Митр. Антоній: Сяйво Пасхи Христової долає духовну ніч нашої душі
Митрополит Антоній (Паканич) вважає, що у великодні дні людині надана унікальна можливість духовного прозріння, бачення своїх гріхів.
2 травня 2019 року керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній дав інтерв'ю ресурсу «Православная жизнь».
«З року в рік ми проживаємо дивовижний час – великодні дні, що тривають від світлого Христового Воскресіння до Вознесіння Господнього.
Але, на жаль, лише деякі в змозі усвідомити всю важливість і цілющість цього благодатного часу.
Ні куличі, ні паски, ні всякі інші харчі, що прикрашають в достатку святкові столи, не наповнять справжнім змістом великодні свята, не дадуть нам істинної розради і здоров'я, а часто можуть стати пасткою, що підкошує здоров'я і сили, лукаво підміняє радість духовну і бенкет духу різноманітними плотськими задоволеннями і стравами», – пояснює ієрарх.
Однак саме у ці дивовижні дні, вважає владика Антоній, коли ми згадуємо, як Христос ходив по землі після Свого Славного Воскресіння, можемо отримати особливий дар від Господа, що перебуває і нині серед нас. Даний спасительний дар – духовне прозріння, бачення своїх гріхів.
«За допомогою променистого світла Христового, щедро розлитого всюди в цей особливий час, висвітлюється всяка темрява, в тому числі і та, якою ми з вами доверху заповнені. І побачити темряву в собі – велика справа, початок спасіння.
Сяйвом Великодня Христового долається духовна ніч нашої душі – розсіюється темрява страстей, пороку і гріха і настає довгоочікуваний ранок духовного пробудження. В розсіяному ранковому світлі ми на мить зможемо споглядати не тільки власну душу в її істинному вигляді, але і контури майбутнього (воно насправді є далеким минулим, спочатку призначеним людині і поверненим нам милосердним Богом) – наше безсмертя.
Воскресінням Господа нашого Іісуса Христа руйнуються всі перешкоди і кордони між вічністю і тимчасовим життям. Кожна людина тепер здатна з'єднатися з Богом, і таким чином зло і смертність в нас можуть бути розтрощені», – зазначає архієрей.
Він закликав у ці радісні дні дякувати Господу за Його Жертву, яка стала Джерелом нашого спасіння, і Його звитяжну смерть, яка перемогла саму смерть («смертю смерть подолав»); будемо радіти, що Господь Своєю смертю і Воскресінням відчинив нам глибини і нескінченні можливості людської природи, показав висоту краси.
Митрополит Антоній підкреслив: «Святитель Лука Кримський поетично порівнює життя людини з виноградним гроном, прекрасним і чистим, яке зріє під променями сонця, живиться соками лози, а її ягоди зрошуються небесною росою.
Коли гроно дозріває, його вичавлюють, і воно перетворюється в нікчемні залишки, приречені на гниття. Гроно вмирає, але продовжує жити його сік, життя якому воно дало.
Поки гроно зростало і жило, у виноградному соку дозрівав прекрасний, тонкий смак, подібно до цього формується і наш дух протягом земного життя, розмірковує святитель. І як вино продовжує жити після смерті грона, тільки все більш покращуючись (чим старше вино, тим воно витриманіше, прекрасніше і дорогоцінніше), так і дух наш, звільнившись від пут тіла, буде продовжувати жити вічно, вдосконалюючись у тому напрямку, який обрала людина за життя свого.
«Добрий, Святий дух буде вдосконалюватися в Царстві Небесному, а злий, похмурий дух буде вічно мучитися поряд з дияволом, отця всякого зла і темряви», – пояснює святий.
Будемо намагатися прикрашати себе чеснотами, а світ – красою свого буття. Будемо шукати Христа в ці святкові дні в людях, добрих справах, власному серці. Адже любов до людей – це запорука нашої любові до Бога.
Будемо зустрічати кожен ранок в очікуванні того, що Господь покличе нас по імені – кожного. Ми не можемо прийти до Бога, поки він нас Сам не покличе: "ніхто не може прийти до мене, якщо не залучить його Отець" (Ін. 6:44).
І коли ми будемо покликані, наша реакція не може бути іншою, ніж була у Марії Магдалини, яка перша побачила Господа воскреслим і яку Він покликав на ім'я: «Маріє!», – кинутися до Його ніг».
Як повідомляла СПЖ, раніше митрополит Антоній (Паканич) заявив, що відсутність делікатності і чуйності, уваги та сприйнятливості – ознаки нашого часу, а небезпека «душевної товстошкірості» в тому, що вона веде до руйнування особистості.
