Фанар може не визнати анафему не тільки Мазепи, але і Філарета, – чиновник
Андрій Юраш вважає, що невизнання анафеми Мазепі може свідчити про готовність Фанару до наступного кроку – невизнання анафеми, накладеної РПЦ на Філарета.
Московська анафема ніколи не існувала для Константинопольського Патріархату, і це може послужити основою для такого кардинального кроку. Про це в коментарі Gazeta.ua сказав директор Департаменту у справах релігій Міністерства культури України Андрій Юраш.
За словами чиновника, Фанар не визнавав канонічною анафему, яку Російська Православна Церква наклала на українського гетьмана Івана Мазепу. На Всесвітній Раді Церков у Женеві представник Константинопольського Патріархату архієпископ Тельміський Іов (Геча) пояснив, що після першого зруйнування російськими військами Запорозької Січі в 1709 р. українське козацтво, яке перейшло під протекторат кримського хана, повернулося під юрисдикцію Фанару, і Мазепа разом з Пилипом Орликом були одними з перших, хто це зробив.
«Владика Іов – офіційна особа, що говорить від імені Вселенського Патріархату, – прокоментував чиновник. – Ця заява може бути базою для такого важливого кроку. А саме для невизнання анафеми Московського Патріархату щодо патріарха Філарета».
Чиновник упевнений, що політика не може служити підставою для накладення анафеми, як сталося у випадку з Іваном Мазепою і Філаретом: «Анафема – відлучення від спілкування через порушення певних церковних канонів. Цього Мазепа не зробив. Так само і патріарх Філарет не зробив нічого, що порушувало б православні догмати. Ні в одному своєму рішенні не заподіяв шкоди православному віровченню. Таким чином анафема, яка в 1997 р. була на нього накладено, несправедлива».
«Заява про Мазепу – зараз одна з найбільших проблем для РПЦ. Це показує Україні і всьому православному світові, що рішення, які приймає Москва, можуть бути не підтримані першим по честі Вселенським Патріархатом», – резюмував Юраш.
Як повідомляла СПЖ, церковних підстав на анафематствування Мазепи достатньо. РПЦ наклала анафему на гетьмана 12 листопада 1708 року після його державної зради – переходу на бік шведського короля Карла XII під час Північної війни.
11 червня 1992 року Архієрейський Собор Руської Православної Церкви ухвалив «викинути митрополита Філарета (Денисенка) з сущого сану, позбавивши його всіх ступенів священства і всіх прав, пов'язаних з перебуванням у клірі», «жорстоке і зарозуміле ставлення до підвідомчого духовенства, диктат і шантаж (Тит. 1, 7-8; святих апостолів правило 27-ме), внесення своєю поведінкою і особистим життям спокуси в середовище віруючих (Мф. 18, 7; Першого Вселенського Собору правило 3-тє, П'ято-Шостого Вселенського Собору правило 5-те), клятвопорушення (святих апостолів правило 25-те), публічний наклеп і хулу на Архієрейський Собор (Другого Вселенського Собору правило 6-те), здійснення священнодійств, включаючи висвячення, у стані заборони (святих апостолів правило 28-ме),вчинення розколу в Церкві (Двократного Собору правило 15-те)». У 1997 році на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви в Свято-Даниловому монастирі в Москві Філарет був відлучений від Церкви і відданий анафемі. Постанову визнали інші Помісні Православні Церкви.
