У Запорізькій єпархії вшанували пам'ять святих Михайла та Ірини
19 січня – день пам'яті священномученика Михайла Чехранова і його дружини Ірини, які 6 січня 1918 року прийняли мученицьку смерть на річці Конка біля села Водяне.
У Кам'янсько-Дніпровському благочинні Запорізької єпархії УПЦ піднесли молитви про прославлених святих свого краю – священномученика Михайла Чехранова і мучениці Ірини Чехранової, що зазнали в ці Хрещенські дні 102 роки тому. Про це повідомляє прес-служба Запорізької єпархії.
В єпархії відзначили, що вбивства священиків – досі маловідома і майже не вивчена сторінка масових репресій минулого століття.
«До теми канонізації ми звертаємося нечасто, але вона дуже актуальна, – зазначив благочинний Кам'янсько-Дніпровського округу протоієрей Олег Чіквашвілі, – оскільки мова йде про людей, які жили, працювали на нашій землі. Вони моляться про землю, де здійснювали свій подвиг».
З 29 серпня 2011 року протоієрея Михайло Чехранов і матінка Ірина – новомученики Запорізькі, обидва святих присутні на іконі «Собор новомучеників і сповідників Запорізького краю».
В єпархії розповіли, що родина Чехранових, в якій було троє дітей, проживала в селі Водяне Запорізької області. Священицький будинок знаходився через дорогу від церкви (повністю зруйнованої у 1937 році). При цьому будинок священика досі стоїть цілим і неушкодженим – зараз в ньому розміщені майстерні сільської школи, побудованої на місці зруйнованого храму.
«Старожили розповідають, що батюшка Михайло дуже славився своєю великою духовністю і був чудовим проповідником. У Свято-Покровському храмі він прослужив без малого двадцять років. З покоління в покоління передається про нього все, що зберегла людська пам'ять. Однак розповідь ця сповнена смутку. Після революції почалися всілякі утиски й образи на адресу як самого священика, так і його сім'ї. То забороняли служити, то шукали, до чого причепитися, погрожували смертю. Але, терплячи образи, отець Михайло продовжував служити Богу, Церкві і людям», – додали в єпархіальній прес-службі.
Мученицьку смерть священик і його дружина прийняли 6 січня 1918 року, на річці Конка, де заздалегідь вирубали велику ополонку. Коли стражники приїхали за отцем Михайлом, матінка Ірина сказала: «Куди батюшку Михайла, туди і мене».
«Зв'язали руки батюшку Михайлу і дружині Ірині, посадили обох на віз і повезли. Зупинилися біля раніше підготовленої ополонки і кажуть отцю Михаїлу: хрест на річці занурював у воду, а тепер давай сам занурюйся. Пов'язаний священик старанно попросив насамперед дати йому помолитися, а потім: "Бог вам суддя". Для озброєних людей молитва зв'язаної людини в рясі загрози не представляла, дозволили. Став отець Михайло на коліна, поруч – дружина Ірина, теж пов'язана. Помолилися, чекають... Прив'язали їм на шиї камені і кажуть: а тепер стрибайте в ополонку. Батюшка Михайло перехрестився, як зміг, зі зв'язаними руками. І полетів першим, за ним – Ірина», – розповіли в єпархії про останній день святих землі Кам'янської.
Тіла мучеників знайшли лише навесні, на березі, але людям було заборонено до них наближатися.
«Йшов час, оголені тіла їх почали тліти, а блюзнірська заборона не знімалася. Тоді жителі села Водяне потайки віддали мучеників землі. Влітку того ж року катів отця Михайла та Ірини спіткала Божа кара. Вони були повішені загоном білої армії. Долі дітей о. Михайла – невідомі», – відзначили в єпархіальній прес-службі.
