Наближення до Бога, пізнання Творця – це шлях святості, – ієрарх УПЦ
Святих об'єднує те, що вони вступили в союз із Богом. У одних на це йшло життя, інші досягали духовної висоти за короткий термін, пояснив митрополит Антоній.
20 січня 2020 року керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич) в інтерв'ю порталу «Православне життя» пояснив, як святі шукали Бога і що їх об'єднує.
Владика підкреслив: «Наближення до Бога, пізнання Творця – це шлях святості. У одних святих на це йшло все життя, інші за короткий термін досягали такої безмежної духовної висоти, яка за людськими мірками недосяжна простим смертним. Але абсолютно всіх святих об'єднували спільні риси й вчинки. Всі святі вступили в найтісніший союз із Богом.
При уважному розгляді життя святих неважко переконатися, що всі їхні вчинки пов'язані з вибором двох шляхів – шляху добра і шляху зла, шляху благословення та шляху прокляття, шляху порятунку і шляху погибелі, шляху життя і шляху смерті».
Митрополит Антоній нагадав: «Мойсей знав про єдиний шлях до Бога – союз із Ним. Про це знали на досвіді й святі, перейнявшись одкровенням Священного Писання, що присвятили своє життя служінню Творця.
Але що таке союз із Богом? По-перше, це любов до єдиного Бога, яка передбачає єдиність. "Улюблена квітка – це в першу чергу відмова від всіх інших квітів", – писав Сент-Екзюпері.
Ми часто говоримо про любов, але не маємо на увазі винятковість та єдиність об'єкта нашого почуття. А це визначальна риса справжньої любові. Любов до Бога – відмова від всіх інших богів і божків у земному житті: пристрастей, пороків, згубних звичок. Тільки Бог володіє нашою душею, тільки Він нероздільно панує в ній. Цей же принцип стосується й відносин між людьми. Вірність єдиній коханій людині, відданість улюбленій справі, вірність незмінним принципам – все це грані любові.
Другою обов'язковою умовою союзу є дружба з Богом. Без дружби немає довіри. Дружба схрещує земне і небесне. Дружба як сердечний букет Богу, що складається з найсвіжіших і красивих квітів нашої душі. Друг ніколи не зробить боляче, не зрадить і не образить».
Архієрей зазначив: «Дружба спонукається любов'ю. Любов – крила, здатні підняти дружбу на небувалу висоту. Як часто ми не розуміємо істинного сенсу дружби, ставимося до неї без належного трепету. Сенс дружби – в бажанні не завдати прикрощів і образ, не піднестися і не поранити. Справжня духовна дружба – дар Божий, коштовність, яку слід берегти і оберігати щосили. Дружба з Богом – це окрилена любов до Нього.
Третя умова союзу з Богом – спрага богопізнання. Нескінченна й затята. Можна забути про що завгодно, але не можна забути про Бога. Шукати Його треба серцем. Як помиляються інтелектуали, марно намагаючись знайти Бога тільки розумом, намагаючись дійти до Нього логічним шляхом. Вони не знають спокою, кидаються то в один бік, то в інший, не розуміючи до кінця, Кого шукають. Але всі зусилля даремні.
Вони впевнено шукають Бога в області моралі і моральності, зводячи Його безмежність, нескінченність, непізнаваність до різних обмежених ціннісних систем. Але і там Творця не бачать. Навіщо Всесильному Богу наша мораль?! Йому потрібна не наша мораль, а наше серце. Єдина цінність в очах Бога.
Союз із Богом – це не спосіб стати тільки моральною людиною, а можливість досягти такого духовного стану, при якому можливо Богоспілкування. Втім, як і Десять заповідей не моральний кодекс, а алгоритм Богоспілкування. Він допустимий тільки при духовному вдосконаленні. Всі три умови союзу з Богом виражаються в благовісті «в устах твоїх і в серці твоїм».
Святі вихваляли Бога словами, вчинками, думками, серцем, адже це так природно, коли по-справжньому любиш. Любляча людина не перестаючи розповідає про об'єкт своєї любові всім, хто трапляється на шляху, ділиться спогадами, говорить про прекрасний образ і риси. Так само чинили й святі. Через благовістя Бога їхні душі "омились, освятилися, виправдалися іменем Господа нашого Іісуса Христа і Духом Бога нашого". На цих духовних принципах будуються наші стосунки з Богом у цьому житті і житті вічному».
Як повідомляла СПЖ, раніше митрополит Антоній (Паканич) заявив, що християнство – доля сильних і хоробрих людей, і смирення є цінною в очах Бога і є Його даром, даним людині за мужнє серце.
