Православні святкують перенесення Нерукотворного Образа Ісуса Христа
У православних віруючих – свято перенесення з Едеси до Константинополя Нерукотворного Образа Господа Ісуса Христа.
29 серпня 2019 року Православна Церква згадує перенесення з Едеси до Константинополя Нерукотворного Образа (Убруса) Господа Ісуса Христа.
Перенесення з Едеси до Константинополя Нерукотворного Образа Господа нашого Ісуса Христа відбулося в 944 році. Ця подія нерозривно пов'язана з історією появи образа «Спас Нерукотворний».
Існує дві версії цього чуда.
Згідно з однією, східною, правитель сирійського міста Едеси (Єдеси) Авгарь захворів на проказу – хворобу, яка до останнього часу була невиліковною. Почувши про чудеса, які творив ізраїльський проповідник Ісус, цар щиро повірив, що зцілиться, якщо побачить Його лик.
За наказом імператора в Іудею поїхав художник, але великий натовп не давав можливості наблизитися до Христа. Тоді Ісус Сам покликав художника і, взявши рушник (убрус), обтер їм Своє обличчя. На убрусі з'явився лик Спасителя, і Авгарь, отримавши його, дійсно був вилікуваний.
Інший переказ зберігає західна церковна традиція. Згідно з ним, коли Христа вели на Голгофу, Його обличчя вкрилося потом, і одна з жінок, на ім'я Вероніка, подала Спасителю хустку. Після того, як Христос втерся, на тканини з'явився Його лик.
Через різницю переказів існує два іконографічних сюжета «Спасу Нерукотворного» – східний і західний. Православна Церква зображує Лик Христа спокійним, з відкритими очима. На католицьких зображеннях у Спасителя Лик страдницький, очі нерідко закриті, а на голові терновий вінець.
Не менш цікаве і припущення деяких сучасних вчених, що іконографія «Спасу Нерукотворного» сходить до шанування Туринської плащаниці, яка довгий час демонструвалася складеною таким чином, що було видно тільки відбиток Лику.
Історія християнства знає багато спроб оголосити іконошанування поза законом на підставі старозавітної заборони на зображення Бога. Церква відповідає на це нагадуванням про земний шлях Ісуса Христа.
Образ «Спас Нерукотворний» дозволяє Церкві стверджувати, що ікона – не пережиток язичництва, але свідчення того, що Бог дійсно став Людиною і приходив на землю, щоб Своїм життям, смертю і Воскресінням дати людству спасіння і життя вічне.
