Архієпископ Феодосій: Молитва Єфрема Сиріна – кульмінація покаяння
Архієпископ Феодосій розповів, чому саме ця покаянна молитва Єфрема Сирина зайняла особливе місце в богослужінні Великого посту, і про значення її першої частини.
17 березня 2020 архієпископ Боярський Феодосій, вікарій Київської Митрополії, голова церковного суду Київської єпархії УПЦ, розповів в рамках циклу «Великий піст: крок за кроком з отцем Олександром Клименком» про молитву Єфрема Сирина, її значення, особливості та зміст, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
Владика підкреслив, що «молитва прп. Єфрема Сирина вважається кульмінацією молитовного покаяння. З одного боку, в цій молитві ми просимо у Бога позбавити нас від гріхів, які заважають покаянню, з іншого боку, просимо про чесноти, які допомагають покаянню.
Оскільки піст – це період сугубого покаяння, і все великопісні молитви – про покаяння, то молитва прп. Єфрема Сирина, як кульмінація молитовного покаяння, читається у Великий піст під склепінням храму щодня.
Починають читати молитву прп. Єфрема Сирина напередодні Великого посту, ще на Масленому тижні. Потім – протягом всього посту, крім суботніх і недільних днів, аж до середи Страсної седмиці, коли ця покаянна молитва читається востаннє. Відновлюється читання цієї молитви в Різдвяний піст».
«Великий піст як частина статуту, богослужіння, православного життя, створений Церквою, відрегульований в деталях і необхідний для того, щоб людина за цей період максимально розташувалася до покаяння, очистилася від гріхів покаянням і наблизилася до Бога. Звичайно, на цьому шляху є індивідуальні моменти, які вирішуються між віруючою людиною і духівником. Але в Церкві за статутом практично нічого не змінюється», – зазначив він.
За словами архієрея, «не просто так молитва прп. Єфрема Сирина починається проханням позбавити нас від цих гріхів. Вони є фундаментом всього іншого.
Здавалося б, що таке неробство? Насправді, ледарство породжує, як сніжний ком, масу гріхів і може привести людину до смерті. Деякі вважають, що неробство, оскільки слово походить від "не робити", – це розважальне проведення часу, веселощі, святковий настрій, байдикування, ухилення від праці. Але це не так. Неробство – це коли людина нічим не займається взагалі. А коли людина нічим не займається, наприклад, сидить удома, то в цьому стані неробства вона шукає, чим наповнити свою душу і своє життя.
Людина – істота, яка добивається задоволення своїм творчим потребам, задоволення своєму життєвому напрямку, своїм емоціям, тому просто не може перебувати в бездіяльності. Якщо людина, перебуваючи в неробстві, знайде собі все-таки те, що її буде цікавити, то це буде не що інше, як гріх. Вона прийде до чогось такого, що принесе їй задоволення, але те, що зруйнує її душу і її життя. Це один з виходів з неробства.
Другий вихід з неробства – смуток. У молитві прп. Єфрема Сирина йдеться, що "дух лінивства, безнадійності ... не дай мені". Наприклад, віруюча людина перебуває в неробстві і не знаходить собі заняття – і починає сумувати. Та й не тільки віруюча. Якщо людина невіруюча не знайшла виходу з неробства, як сказали вище, – в гріх, то теж починає сумувати.
Причому, коли ми молимося і просимо Бога позбавити нас від неробства, то в першу чергу ми несемо відповідальність за себе. І позбуватися від неробства належними методами і правильними духовними інструментами, які нам дає Церква, ми повинні, перш за все, самі.
Але є ще і момент батьківський. Якщо дитина в сім'ї перебуває, не знаючи, чим зайнятися (а батькові так простіше жити, не вникаючи в життя свого малюка і не даючи йому розвивати ті таланти, які йому дав Бог), якщо ігумену монастиря байдуже життя братії, він живе своїм життям, а братія перебуває в неробстві, – то відповідальність за це неробство і її наслідки буде нести той, хто це неробство попустив і не дав можливості своїм чадам, будь то духовним або по плоті, наповнити своє життя тим, що б приносило радість від творчого розвитку і розвиток дарованих ним Богом талантів.
Якщо це неробство перетікає у зневіру – це страшно. Людина віруюча може ідентифікувати у себе смуток – і духовними ліками з ними боротися. А ось людина невіруюча своє зневіру поступово може запустити до стану депресії, яку інакше як ліками вже не вилікувати».
«Будь-який людський гріх, будучи запущеним, може перерости в стан патології тіла. Хвороба душі передає недуга тілу. "Похмурий дух сушить кістки" (Прип. 17:22), – говорить нам Святе Письмо.
Що таке депресія? Деякі вважають, що потрібно просто людини струснути трошки, – і вона позбудеться від депресії. Ні. Багато знаходяться в депресії, як в патології, і її вже потрібно лікувати таблетками. Але її початок був там – в дусі зневіри, коли людина не знала, чим зайнятися, і не знала духовних ліків, не розуміла, як творчо реалізуватися в житті, або при потуранні своїх батьків, своїх начальників увійшла в такий стан.
Але поки людина на землі, Господь дає методи і можливості зцілення. Поки людина на землі, можна і тіло відновити, і душу вилікувати. Будь-яка грішна людина, перебуваючи навіть в самому глибокому смутку, може стати святою, але – виправившись і вибравшись з нього», – завершив ієрарх.
Як повідомляла СПЖ, Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій підкреслив, що за наші ганебні гріхи Господь зазнав найганебнішу смерть: ми нагрішили і ми повинні були спокутувати свій гріх, постраждати, мучитися, але Господь Сам приходить і бере все на себе, сказав Першоієрарх.
