, не згадували на богослужіннях Константинопольського Патріарха, вважаючи перешкодою для цього питання «екуменізму» та «новостильничества». З цієї причини в 1992 р. архімандрит Серафим і ще троє Іллінських ченців були видворені грецькою поліцією з Афону, після чого в Іллінському скиту оселилися грецькі ченці.
Після вимушеного відходу з Афону архімандрит Серафим служив деякий час в Свято-Троїцькому монастирі РПЦЗ в Джорданвіллі (Нью-Йорк) і в Сан-Франциско. З США з благословення священноначалія РПЦЗ він в тому ж 1992 році переїхав до Святої Землі і оселився в чоловічому монастирі Святої Трійці в Хевроні, що належав тоді РПЦЗ. На території цієї обителі знаходиться Мамврійский дуб. Тут він прожив близько п'яти років.
Після 1997 року отець Серафим проживав в Східному Єрусалимі на спокої при Єлеонському Вознесенському монастирі, що відноситься до РПЦЗ і розташованому на горі Єлеон.
Як згадує секретар Першоієрарха РПЦЗ протоієрей Серафим Ган, «щодня за годину до початку полуношниці отець Серафим приходив до монастирської церкви, щоб надати черговому службовцю братню допомогу в молитовному поминання численних імен, що подаються на проскомидії Божественної літургії. Він любив усамітнюватися в Лаврі преподобного Савви Освячещенного».
