Константинопольський патріархат прийняв рішення канонізувати двох афонітів
Священний синод Константинопольського патріархату канонізує старців Ієроніма Симонопетрського й Софронія (Сахарова).
27 листопада Священний синод Константинопольського патріархату, за рекомендацією Канонічного комітету, прийняв рішення канонізувати старця Ієроніма Симонопетрського та архімандрита Софронія (Сахарова), повідомляє грецьке видання «Оrthodox Тімеѕ».
Отець Ієронім Симонопетрський народився в 1871 році. У 17 років прийняв постриг у монастирі Симонопетра. У числі різних послухів виконував обов'язки секретаря, бібліотекаря та ін.
Деякий час перед початком Першої світової війни займав посаду економа в храмі Вознесіння Господнього в Афінах – подвір'я монастиря Симонопетра. Одним із його духовних наставників був святитель Нектарій Егінський.
Старець Ієронім відомий тим, що укладав молебні канони і служби, головним чином, на честь афонських святих. Він був тихим і мовчазним, відрізнявся нестяжанням і смиренням: носив старий одяг, спав сидячи, ночами таємно чистив монастирський нужник.
За аскетичне життя й духовні обдарування старець користувався великим авторитетом і в 1920 р. був обраний ігуменом Симонопетра. За своїм смиренням старець нічого не говорив від себе, але тільки вказував у святоотцівських книгах підходяще до випадку місце.
Під час негараздів, викликаних церковними нововведеннями, старець був в 1931 році вигнаний із монастиря, а потім призначений духівником Вознесенського подвір'я в Афінах і прожив там 26 років.
Помер старець Ієронім Симонопетрський 7 січня 1957 року в Афінах.
Старець Софроній (Сахаров) народився 22 вересня 1896 року в Москві в православній купецькій сім'ї. Учасник Першої світової війни (інженерні війська, обер-офіцер). Займався живописом. В 1918 році в Москві його двічі заарештовували органи ВЧК.
У 1921 році емігрував з Росії в Берлін, а в 1922 році переїхав до Парижа, де працював художником і виставляв свої картини в паризьких салонах. У 1924 році на Великдень у нього було бачення Нетварного Світла, у зв'язку з чим він вирішив присвятити своє життя Богу.
Він їде на Афон, де 8 грудня 1925 р. був прийнятий в Пантелеймонів монастир, а 18 березня 1927 р. пострижений у чернецтво з ім'ям Софроній. У 1930 році познайомився зі старцем Силуаном Афонським, який став його духовним керівником.
13 травня 1930 р. монах Софроній був висвячений у ієродиякона сербським єпископом Жицьким Миколою (Велимировичем), а 1 грудня 1935 р. був пострижений у велику схиму.
У 1938 році помер духовний наставник ієродиякона Софронія – старець Силуан, у зв'язку з чим ієродиякон Софроній йде в «пустелю»: спочатку в Карульский, а потім в деякі інші афонські скити.
У 1941 році він був висвячений в ієромонаха і з 15 лютого 1942 р. став духівником монастиря святого Павла на Афоні.
Після війни з політичних міркувань ієромонах Софроній разом із групою інших руських ченців був висланий з Афону і в 1947 році приїхав до Франції, де вступив на четвертий курс Свято-Сергіївського богословського інституту. Пізніше перейшов у клір Західно-Європейського Екзархату Московського Патріархату і почав служити помічником настоятеля Микільської церкви при Руському старечому будинку в Сент-Женев'єв-де-Буа (1947-1956).
У 1948 році публікує перше ручне видання книги «Старець Силуан», а в 1952 році в Парижі вийшло перше друкарське видання цієї книги.
У 1956 році у Франції старець Софроній на фермі Колара (поблизу Сент-Женев'єв-де-Буа) заснував чернечу громаду.
Навесні 1959 року, вже у Великобританії, заснував монастир Святого Іоанна Предтечі в графстві Ессекс. 1 вересня 1974 р. відійшов від настоятельства й став духівником обителі.
Помер 11 липня 1993 року в монастирі Святого Іоанна Предтечі в Ессексі.
Раніше СПЖ писала, що патріарх Варфоломій оголосив про канонізацію архімандрита Софронія (Сахарова). Крім того, перебуваючи з візитом на Афоні, під час свого відвідування Протатського храму в Карієсі, патріарх Варфоломій повідомив, що Константинопольський патріархат прийняв рішення про всецерковне шанування старців Ієроніма Симонопетрського, Даниїла Катунакського, Йосипа Ісихаста й Єфрема Катунакського.
