Митрополит Антоній пояснив, як не відпасти від Церкви сучасному віруючому

13 листопада 2019 року керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич) в інтерв'ю порталу «Православне життя» зазначив, що кожен віруючий повинен чітко розуміти, в чому полягає головне завдання Церкви.

«Сьогодні кожен віруючий, будь то єпископ, клірик, мирянин, повинен чітко розуміти, в чому полягає головне завдання Церкви, в чому суть Її служіння, які Її головні догмати. Тільки так можна захищати істинне вчення Церкви від спотворення і зберігати догматичну єдність.

В іншому випадку наше богослов'я має всі шанси перетворитися на філософський гнозис», – сказав владика.

За його словами, «істина не абстрактна, це не розмите поняття»: «Істина – це не що, а Хто. Істина є Сам Бог, нескінченно пізнаваний у Своїх діях і безмежно відкритий нам.

І якщо до існування Церкви пізнання істини було неможливо, то з Її створенням людина отримала таку можливість.

Церква – надмирна і земна за своєю природою – єдина володіє повнотою істини. Тимчасовий світ не в змозі її вмістити.

Пізнання істини відбувається всім складом людини, а не окремими його частинами. Бог пізнається не в екстатичному стані і не сухим розумом, а єдино через духовно-тілесне єднанням з Христом у Церкві.

Беручи участь в Євхаристії, людина може особистісно вдосконалюватися, нескінченно зростати до Христа, поступово стаючи з Ним єдино-духовним і єдино-тілесним, стаючи при цьому носієм істини».

Митрополит Антоній підкреслив, що Церква незмінна: «Церковні догмати незмінні і актуальні у всі часи. Вони поза часом.

Вчителі Церкви протягом усього існування християнства стверджують одні і ті ж догми, трактують Слова Божі – Вчення Христа, інтегруючи їх в ту епоху, якій вони належать, відповідаючи на виклики часу і помилки.

"Як відступництво Ізраїлю, який побажав відновити земне царство, відкрило всім народам двері небесного Єрусалима, так і на будь-яку оману цього світу Церква відповідає новим проявом благодаті, а на будь-яку єресь – новим твердженням істинного догмату, викладаючи його устами віруючих, які виявляються як книжник, навчений про Царство Небесне, подібний господареві, який виносить з скарбниці своєї – тобто Церкви – нове і старе, згідно з Євангельськими словами (Мф. 13, 52)", – писав Володимир Лоський.

Церква завжди бореться за чистоту вчення. Ми знаємо кілька основних періодів цієї боротьби.

Церква захищала істинне вчення про Бога-Пресвяту Трійцю від всіляких еллінських і гностичних сект і псевдовчень аж до кінця IV століття, коли і був затверджений догмат про Святу Трійцю отцями Церкви – святим Афанасієм Олександрійським і величезними зусиллями великих каппадокійців: Василія Великого, Григорія Богослова і Григорія Нісського.

Саме з тієї пори іпостасні властивості Пресвятої Трійці виражаються наступними визначеннями: в Отця – неродженність, у Сина – народженність (від Отця), сходження (від Отця) у Святого Духа.

Особисті властивості суть властивості несообщимі, вічно залишаються незмінними, виключно належать тому чи іншому з Божественних Осіб. Завдяки цим властивостям Особи різні, і ми пізнаємо їх як особливі Іпостасі.

З IV до середини IX століття Церква захищала догмат про Господа нашого Ісуса Христа, істинного Бога і істинну Людину, борючись проти несторіан, монофізитів та інших єресей.

Вселенськими Соборами був затверджений цей догмат за сприяння святого Кирила Олександрійського, святого Папи Лева Великого, святого Максима Сповідника, а також інших отців Церкви.

Закінчився цей христологічний період Торжеством Православ'я у 843 році.

Після зазначених періодів боротьби за чистоту вчення Христа Церква відстоювала догмати про Святого Духа і про Церкву, необхідні для віри в зішестя Святого Духа і для сподівання нашого обожнення, що відбувається в Церкві».

Владика зазначив, що нападки на Церкву не припиняються і сьогодні: «З'являються нові помилки, спокуси або трансформуються старі.

Еклесіологічні суперечки, що тривають вже більше 5 століть і не припиняються досі, стосуються природи Церкви.

Хибні уявлення відводять людей від істинного розуміння Її природи, спотворюють догмати, стверджують доктрини, протилежні вченню Церкви, відривають людей від цілісності Церкви, змушують боротися з Її природою і Її вченням.

До чого призводять такі помилки, нам показано на прикладі релігійного життя західних християн.

Філіоквістське вчення – змішання Іпостасей Отця і Сина – призвело до згубних перешкод на шляху спасіння.

Святий Дух більш не є для них джерелом життя, її основою, живильною енергією, що дарує свободу і обоження.

Христос не є більш Дверима, через які сини Церкви ввійдуть і вийдуть і обрящуть пажить Святого Духа, згідно зі словами Господа (Ін. 10: 9).

Єднання з Христом виявилося неможливим – Римська Церква стала посередницею і перешкодою між Христом і своєю паствою, а Римський Патріарх – Його намісником на землі, джерелом всієї церковної влади і єдиним непогрішним виразником всієї повноти Церкви, що зафіксовано у 1870 р. встановленням догмату про папську безпомилковість.

Але люди забувають, що вони без Бога ніщо, а без Його Церкви позбавлені шляху спасіння.

Вони не можуть вийти за межі немічних людських сил і розуміння.

Це можливо виключно в Дусі Божому і Силі Божій.

Тільки своїм розумом ніхто не може збагнути природу Бога і Його Церкви. Тому, покладаючись тільки на себе, люди і роблять помилки. Скільки разів національна ідея намагалася поглинути Церкву, зробити Її "своєю", змішатися з нею, скільки держав прагнуло розчинити і розбавити Її своїм духом.

Але Церква завжди була непорушна в Своїх догматах і незмінна в Своїй природі: Божественній і людській.

І людське не може превалювати над Божественним. Ці природи співіснують і доповнюють одна одну в гармонії, заповіданій Самим Господом.

В Церкві існують змінювані речі, традиції, бо Церква – живий організм, а значить реагує на зовнішні зміни.

Але також є речі незмінні ні за яких обставин.

Ось в цьому нерозділенні даних понять і нерозумінні і лежить більшість сьогоднішніх помилок і проблем.

Життя Церкви походить від Святого Духа, і марно шукати джерело живлення в зовнішньому колі – в державному, політичному, науковому, соціальному, культурному...

Важливо пам'ятати про колишні помилки.

Не забувати, що головний орієнтир в нашому житті – Господь Бог, до Якого ми і повинні з усіх сил прагнути.

А за цей щирий порив Бог зміцнить нас в будь-якій ситуації і розкриє істину в спасительній для нас повноті».

Як повідомляла СПЖ, раніше митрополит Антоній (Паканич) заявив, що християнство – доля сильних і хоробрих людей, і смиренність є цінним в очах Бога і є Його даром, даним людині за мужнє серце.