В Одеській єпархії пройшли святкування пам'яті святого Анатолія Одеського
У Свято-Успенському Одеському чоловічому монастирі молитовно відсвяткували пам'ять священномученика Анатолія, митрополита Одеського.
22 і 23 січня 2020 року святкування на честь священномученика Анатолія, митрополита Одеського в Свято-Успенському Одеському чоловічому монастирі очолив митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел, повідомляє прес-служба єпархії.
23 січня, в день пам'яті священномученика Анатолія, митрополита Одеського, митрополит Агафангел очолив Божественну літургію в обителі в співслужінні архієпископа Южненського Діодора, ректора Одеської духовної семінарії архімандрита Серафима, братії обителі в священному сані та міського духовенства.
22 січня, напередодні свята, правлячий архієрей очолив Всеношну у співслужінні тих же ієрархів, братії обителі в священному сані та міського духовенства.
Священномученик Анатолій, митрополит Одеський, засяяв у тривожний час гонінь на віру і Святу Церкву. Народився 20 серпня 1880 року в місті Ковелі Волинської губернії в родині повітового казначея Григорія Грисюка і в святому Хрещенні був названий Андрієм. Вихований з дитинства в благочесті, майбутній святитель все своє життя вирішив присвятити Богові і, навчаючись після закінчення Волинської Духовної Семінарії в Київській Духовній Академії, в 1903 році прийняв чернечий постриг з ім'ям Анатолій, а потім був висвячений на священика. Після закінчення Академії ієромонах Анатолій, який володів чудовими здібностями, отримав вчений ступінь кандидата, а потім і магістра богослов'я. Його наукові праці з історії сирійського чернецтва вражають своєю глибиною. Для їх написання святий кілька років провів в бібліотеках Константинополя і вивчив шість мов. Після декількох років послуху в якості професора Київської та Московської Духовних Академій він був покликаний до святительського служіння. У 1913 році в Москві відбулася архієрейська хіротонія архімандрита Анатолія в єпископа Чистопільського, вікарія Казанської єпархії. Під час Таїнства чудовий промінь світла утворив сяйво навколо голови святого, знаменуючи цим особливим баченням його чистоту життя і майбутній подвиг. Призначений ректором Казанської Духовної Академіїї, єпископ Анатолій зумів в роки революційного лихоліття підтримувати навчальний процес в духовній Школі. Казанська Академія завдяки ректору, продовжувала існувати ще півтора року після офіційного закриття богоборчою владою. Така мужність стало причиною першого арешту священномученика. 26 березня 1921 року владика був заарештований і засуджений на один рік ув'язнення. Це стало початком хресного шляху страждальця за віру. Призначений після закінчення терміну ув'язнення єпископом Самарським і Ставропольським, невтомний Служитель Господній 24 лютого 1923 був знову заарештований і звільнений лише через півроку – 4 серпня. Але вже 18 вересня того ж року, зведений у сан архієпископа владика знову був заарештований і неправедно засуджений. Його чекав сповідницький подвиг в Туркменському засланні. Під час арештів страждалець терпів постійні знущання і жорстокості. Побоями йому пошкодили щелепу і зуби. В результаті постійних побиттів було підірвано його здоров'я, і він переніс важку операцію. По закінченню терміну ув'язнення архієпископ Анатолій тимчасово проживав у Москві. Однак в лихоліття державного гоніння і всіляких розколів Господь знову закликав Свого вірного учня на подвиг служіння Святій Матері Церкви. У 1928 році Святитель був призначений постійним членом Священного Синоду і переміщений на Одеську кафедру. Подвижник і молитовник, він зумів стати для своєї пастви воістину отцем, зміцнюючи їхню віру серед пожежі гонінь. 21 жовтня 1932 року Владика був зведений у сан митрополита. Міцність віри і стійкість митрополита Анатолія, його мудре святительське слово, народжували в серцях віруючих глибоку повагу і викликали величезне невдоволення влади. Останнім його місцем служіння став єдиний вцілілий в Одесі Свято-Дмитрівський цвинтарний храм.
8 серпня 1936 року стався арешт митрополита Анатолія. Через кілька днів він був переведений під конвоєм до Києва, а потім «для подальшого слідства» в Москву. 21 січня 1937 року страждалець був засуджений до п'яти років ув'язнення. Незважаючи на важкий фізичний стан митрополита його відправили етапом. Хворого архієрея буквально прикладами гнали пішки від стоянки до стоянки, не даючи навіть короткого відпочинку.
Так священномученик опинився в Килтовському Ухто-Печерському таборі (республіка Комі), де він терпляче і покірно ніс свій хрест страждання за віру. Тут він був доведений до крайнього ступеня виснаження, по суті замучений. Перед самою смертю мучителі прийшли до священномученика з вимогою віддати Євангеліє і натільний хрест, збережені ним у всіх жахах табірного життя. Євангеліє силою забрали, але коли хотіли зірвати хрест, святий підніс свій голос, і з останніх сил перекинувся на груди і, тримаючи обома руками хрест, віддав свою душу Богові 23 січня 1938 року.
14 лютого 1997 р Високопреосвященнішим Агафангелом, митрополитом Одеським і Ізмаїльським було подано рапорт на ім'я Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України про причислення до лику святих митрополита Херсонського і Одеського Анатолія (Грисюка). 11 червня того ж року на засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви святитель Анатолій (Грисюк) був зарахований до лику святих – в один день з ще одним Одеським подвижником – архієпископом Інокентієм (Борисовим).
