Громада в Колосовій збудувала новий храм через три роки розколу

Невеличке село Колосова розташоване неподалік від Свято-Успенської Почаївської лаври: обитель добре видно по дорозі від Колосової до районного центру, міста Кременець. Три роки тому, 26 квітня 2015, місцеву громаду УПЦ вразив локальний релігійний конфлікт, розіграний за стандартами, які були випробувані в ряді тернопільських православних парафій на підступах до Почаєва.

Улюблена схема церковних рейдерів «містечковий скандал-збір підписів-перереєстрація статуту-захоплення храму» була остаточно реалізована в Колосовій протягом року, наступним літом, під приводом того, що одне із судових рішень було винесене не на користь віруючих УПЦ. Черговий приїзд в село групи захоплення сторонніх у камуфляжі закінчився зрізанням замків на його дверях та проникненням в церкву Іоанна Богослова представників Київського патріархату.

Практично відразу парафіяни УПЦ почали шукати альтернативу: хоча в касаційній інстанції справу про перереєстрацію статуту їхньої громади на користь УПЦ КП повернули на повторний розгляд, всі добре розуміли, що шансів знову увійти в свій храм у них небагато. Восени 2016 року позбавлена свого статусу громада почала будуватися заново.

Очевидці згадують галасливий день «зборів» за зміну юрисдикції релігійної громади як поганий сон. На ту дату в 2015 році припало свято Жон Мироносиць, проте парафіян ще напередодні почали розділяти ідеєю «перейти» в УПЦ КП, підв'язавши її під дрібний конфлікт. Причому проштовхувати її несподівано почали люди, які до того зовсім не цікавилися церковним життям та не приховували, що їх стимулюють фінансово. При цьому «активісти» вельми дивували парафіянок, плутаючи покровителя громади Іоанна Богослова з Іоанном Хрестителем: схоже, їм було все одно.

Збори селян 26 квітня, без оформлення заявленого пізніше протоколу про «перехід в УПЦ КП», закінчилися багатогодинним безладним балаганом та від'їздом громадян у балаклавах, що приїжджали до села. Сама арена першого зіткнення між парафією УПЦ та прихильниками «переходу» нагадувала якийсь страшний вир, що вперше розбив жителів на два кола.

Вирва ставала все більше і більше, ламаючи громаду, яка колись спільними зусиллями будувала храм, дружні та родинні зв'язки, скандалами, брехнею, нападами на віруючих та навіть інцидентом з побиттям одного з прихожан канонічної Церкви до реанімації.

Хтось робив вигляд, що в Колосовій все чудово і нічого не відбувається, і продовжує робити так досі. Хтось подавав цю подію як «дружний перехід селян в патріотичну конфесію». Хтось розпускав стандартні байки про місцевого настоятеля громади УПЦ, котрий взагалі сторониться конфліктів та фотокамер, та про його парафіян.

А постраждалі від рейдерства люди, як і в далекому 1990 році, мовчки почали будуватись.

Ті, хто заварив у Колосовій церковний розкол, рапортують про успіх. Де юре громади УПЦ у селі немає: справа про перереєстрацію її статуту розглядає суд. Храм у людей відібрали. Насправді парафія не лише вціліла, але стала ще міцнішою, бо людей об'єднала спільна справа. За якихось півтора року на ділянці в центрі села, біля перебудованої під домовий храм хати, виросла нова церква.

Староста громади, місцевий житель Степан Мазурок, до цього працював на зведенні п'ятнадцяти православних храмів. Його труди були вкладені і в колосовський храм Іоанна Богослова, який забрав собі Київський патріархат. Нова церква – вже шістнадцята за рахунком святиня, яку будував цей чоловік. При цьому, як каже Степан Мазурок, люди все робили самотужки, залучаючи сторонніх тільки для найскладніших робіт. За документами будівля вже повністю готова, залишилися лише внутрішні роботи, які громада сподівається завершити до престольного свята, до 9 жовтня.

«Нам потрібно було десь молитися, причащатися, вінчатися, відспівувати померлих», – каже керівниця парафіяльного хору Майя Рамська. За її словами, колишньої дружби в сільській громаді вже немає, хоча люди й вітаються, дотримуючись пристойності.

Навесні 2017 року біля тимчасового молитовного будинку був залитий фундамент і викладений цоколь майбутньої церкви. 

Рівно за рік, завдяки фінансовій допомозі меценатів, фонду «Фавор» та митрополії, новий храм вже прикрашає село. Багато в чому через це конфлікт вдалося загасити. Прихильники УПЦ КП, котрі  залишилися в старому храмі, вирішують свої справи самі. Парафіяни УПЦ поки продовжують молитися в домовому храмі, як і колись, чекаючи, коли можна буде знову переступити поріг відбудованої церкви.