Розкол став магнітом вад, пристрастей українського суспільства, – публіцист
Не можна приймати в якості норми ту модель церковної свідомості, яку пропонують нам українські розкольники.
Мирські прояви українського розколу дуже далекі від християнських ідеалів, вважає викладач Вищих Свято-Володимирських православних богословських курсів, православний публіцист і місіонер Сергій Комаров.
«Чому УПЦ не може з'єднатися з ПЦУ? Не тому, що у них Томос фальшивий. І не тому, що вони нелегальні, тобто не висвячені. Не тому, що їхня автокефалія незаконна. І тому теж, але це не перші причини. Найголовніше в чому? У тому, що духовно-моральний стан адептів розколу вселяє просто якийсь жах... Йдеться про модель церковної свідомості. Про те, що там, в розколі, вважається нормою», – поділився своєю думкою Сергій Комаров в ефірі «Першого козацького».
За його словами, за роки свого існування український розкол став магнітом, що увібрав в себе всі пороки і пристрасті нашого суспільства.
«Гордість, етнофілітизм, русофобія, крайній націоналізм, сріблолюбство, владолюбство і багато інших гріхів і пристрастей там наче сконцентрувалися», – пояснив православний місіонер. При цьому, на його думку, головна фігура і символ українського розколу – Філарет – персоніфікує всі ці якості в своїй особі.
«У світі музики є важливе поняття "інтонація" – всякого великого виконавця ми відрізнимо по його звуку, інтонації, яку чути з перших нот. Є інтонація виконавця, інтонація епохи, інтонація композитора. В українського розколу теж є свого роду інтонація, яку дуже легко зчитати, наприклад, з проповіді Філарета, де він говорить, що люди на Донбасі страждають заслужено за свої гріхи, або в русофобських висловлюваннях його та інших лідерів українського розколу, у їхній співпраці з радикальними угрупованнями, в ненависті до канонічної Церкви. Всі ці штрихи і утворюють певну інтонацію українського розколу: інтонацію гордості, лукавства, владолюбства, любові до грошей, націоналізму та інших речей», – зазначив Комаров, додавши, що якщо ми визнаємо хвороби розкольників нормою, то самі захворіємо цими ж хворобами.
При цьому він підкреслив, що в Церкві не визнають розкольників зовсім не тому, що «вони нам не брати».
«Ні, це брати, але це хворі брати, і ми вказуємо їм на ці хвороби і просимо щось з ними зробити. Тому що в такому стані вони туди не можуть увійти», – резюмував публіцист.
