Опубліковано текст Комюніке Синоду Кіпрської Церкви з українського питання
За підсумками позачергового засідання Священний Синод Кіпрської Православної Церкви прийняв Комюніке, присвячене українському церковному питанню.
Засідання відбулося 18 лютого 2019 року під головуванням архієпископа Кіпрського Хризостома. Текст у перекладі з грецької мови публікується на сайті ВЗЦЗ УПЦ.
Наводимо повний текст комюніке Священного Синоду Кіпрської Православної Церкви.
Комюніке засідання Священного Синоду Кіпрської Церкви з українського церковного питання
Священний Синод Кіпрської Церкви зібрався сьогодні, у понеділок, 18 лютого 2019, на позачергове засідання під головуванням Його Блаженства Архієпископа Кіпрського Хризостома і детально обговорив тему автокефалії Української Церкви, яка, оскільки отримала розвиток, стосується питання єдності [всієї] Православної Церкви.
Усвідомлюючи відповідальність Кіпрської Церкви перед лицем всієї Православної Церкви, як однієї з древніх автокефальних церков, що отримала автокефалію від Вселенського Собору і стоїть поза будь-якою національною ворожнечею або втручанням в юрисдикцію і право, а також не маючи ніякої власної вигоди, Священний Синод вирішив викласти свою точку зору з позицій і принципів, якими слід керуватися у відносинах між Православними Церквами, з вірою в те, що дотримання цих принципів може допомогти виходу з кризи.
1. Кожен народ має право з отриманням національної незалежності прагнути до церковної автокефалії. Це [право] забезпечено священними канонами («нехай церковні права, що стосуються кордонів, змінюються разом з державним управлінням»).
2. Якщо щирість є необхідною для спокійного співіснування простих вірян, в той час, як нещирість підриває стосунки між ними, то тим більше це стосується відносин між Церквами. Наскільки стабільними і щирими є відносини між нашими Церквами тоді, якщо, незважаючи на одноголосно прийняті на соборах Предстоятелів Православних Церков в 2014 і 2016 роках рішення щодо скликання Святого і Великого Собору, чотири Церкви, без будь-якої суттєвої причини, не беруть в ньому участі? Як відповідаємо ми на заклик Господа: «ваше ж слово нехай буде: так-так, ні-ні» (Мф. 5:37)? Ще більше дивує заклик до консенсусу апостеріорі від тих Церков, які спочатку самі його порушують, а після того закликають його дотримуватися. До цього було дано вичерпну відповідь, яку прийняли всі учасники Собору Предстоятелів у 2016 році. Згода (консенсус) стосується кожної Церкви, присутньої на Соборі, і не містить в собі можливості волюнтаристського перешкоджання в прийнятті рішень. Якщо одна або дві Церкви не згодні з якимось рішенням, то їх незгода фіксується, але рішення підписують всі. Голос канонів є чітким: «нехай перемагає думка більшості».
3. Яку серйозність ми, православні, демонструємо всьому іншому християнському і нехристиянському світу, коли, вирішуючи серйозні проблеми, ми не можемо дійти згоди в тому, яким чином підписувати узгоджені питання? Так ми переконуємо в тому, що ми своїм життям дотримуємося Господньої заповіді «хто хоче бути між вами першим, нехай буде останнім» (Мк. 9:35)? Якби згоду про проголошення автокефалії, якої вдалося досягти на V-й Передсоборній Нараді не було скасовано через відсутність згоди щодо способу підписання Томосу про автокефалію, хіба сьогоднішня проблема мала б місце?
4. Наскільки ми ризикуємо вірою, коли перериваємо євхаристійне спілкування між нашими Церквами! Хіба можливо, щоб якесь церковне рішення припиняло дію Святого Духа в храмах, що діють під юрисдикцією іншої Церкви? Заклик апостола Павла є чітким – ми повинні доводити, що намагаємося «зберігати єдність духу в союзі миру», і підтверджувати, що ми «одне тіло, один дух ... один Господь, одна віра, одне хрещення» (див. Еф. 4: 3-5). Божественна Євхаристія, по якій освячується народ, повинна залишатися за межею церковних суперечок.
5. Припинення поминання Предстоятеля іншої Церкви з будь-яких адміністративних або юрисдикційних причин, не свідчить про наявність православного смирення. Коли подібні спокуси і скандали завдають страждання нашим вірним, то ми, як церковне керівництво, подаємо їм поганий приклад. На жаль, це відбувається вже не вперше. Є випадок [припинення спілкування] між Антіохійським і Єрусалимським Патріархатами, а також більш давні випадки між Вселенським і Єрусалимським Патріархатами, і між Вселенським Патріархатом і Афінами.
6. Двотисячолітній досвід Кіпрської Церкви, і всієї Православної Церкви в цілому, дає нам підстави сумніватися в можливості узаконення «заднім числом» тих висвячень, які були здійснені забороненими, відлученими і підданими анафемі єпископами. Заборону, відлучення та анафему окремих осіб, які стали ініціаторами української кризи, визнали всі православні. Право апеляції, коли вона подається, повинно мати певні обмеження щодо термінів її подання [з цих прав] та її розгляду.
Якщо ми будемо щиро слідувати викладеним принципам та виявимо готовність відповідати канонам Православної Церкви, то не тільки українська проблема, але і всі інші питання, які приносять труднощі Церкві, будуть вирішені.
Що стосується конкретного питання автокефалії Української Церкви, ми вважаємо, що:
- Оголошення про надання автокефалії Українській Церкві Вселенським Патріархатом відбулося з метою примирення та досягнення єдності місцевої Церкви. Цю мету ми не піддаємо сумніву. Однак, на сьогоднішній день ця мета не є досягнутою.
- Було б логічним дати певний розумний час для того, щоб став помітний результат. Якщо мета не буде досягнута, то ми очікуємо від Вселенського Патріарха, щоб він, користуючись своєю координаційною роллю, яка йому надає його місце першого в Православному світі, зібрав або Всеправославний Собор, або Нарада Предстоятелів для вирішення цього питання. Головною нашою турботою має бути спасіння народу Божого, що живе там [в Україні].
- Проте і в разі досягнення єдності навколо нового церковного керівництва, Вселенський патріархат повинен знову знайти спосіб заспокоєння свідомості віруючих щодо дійсності хіротоній і таїнств, що здійснюються цим керівництвом.
- Також, розуміючи чутливість російського народу по відношенню до місця, де отримали Хрещення їх предки, Вселенський Патріархат повинен подбати про те, щоб забезпечити там відповідну юрисдикцію.
Кіпрська Церква залишає себе в розпорядженні всіх зацікавлених у примиренні Церкви, «яку Господь придбав Собі Кров'ю Своєю» (Діян. 20:28).
Священна Архієпископія Кіпру,
18 лютого 2019
Як повідомлла СПЖ, згідно із рішеннями Синоду, який відбувся 18 лютого, Кіпрська Церква не збирається визнавати ПЦУ в її нинішньому статусі. Причиною цього є недійсність священицьких і єпископських хіротоній в ПЦУ і відсутність церковної єдності в Україні.
Нагадаємо, «єпископ» ПЦУ Павло Юристий зі супровідниками, які з благословення Константинопольського патріарха Варфоломія здійснюють поїздку монастирями Святої Гори Афон, були прийняті в декількох афонських обителях – Ксенофонт, Пантократор, Новий Есфігмен і Ватопед, Але не змогли потрапити на територію Свято-Пантелеімонової обителі, монастирів Зограф і Дохіар, а в монастирі Симонопетра їм дозволили прикластися до святинь і одразу ж випровадили, не пустивши на монастирський двір.
