25 червня Церква вшановує преподобного Онуфрія Великого

Преподобний Онуфрій Великий народився близько 320 року в Персії (межиріччя Тигру і Євфрату, нині – Ірак і Сирія). Своє житіє преподобний повідав за день до своєї смерті преподобію Пафнутію – автору життєписів багатьох подвижників стародавньої Фиваїди (Єгипет), які увійшли до складу Лавсаїка (древнього Єгипетського патерика).

Як пише преподобний Пафнутій, він довгий час поневірявся по пустелі в пошуках старця, здатного своїм прикладом навчити його життю в пустелі. Одного разу він побачив біля підніжжя пустельної гори чоловіка, досить страшного на вигляд – він мав довгу, майже до землі бороду і був весь з ніг до голови покритий волоссям. Волосся на голові і бороді було абсолютно сивим від старості і покривало його тіло наче якийсь одяг. Цим чоловіком і був святий Онуфрій Великий (саме так за традицією він і зображується на іконах).

Святий сам звернувся до преподобного Пафнутія: «Підійди до мене, чоловіче Божий! Я така ж людина як і ти, живу в цій пустелі 60 років, блукаючи по горах, і не бачив раніше тут жодної людини». Це заспокоїло преподобного Пафнутія, і між подвижниками відбулася довга розмова. Преподобний Пафнутій став просити пустельника розповісти йому для користі душевної про своє життя.

Преподобний повідав, що з дитячих років він подвизався у загальножительному монастирі Еріті поблизу Герміполя (Єгипет), але вже в юному віці він пішов у пустелю, бажаючи наслідувати святих пророків Іллю та Іоанна Предтечу. Коли святий Онуфрій таємно вночі вийшов з монастиря, перед ним з'явився промінь світла, який вказав йому шлях до місця його пустельних подвигів. Одного разу святий Онуфрій знайшов у пустелі досвідченого старця, який прийняв його і навчив багатьом правилам життя у пустелі. Коли ж преподобний засвоїв цю науку, старець відвів його до іншої печери, що знаходилася на відстані 4 днів шляху, і там залишив його на самоті на довгі десятиліття. Втім, щороку він відвідував учня до дня своєї смерті.

Через кілька років старець преставився, і святий Онуфрій без малого 60 років прожив на самоті. Багато скорбот і випробувань довелося зазнати святому Онуфрію за цей час. Його одежа повністю зотліла, і він постійно страждав від спеки та холоду, але Господь зодягнув його густим покривом волосся на голові, бороді та тілі.

Перші 30 років він харчувався убогою пустельною рослинністю і пив одну лише небесну росу, що накопичувалась на його тілі холодними пустельними ночами. Але Господь зміцнив його, і Ангел небесний щоденно дбав про нього, приносячи хліб та воду. Останні 30 років Господь ще більше утішив святого Онуфрія в його подвигах, виростивши неподалік від його печерки фінікову пальму, яка мала дванадцять гілок, кожна з яких плодоносила у свою чергу року, а біля самої печери чудово з'явилось джерело води.

Преподобний Пафнутій довго розпитував старця заради своєї користі душевної про його житіє та пустельницькі подвиги. Стомлений, він навіть не смів нагадати старцю про їжу тілесну, але раптом невідомо ким посеред печери був поставлений хліб і посудина з водою. Подвижники, підкріпившись їжею, ще довго розмовляли та співали псалми.

На другий день спілкування з преподобним Пафнутієм святий Онуфрій сказав: «Бог послав тебе, Пафнутіє, для погребення мого, бо сьогодні я завершу своє служіння Богу в світі цьому». Преподобний Пафнутій став просити його, щоб йому було дозволено залишитися жити на місці подвижницьких трудів преподобного Онуфрія, але той не дозволив йому, кажучи: «Бог обрав тебе для того, щоби ти, відвідавши багатьох пустинників, розказав інокам і всім християнам про їхнє життя та подвиги. Тому  повертайся до своєї братії і розкажи про все».

Сказавши ще багато повчальних слів, преподобний Онуфрій помолився Богу, ліг на землю і, склавши руки хрестоподібно на грудях, преставився до Господа. Обличчя його просяяло, як сонце, і печера наповнилася пахощами, почувся ангельський спів і чудовий Божественний голос: «Залиш тлінне тіло, улюблена душа моя, щоб Мені взяти тебе на місце вічного спочинку з усіма обраними Моїми».

Тоді преподобний Пафнутій зняв з себе волосяницю і, обвивши нею тіло святого Онуфрія, віддав його похованню. Нагромадивши на могилу купу каміння, аби хижий звір пустелі не порушив мирного сну Божого угодника, Пафнутій хотів був ще хоч раз глянути всередину печери святого Онуфрія, але печера несподівано обрушилася, фінікова пальма засохла і з коренем повалилася на землю; пересохло й джерело. Преподобний Пафнутій таким чином ясно усвідомив, що Богу не угодно було його подвижництво на цьому місці і, прославляючи Бога, дивного у святих Своїх, повернувся до Єгипту, проповідуючи всім про те, що бачив і чув.

Незабаром після цього, благочестиві ченці склали опис житія преподобного Онуфрія, розіслали його по всьому Єгипту та Сходу, прославляючи святе життя цього великого пустельника.

Зберігся переказ, який відбився в іншому письмовому джерелі, що коли юнакові-Онуфрію було всього сім років, з ним сталося диво. Ключар монастиря щодня давав йому частину хліба. Тоді святий Онуфрій за своїм звичаєм підходив до ікони Пресвятої Богородиці з Предвічним Сином на руках і в своїй ангельській простоті звертався до Богонемовляти Іісуса зі словами: «Ти така ж Дитина, як і я, але Тобі ключар не дає хліба. Тому візьми мій хліб і їж». Немовля Іісус простягав Свої руки і брав у святого Онуфрія хліб. Одного разу ключар помітив це і повідомив про все ігумену.

Ігумен наказав наступного дня не давати Онуфрію хліба, а послати його до Іісуса за хлібом. Святий Онуфрій, підкоряючись словам ключара, пішов до храму, став на коліна, звертаючись до Богонемовляти на іконі, і сказав: «Ключар не дав мені хліба, а послав до Тебе за отриманням його; дай мені хоч шматочок, бо я дуже зголоднів». Господь дав йому чудовий і прекрасний хліб, притому настільки великий, що отрок-Онуфрій ледве доніс його до ігумена. Тоді ігумен з братією прославили Бога, дивуючись благодаті, що почила на святому Онуфрії. Таким чином проявилась майбутня дерзновенність преподобного пустельника до Господа. Перебуваючи згодом 60 років у повній самоті, преподобний Онуфрій і в пустелі сподоблявся Хліба Небесного з рук Того самого Предвічного сина божого, що і в дитинстві наситив його хлібом, і в старості відвідував пустельника, причащаючи Святих Таїн у цілковитій самоті.