Грецький священик нагадав Фанару про документ з «українського питання»

Заслужений професор богословського факультету Університету Арістотеля в Салоніках протопресвітер Феодор Зісіс вважає, що соборне рішення «українського питання» вже давно існує.

Зокрема, грецьке видання «Ромфея» опублікувало статтю отця Феодора під назвою «Собор Предстоятелів прийняв рішення з українського питання», в якій автор нагадує про Послання Собору Предстоятелів Православних Церков, який було складено на Фанарі в 2014 році.

Згідно з цим текстом, який був підписаний і патріархом Варфоломієм в тому числі, подолання українського розколу можливе тільки через покаяння і виправлення розкольників.

Нижче ми публікуємо статтю протопресвітера Феодора Зісіса повністю.

«Забутий документ» 

«1. Ширяють у повітрі аргументи Фанару 

Світ Православ'я активно переймається українським питанням, а саме антиканонічним наданням автокефалії розкольницьким групам України, ігноруючи канонічну Церкву в Україні, від якої вони відокремилися і були покарані відлученням і анафемою.

Покарання, накладені будь-якою помісною церквою відповідно до священних правил, визнаються всіма іншими помісними церквами, і жодна з них не має канонічного права втручатися в судові компетенції іншої автокефальної церкви. Це вважається втручанням в межі чужої юрисдикції і є важким канонічним правопорушенням.

Вселенський Патріархат, визнаючи цей основний канонічний принцип, досі визнавав покарання українських розкольників в якості компетенції Руської церкви і заявляв, що не буде втручатися в її внутрішні справи.

Те ж саме зробили всі інші автокефальні церкви, які не мали євхаристійного спілкування з розкольниками, а з Українською канонічною церквою, очолюваною митрополитом Онуфрієм.

Раптом Вселенський Патріархат заявив про себе, змінив свою думку, зробив антиканонічне втручання на територію чужої юрисдикції і, що ще гірше, відновив українських розкольників, нехтуючи церковною владою, яка наклала покарання відлучення і анафеми, природно, без каяття й повернення розкольників у канонічну церкву митрополита Онуфрія.

Для того щоб виправдати ці свої антиканонічна дії, він спорядив власних істориків, богословів і знавців канонів/каноніків, які висувають антиісторичні і антиканонічні позиції, найбільш важливими з яких є дві: а) що Україна є канонічною територією Церкви Константинополя і б) що Вселенський Патріарх має право апелювати, тобто виносити апеляційні рішення щодо Вселенського Православ'я, як ще один Папа Римський. Ніяка з цих двох позицій не є правдою.

Україна, Київ, з 1686 року до наших днів є канонічною територією Руської Церкви, апеляція поширюється на всіх патріархів, а не тільки на Вселенського Патріарха, в межах їхньої юрисдикції, а не у всьому світі.

Все це ми показали в серії публікацій, які були поширені в Інтернеті, а тепер і в книзі під назвою «Українська автокефалія. Антиканонічне втручання Константинополя, що веде до розколу».

Великою популярністю користується наша більш пізня стаття в Інтернеті названа «У безвихідному становищі архієпископ Ієронім щодо українського питання. На допомогу поспішає Навпактський митрополит Ієрофей».

Винятково гарні також і статті фахівця каноніка (знавця канонів) протоієрея Анастасія Готцопулуса, які також були опубліковані в книзі під назвою «Українська автокефалія. Сприяння діалогу».

Також статті дуже успішної конференції, організованої трьома християнськими організаціями міста Салоніки, і «Собор православних кліриків і ченців» під назвою «Українська Автокефалія і нова екклесіологія Фанару» будуть випущені в жовтні разом з іншими відповідними матеріалами в подвійному виданні журналу «Божественний шлях».

2. Чому Фанар порушує канонічність?

Протягом століть Велика Константинопольська Церква підтримувала канонічну традицію і благопорядок, тому і була визнана без яких-небудь серйозних застережень першість честі, її координуюча роль і право першої кафедри на міжправославних зборах.

Однак протягом минулого, але і нинішнього століття керівництво Фанару займає лідируючу роль у нарузі Священних Канонів як вже застарілих і незастосовних, особливо щодо єретиків, до об'єднання з якими він прагне, без попереднього досягнення єдності у вірі і вченні, шляхом публічного зречення від єресі й помилок.

І оскільки Священні Канони являють собою непереборний бар'єр на шляху єднання з єретиками й розкольниками, він намагається з допомогою пост-отцівських богословів перебороти їх, створюючи нову еклезіологію і зводячи Вселенського Патріарха в Східного папу не в першого не серед рівних (primus inter pares), а в першого без рівних (primus sine paribus).

Злочин цих Священних Канонів, зберігачем яких він був раніше, коливає авторитет Константинополя і веде до сумнівів щодо «переваг честі», оскільки вони перетворилися на папський манер у «перевагу влади».

Існування Папи на Сході сприяє планам Нового Порядку і Нової Ери по досягненню цілей глобалізації. З Папою Римським вони досягають успіху, бо в якості монарха він не потребує синодальних, колективних рішень.

Того ж самого хочуть досягти і на Сході. Патріарх Варфоломій ігнорує собор Руської Церкви, до якої належить Українська Церква, ігнорує собор канонічної Помісної Церкви митрополита Онуфрія, ігнорує цілий ряд автокефальних православних церков, які відмовляються визнати нову псевдоавтокефалію українських розкольників, і робить все можливе для втягування Елладської Церкви в безодню розколу.

Ми всі знаємо про геополітичні проекти західників і папи з ослаблення Православ'я, особливо сильних Греції і Росії, з допомогою явного втручання американських громадян та дипломатів, які тиснуть на предстоятелів і єпископів, змушуючи їх йти за патріархом Варфоломієм, у новий великий розкол, а також і до втрати першої кафедри грецького патріарха в синодальній системі Православної Церкви.

Всі студенти-богослови, а також дослідники Передання знають, що церковна система є синодальною, а не монархічною, як її намагається представити папізм.

До поступового збочення для переходу до монархічної системи веде і висловлена думка, що вона не тільки Синодальна, а й ієрархічна. Ми не будемо зараз спростовувати цю новокорінну єпископоцентричну і папістську еклезіологію, тому що це не є метою цієї статті.

3. Забуте рішення Предстоятелів з українського питання

В основному ми хотіли б з допомогою ще одного доказу, документа, показати, що Вселенський Патріарх, котрий хизується тим, що останнім часом заснував і активізував невідомий у церковній історії інститут «Собор Предстоятелів» з папістськими антисинодальними вкрапленнями, не поважає навіть те, щодо чого приймають рішення предстоятелі й він сам, так само, як він і не шанував рішень, які були прийняті Руською Церквою щодо українських розкольників, ні синодальних рішень Помісних Церков на Критському псевдособорі про перенесення «собору» або поліпшення передсоборних текстів, також він не поважав самого себе, який раніше визнав юрисдикцію Руської Церкви в Україні і накладені на розкольників покарання і обіцяв не втручатися.

Зокрема: Перечитуючи в ці дні «Послання», опубліковане «Собором Предстоятелів Православних Церков», що відбувся на Фанарі 6-9 березня 2014 і розглянув питання, що хвилюють Церкву, ми побачили, що серед них було розглянуте також і українське питання, щодо якого предстоятелі, на чолі з патріархом Варфоломієм, написали в абзаці третьому (3) загального «Послання»: «Ми палко молимося про проведення мирних переговорів і вихід України з кризи. Ми засуджуємо загрози насильницьких захоплень монастирів і храмів і молимося про повернення наших братів, що перебувають сьогодні поза спілкуванням зі святою Церквою».

З «Послання» видно два серйозних питання. По-перше, що розкольники в Україні робили або погрожували зробити насильницькі захоплення монастирів і храмів канонічної Церкви, а також, що дуже важливо, найбільш правильне рішення цього питання, на думку Предстоятелів – це покаянного повернення розкольників у спілкування з канонічною Церквою.

Довільним антиканонічним визнанням Константинополя, що веде до поділу, нічого з цього не було досягнуто. Розкольники були відновлені без покаяння і повернення, а насильство проти канонічної Церкви продовжує посилюватися.

Замість об'єднання посилилися і розбіжності в середовищі самих розкольників, оскільки призвідник розколу і псевдоавтокефалії «Київський патріарх» Філарет не визнає навіть послуху новому предстоятелю «автокефальної» церкви «митрополиту» Епіфанію.

4. Показане/Приписуване рішення. Константинополь повинен визнати свою помилку, а розкольники повинні повернутися в канонічну Церкву

Звернення до даного рішення предстоятелів пояснює і їхню відмову визнати розкольників канонічною Церквою України, без покаяння і повернення в канонічну Церкву, від якої вони відкололися.

Хіба не існує канонічної Церкви? Ми проігноруємо її і винищимо її? Ми надамо багато юрисдикцій в одному і тому ж місці, як це антиканонічно пропонують деякі «розумники фахівці», які, викликавши плутанину і хаос своїми іншими ранніми пропозиціями, безпідставними і дивними, тепер починають розуміти, що означає розкол, і пропонують найгірші рішення.

Дією здорового глузду, але і смирення, стало б визнання Константинополем своєї помилки, бачачи і погіршення ситуації і подальші розколи, і початок спочатку мирних переговорів з участю інших Помісних Церков, свого роду великий Собор.

Не тільки люди допускають помилки, їх допускають і церкви, як показала історія, засвоєнням єресей або провокуванням розколів.

В аналогічному випадку св. Григорій Палама, посилаючись на Римську церкву, каже, що це єдина церква, яка не визнає своїх помилок і не хоче піднятися зі свого падіння, хоча є багато церков, які впали, але піднялися. Вона схожа на слона, говорить він, який через свою вагу, якщо впаде, не може встати, без допомоги.

Загрузлому в помилках, вже протягом століття, Новому Риму з новими папами-патріархами повинна допомогти Грецька Церква усвідомити свою помилку і піднятися, як це роблять всі інші Помісні Церкви, а не заохочувати її в її ж падінні.

Це буде друга, після Риму, Церква, яка наполягає на своєму падінні, і як слон не хоче піднятися, тому що егоїстично відмовляється від допомоги інших і робить те, що спаде їй в голову».

Раніше СПЖ писала про те, що священство Елладської Церкви опублікувало звернення з «українського питання».