9 березня Церква згадує перше і друге знайдення глави Іоанна Предтечі

Після усікновення глави Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна, тіло його було поховане учнями в самарійському місті Севастії, а чесна глава була схована Іродіадою в безчесному місці. Благочестива Іоанна, дружина царського домоуправителя Хузи, таємно взяла святу голову, поклала її в посудину і поховала на горі Єлеонській – в одному з маєтків Ірода.

Через багато років цей маєток перейшов у володіння благочестивого вельможі Інокентія, який став будувати там церкву. Коли копали рів для фундаменту, було знайдено посудину із чесною главою Іоанна Хрестителя.

Інокентій довідався про велич святині за благодатними знаменнями. що походили від неї. Так відбулося Перше знайдення глави. Інокентій зберігав її з великим благоговінням, але перед своєю смертю, боячись, щоб святиня не була зневажена невірними, він знову сховав її в тому самому місці, де знайшов. Після смерті його церква зазнала спустошення та зруйнувалась.

У дні рівноапостольного царя Костянтина Великого, коли християнська віра стала процвітати, двом ченцям, які прийшли в Єрусалим на поклоніння святим місцям, двічі з'явився сам святий Предтеча і відкрив місце знаходження своєї чесної глави.

Ченці відкрили святиню і, поклавши її в мішок з верблюжої вовни, пішли до себе додому. Дорогою вони зустріли незнайомого гончаря і дали йому нести дорогоцінну ношу. Не знаючи, що він несе, гончар спокійно продовжував шлях. Але йому з'явився сам святий Предтеча і звелів втікати від недбайливих і ледачих ченців разом з тим, що було у нього в руках.

Гончар втік від ченців і вдома із почестю зберігав чесну главу. Перед смертю він запечатав її у водоносну посудину та передав сестрі. З того часу чесна глава послідовно зберігалась побожними християнами, поки її володарем не став священик Євстафій, заражений аріанською єрессю.

Він спокусив багатьох недужих, котрі зцілилися від чесної глави, приписуючи благодать єретичній вірі. Коли його блюзнірство відкрилося, він був змушений тікати. Закопавши святиню в печері, біля Емеси, єретик розраховував згодом повернутися і знову оволодіти нею для поширення лжевчення. Але Бог не допустив цього.

У печері оселилися благочестиві ченці, а потім на цьому місці виник монастир. У 452 році архімандриту цієї обителі Маркелу святий Іоанн Хреститель у видінні вказав місце схову своєї глави.

Це знайдення почали святкувати як друге. Святиня була перенесена в Емесу, а потім до Константинополя.