6 травня Церква вшановує святого великомученика Георгія Побідоносця

Святий великомученик Георгій Побідоносець, родом з Каппадокії (область у Малій Азії), виріс у глибоко віруючій християнській родині. Його батько прийняв мученицьку смерть за Христа, коли Георгій був ще дитиною. Мати, яка володіла маєтками в Палестині, переселилася з сином на батьківщину та виховала його у строгому благочесті.

Вступивши на службу до римського війська, святий Георгій, красивий, мужній і хоробрий у боях, був помічений імператором Діоклітіаном та прийнятий у його варту зі званням коміта – одного зі старших воєначальників.

Імператор-язичник в останні роки правління особливо посилив гоніння на християн. Святий Георгій, дізнавшись про рішення імператора, роздав своє майно бідним, відпустив на волю рабів і прийшов у Сенат.

Мужній воїн Христовий відкрито виступив проти імператорського задуму, сповідав себе християнином і закликав всіх визнати істинну віру в Христа: «Я раб Христа Бога мого, і, покладаючись на Нього, постав серед вас по своїй волі, щоб свідчити про Істину». «Що є Істина?» – повторив запитання Пілата один з сановників. «Істина є Сам Христос, гнаний вами», – відповідав святий.

Приголомшений сміливою промовою доблесного воїна, імператор, який любив і прославляв Георгія, спробував умовити його не губити своєї молодості, слави й честі, але принести за звичаєм римлян жертву богам. На це отримав рішучу відповідь сповідника: «Ніщо у цьому непостійному житті не послабить мого бажання служити Богові».

Не втрачаючи надії зламати святого Георгія, імператор віддавав його на нові страшні катування. Скинувши у глибокий рів, святого мученика засипали негашеним вапном. Через три дні його відкопали, але знайшли його радісним і неушкодженим. Святого взули у залізні чоботи із розпеченими цвяхами і з побиттям погнали до темниці. Вранці ж, коли його привели на допит, бадьорого, зі здоровими ногами, він сказав імператору, що йому сподобалися чоботи. Його били воловими жилами так, що тіло і кров змішалися з землею, а мужній страждалець, підкріплюваний силою Божою, залишався непохитним.

Вирішивши, що чаклування допомагає святому, імператор покликав волхва Афанасія, щоб той зумів позбавити святого чудодійної сили, або отруїв його. Волхв підніс святому Георгію дві чаші із зіллям, одне з яких мало зробити його покірним, а інше – умертвити. Але й зілля не подіяли – святий як і раніше викривав язичницькі забобони та славив Істинного Бога.

На ранок у судилищі імператор запропонував святому Георгію нове випробування – він пропонував йому стати своїм співправителем. Святий мученик з удаваною готовністю відповів, що імператору з самого початку слід було не мучити його, а надати таку милість, і при цьому висловив бажання негайно йти до капища Аполлона. Діоклітіан вирішив, що мученик приймає його пропозицію, і пішов з ним до капища у супроводі почту і народу.

Всі чекали, що святий Георгій принесе жертву богам. Він же, підійшовши до боввана, зробив хресне знамення і звернувся до нього, як до живого: «Чи ти хочеш взяти від мене жертву як Бог?» Біс, що мешкав в ідолі, закричав: «Я не Бог і ніхто з подібних мені не Бог. Один Бог тільки Той, якого ти проповідуєш. Ми зі служивших Йому Ангелів стали відступниками, і, одержимі заздрістю, спокушаємо людей». «Як же осмілилися бути ви тут, коли сюди прийшов я, служитель Істинного Бога?» – запитав святий. Почувся шум і плач, ідоли впали та розвалилися.

Почалось загальне сум'яття. На святого мученика в шаленстві накинулися жерці і багато хто з натовпу, зв'язали його, стали бити і вимагати негайної страти.

Діоклітіан у нестямі негайно виніс смертний вирок великомученику Георгію. Святий Георгій подякував Богові і молився, щоб і його шлях закінчився гідно. На місці страти святий у гарячій молитві просив Господа, щоб Він простив мучителів, які не відали, що творять, і привів їх до пізнання Істини. Спокійно і мужньо святий великомученик Георгій схилив свою голову під меч. Це було 23 квітня 303 року.

З багатьох чудес, звершених святим великомучеником Георгієм, найвідоміше закарбовано в іконографії. На батьківщині святого, в місті Бейруті, було багато ідолопоклонників. Коло міста, поблизу Ліванських гір, знаходилося велике озеро, в якому жив величезний змій. Виходячи з озера, він пожирав людей, і жителі нічого не могли вдіяти, бо від одного його дихання заражался повітря.

За навченням бісів, які жили в ідолах, цар прийняв таке рішення: щодня жителі мусили за жеребом віддавати в їжу змію своїх дітей, і коли черга дійде до нього, він обіцяв віддати свою єдину дочку.

Минув час, і цар, одягнувши її в найкраще вбрання, відправив до озера. Гірко плакала дівчина, чекаючи смертної години. Несподівано до неї під'їхав на коні великомученик Георгій зі списом у руці. Дівчина просила його не залишатися з нею, щоб не загинути.

Але святий, побачивши змія, осінив себе хресним знаменням і зі словами «в Ім'я Отця і Сина і Святого Духа» кинувся на нього. Великомученик Георгій пронизав гортань змія списом і затоптав його конем. Потім він звелів дівчині зв'язати змія своїм поясом і, як пса, вести в місто. Жителі в страху розбігалися, але святий зупинив їх словами: «Не бійтеся, але покладайтеся на Господа Іісуса Христа і віруйте в Нього, бо це Він послав мене до вас, щоб врятувати вас». Потім святий убив змія мечем, а жителі спалили його за містом. Двадцять п'ять тисяч чоловік, не рахуючи жінок і дітей, охрестилися тоді, і була побудована церква в ім'я Пресвятої Богородиці і великомученика Георгія.